Структура педагогічних наук (продовження).
В минулій лекції ми розглянули питання соціально-стандартного та соціально-нестандартного середовища. Однак оскільки це було наприкінці лекції і часу було мало, у декого може виникнути враження, що до соціально-нестандартного ми відносимо лише криміногенне середовищем. Але це не так. До соціально-нестандартного середовища ми відносимо також і ті прошарки населення, які з причин психічних або фізичних вад не можуть повністю виконувати весь спектр суспільних обов'язків члена суспільства. І звичайно поширення цього прошарку також суперечить інтересам суспільства.
Проблемою соціально-нестандартного середовища займається спеціальна педагогіка. Нажаль, не всі сучасні українські дослідники розуміють різницю між соціальною і спеціальною педагогікою. Так, наприклад, у найостаннішому виданому підручнику Галузинского і Євтуха сказано, що соціальна педагогіка займається середовищами людей з порушеннями психічними і фізичними. Це не відповідає дійсності.
Ми вже називали основні напрямки спеціальної педагогіки (див. лекцію від 8 вересня 1998 р.). До 6-ти названих нами напрямків слід також додати ресоціалізаційну педагогіку.
Ресоціалізаційна педагогіка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності з метою соціальної адаптації людей, які відбули покарання або таких, які перенесли тривалі хвороби. Ви розумієте, що людина, яка потрапляє, скажімо, в аварію, чи перенесла якусь тривалу хворобу, вона вибивається з колії суспільного життя і потребує певної допомоги для того, щоб в це суспільство повернутися.
Приклад. В радянські часи існувала норма: якщо людина засуджується до покарання в порядку виконання статей кримінального кодексу, то вона могла втратити значну частину своїх майнових прав, в тому числі житло, прописку і т.д. Дуже часто люди, що проживали у містах особливого режиму (Київ, Москва, Ленінград), після відбуття покарання не мали куди повертатися. Більше того, не маючи паспортів, вони могли поселятися тільки в певних місцевостях (рангах місцевостей), знаходились на обліку в міліції. Влаштуватися на роботу було дуже важко. Вся ця система приводила до скоєння рецидиву. Це не універсальна догма чи норма, але вона була домінуюча.
Якщо ж говорити про систему ресоціалізаційної педагогіки, яка існує на Заході, то законодавство багатьох країн передбачає перелік певних фінансових, податкових пільг, сприяння різноманітним підприємцям, які приймають на роботу людину, яка відноситься до переліку людей, що відбули покарання чи перенесли довготривалу хворобу, інвалідів. Це зацікавлює підприємця вирішувати соціальні проблеми цих прошарків населення і таким чином допомагає всьому суспільству в цілому. Прикладами країн в галузі розвитку ресоціалізаційної педагогіки є Швеція, Фінляндія, ФРН, Данія, Канада.
Пенітенціарна педагогіка в більшості країн Заходу рухається в напрямку гуманізації умов утримування в місцях позбавлення волі, гуманізації суспільних відносин. І тут варто звернути увагу на таку норму: покарання повинно бути адекватним до середніх соціальних умов, які існують у суспільстві. Тобто, якщо, скажімо, в Канаді, покарання буде мати характер позбавлення волі при наявності відеомагнітофонів у камерах, доступу до Інтернету, до супутникових систем, літератури, наданні можливості навчатися в різних навчальних закладах. Отже обмежується лише простір пересування людини. Якби у нас застосували подібні умови, то покарання стало б заохоченням вчинення різних злочинів.
Дискусійна ситуація. В Данії, для боротьби з таким злочином, як гвалтування, впровадили можливість альтернативного відбуття покарання: або в місцях позбавлення волі, або у відповідних пенітенціарних закладах, де їй дають уколи, після яких вона не здатна нести в собі подібну загрозу для суспільства. На початку впровадження цієї системи велика частина засуджених обирала саме другий шлях. Але вже через кілька місяців засуджені зверталися через своїх адвокатів до суду з проханням замінити лікування позбавленням волі.
Отже, в західній пенітенціарній педагогіці розглядаються багато засобів досягнення однієї мети – перевиховання у суспільстві.
Ревалідаційна педагогіка – це педагогічна наука, яка відноситься до спеціальної педагогіки, і яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі фізично або психічно ослаблених людей (не хворих, а саме ослаблених!).
Приклад. Коли Польща почала здійснювати шокову терапію (при переході від "соціалізму" до ринку), то значно погіршився соціальний стан суспільства, зросла кількість самогубств, поширення різноманітних психічних захворюванням. Але Польщі вдалося звести до мінімуму подібні негативні наслідки, вона на жодному етапі не опустилася до мінусового приросту населення, і саме завдяки тому, що в країні існувала розвинена система ревалідаційної педагогіки (взагалі система педагогіки в Польщі, порівняно з іншими країнами соцтабору, була найбільше наближена до західної), яка здійснювала свій вплив тоді, коли людина потрапляє в складну життєву ситуацію і потребує певної допомоги, підтримки в перекваліфікації, працевлаштуванні.
