Хвороби, спричинені залозами внутрішньої секреції, розвиваються при порушенні ними секреції гормонів.
Відрізняють гіпофункцію та гіперфункцію залози, що показує на недостатню та надмірну секрецію відповідно.
Гіпофункція гіпофіза у людей похилого віку призводить до значних порушень білкового, вуглеводного, та жирового обміну або до загального гіпофізарного збільшення жирової тканини тіла, або до сильного похудіння(гіпофізарної катехсії).
Гіперфункція гіпофіза у дорослих людей, коли ріст вже зупинився, веде до збільшення окремих частин тіла, такий стан називається акромегалією.
Гіпофункція щитовидної залози(гіпотеріоз). У дітей затримується фізичний та психічнй розвиток, знижується розумові здібності. У дорослих людей спричинює мікседему, симптомами якої є: швидка втома, сонливість, сухість шкіри, ламкість ногтів. Лице стає опухшим від збільшення маси підшкірної клітчатки.
В місцевостях, де їжа та вода бідні на Йод, розвивається хвороба, яка називається ендемічним зобом, коли маса залози збільшується, а секреція гормонів – ні.
Гіперфункція щитовидної залози(гіпертеріоз) спричинює підвищення енергетичного обміну. Похудіння. Велике споживання їжї, швидка втома. Стійкий гіпертеріоз спричинює так звану Базедову хворобу, при якій залоза збільшує свої розміри, пульс стає нерівним, з’являється роздратованість, підвищується транспірація, з’являється безсоння.
Гіпофункція паращитовидної залози. Спричинює пониженню вмісту Кальція в крові, що визиває підвищену збудженість, з’являються судорги. При гіпофункції Са починає вимиватися з кісток, в наслідок чого вони розм’якшуються.
При гіперфункції паращитовидної залози Са відкладається на стінках кровеносних судин та в нирках.
Гіпофункція підшлункової залози спричинює тяжке захворювання – цукровий діабет, яке характерізується підвищеним рівнем цукру в крові. При цій хворобі порушуються всі обмінні процеси. Підвищується рівень споживання білків в організмі. Хворий завжди відчуває сильну потребу в споживанні рідини. Щодобовий вихід сечі до 4-5літрів, порушуються функції серця, легень, спостерігається швидка втома.
5.Деякі цікавості
Ви можете сягнути звукового бар’єра, не зрушуючи з місця. Це відбувається в три етапи: швидко втягуєте повітря, потім, перегоражуючи піднятим язиком рот, збільшуючи тиск в легенях до тих пір, поки повітря не вирветься несподівано назовні двома ривками, спочатку перевищівши бар’єр в носоглотці, а потім через рот, поверх опущеного язика. Кожна стадія супроводжується характерним звуком, а разом всі ці “а..а..а”, “п..п..п” і “чхи” складають один чих. На стадії “п..п..п” повцтря і краплини вологи вириваються через нос зі швидкістю, яка вище швидкості звуку, і доходить до чотирьохсот метрів за секунду.
Чихання – справа не проста. Воно може бути симптомом інфекції, алергії, результатом подразнення мембран носа холодним повітрям або пилом, але є така ситуація, коли чиханя може бути визване непрямими причинами. Дуже багато людей бурно чхають на яскраве світло. На світлі очі зволожуються, сльози течуть в носову порожнину і можуть визвати чихання, але реакція на світло настає так швидко, що попередні пояснення є непереконливими. Тонкий зв’язок між чиханням, світлом і емоціями вказує на те, що це явище знаходиться під контролем тієї єдиної області мозку, яка має справу і з тим, і з іншим. Це шишкоподібна залоза.
У більшості народів світу існують вірування, що чихання або оголює душу, або пов’язане з втратою душевної субстанцїї. Декарт був не першим філософом, який вказав на шишковидну залозу як на вмістилище душі. Коли три з половиною тисячі років тому з’явилася ведична література, в ній малася вказівка на положення вищого джерела тілесної сили в точці між бровами. Древні індуси базувалися на факті, який був відкритий західними анатомами тільки в 1886році. Того року незалежно одна від одної з’явилися дві монографії на німецькій та англійській мові, які доводили, що шишкоподібна залоза є насправді третім оком і розвинулася з чутливого до світла місця на лобі, яке до сих пір зустрічається у таких рептилій як славнозвісна таутара в Новій Зеландії. У таких видів, як таутара, у багатьох риб, птиць і мілких ссавців шишковидна залоза розташована на маківці, але у вищіх приматів і людини мозок прикритий корою, і шишковидне тіло тепер напівсховано в серцевині черепної коробки. Якби ми зберегли шар прозорої шкіри, то воно опинилося б трохи вище точки між очами, як раз там, де знаходиться Око Просвітлення в індуїстьських зображеннях.
Ще 15 років тому всі біологи вважали, що шишковидне тіло – то непотрібний рудіментарний придаток, який достався нам від рептилій. А в 1959 році Арон Лернер з Йєльського Університету знайшов, що шишковидне тіло секретує один гормон, який він назвав мелатоніном, і всі біологи разом змінили свою думку: мова вже йде не про занепад органа, а про розквіт залози. Вже через рік стало ясно, що мелатонін продукується із серотоніна – дуже цікавої речовини, яка з’являється в самих несподіваних місцях. Її можна знайти в фіниках,банах і сливах, але частіше всього в плодах тих сортів диких смоковниць, які розростаються в величезні дерева. В Африці смоковниці для багатьох священні, тому їх не зрубуть. В Індії вони відомі як “бо”, і вважається, що якраз під таким деревом сидів і їв інжир Сиддхартха Гаутама, коли він неочикувано зрозумів причини людського страждання.
Молекула серотоніна дуже схожа на речовину, яка зараз дуже відома і називається ЛСД. До сих пір не зовсім зрозуміло, який вплив воно має на мозок. Згідно з найбільш правдоподібній гіпотезі ЛСД – антагоніст серотоніна і може змінювати його концентрацію в різних клітинах мозку, спричинюючитізкі зміни сприйняття і розуміння. Як казав Олдокс Хакслі: “Ми можежо попасти і в ад, і в рай – все залежить від обставин”, тобто ЛСД – непередбачувальне. У цього наркотика немає побічних дій, він просто провокує мозковий вибух, а напрямок удара визначається іншими факторами. Він, без сумніву, визиває видіння настільки реальні та різноманітні, як і ті, що випадають на долю всякого великого містика.
Можливо, всяке Просвітлення пов’язано з діяльністю серотоніна шишковидної залози, залишилося тільки знайти комбінацію факторів, які б забезпечили правильну стимуляцію цієї системи.
1. Довідник з біології/ Ситник К.М., Наукова думка,-К.: 1998р.,-С.317-323
2. Липченко В.Я., Самусеев Р.П. Атлас нормальной анатомии человека, Медицина,-М.:1983г.,- С.199-202.
3. Общая патология человека/ Стрункова А.И., Медицина,-M.:1982г.,-С.512-517.
4. Сапин М.Р., Билич Г.Л.Анатомия человека, Высшая школа,- М.: 1989г.,- С.287-305.
5. Сапин М.Р., Сивоглазов В.И. Анатомия и и физиология человека.(с возрастными особенностями детского организма), Академия,-М.: 1999,-С.249-268.