Інший приклад. Угорщина слідом за Польщею дуже швидко почала здійснювати крупномасштабні реформи. Але система педагогічних наук в цій країні будувалася на основі радянської моделі. Ніякої мови про ревалідаційну педагогіку не було. В Угорщині всі демографічні показники є найгіршими, вже кілька років триває спад населення, велика кількість самогубств. Зараз Угорщина створює ті системи, яких на її території не існувало.
В нашій країні ситуація матеріальна є дуже трагічною. Але в нашій країні створена унікальна система соціальної підтримки громадян, молоді на адміністративному рівні. Подібної системи не існує в жодній європейській країні. І в нас, якщо подивитися на показники самогубств і т.і., ситуація є дещо кращою.
Педагогіка превентивна – це педагогічна наука, яка відносить до спеціальної педагогіки, і яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з метою запобігання вчинення суспільно-небезпечних дій.
Це профілактична галузь спеціальної педагогіки. Сюди входять різні системи надання допомоги населенню з метою профілактики або запобігання здісненню різноманітних соціально-небезпечних дій.
Зв'язки педагогіки з іншими суспільними науками.
Примітка. Від виступаючих на семінарському занятті буде вимагатися певна логіка, бо навіть послідовність в називанні тієї чи іншої науки має свій сенс і своє наукове значення.
Основою для педагогіки є філософія, педагогіки вийшла з надр філософії. Але філософія – галузева наука, і в ній потрібно назвати цілу низку філософських наук: логіка (наука про закони мислення; оскільки будь-яка наукова діяльність здійснюється на підставі певних наукових категорій та законів), методологія суспільних наук (тому що кожна наукова діяльність пов'язана з процесом пізнання, будь-який педагог має знати закони пізнання)…
Лекція переривається через погану дисципліну. Розгляд питання відкладено до семінарських і контрольних робіт.
Педагогіка спілкування в системі вищої школи.
Педагогіка спілкування тісно пов'язана з наукою "public relations". Але це не одне і те ж.
"Public relations" вивчає характер взаємодії з громадськістю. Педагогіка спілкування так само займається проблематикою спілкування між людьми. Але "public relations" вивчає характер зв'язку через різноманітні інституціональні форми,через різні установи. А педагогіка спілкування, як будь-яка інша педагогічна галузь – це наука інструментальна, яка вивчає закономірності впливу людини на людину з метою випрацювання у людини певних норм і стандартів поведінки, формування певної системи знань. Тобто це наука впливу людини на людину з метою адаптації людської поведінки до певних стандартів і норм через спілкування (як виховувати людину через спілкування).
Ця наука відіграє велику роль в системі вищої школи. Вона вивчає як через жести, через міміку, через інтонацію голосу, навіть через позицію у просторі будувати свої відносини з іншими людьми, змінювати їхнє ставлення до того, що розглядається і формувати різноманітні бажані якості.
Основні тенденції розвитку освіти та вдосконалення методів педагогічних досліджень в сучасному світі.
План лекції див. сторінку 4 Програми курсу.
Освіти має два визначення (в двох площинах можна розглядати освіту як категорію педагогічної науки):
1. Освіта – це сукупність навчально-виховних закладів в суспільстві (всі установи і інституції, які забезпечують навчально-виховну діяльність у суспільстві).
2. Освіта – це певний рівень інформації, який забезпечується навчально-виховними закладами.
За другим визначенням ми поділяємо освіту на певні рівні. Система освіти складається з декількох ланок[1]: родинна освіта (в родині людина отримує певну систему інформації, яку використовує в своєму житті), система дошкільних навчальних закладів[2], основна школа (або базова школа), головним завданням якої – дати кожній дитині основу систематизованих наукових знань і створити передумови для свідомого вибору кожною дитиною напрямку свого подальшого розвитку, повна середня школа (або старша школа: коледжі, ліцеї, професійні училища), завданням якої є підготовка кожного юнака до свідомого вибору професії, система вищої школи (в нашій країні система вищої школи має відповідні рівні акредитації навчальних закладів), система перекваліфікації і підвищення кваліфікації людей.
Освіта в сучасному світі має певні тенденції свого розвитку, які носять глобальний характер і визначені педагогічною наукою.
Тенденція гуманізації розвитку освіти – це розвиток освіти, суспільних відносин в системі освіти в напрямку більшого шанування прав людини, учня, студента.