2. Переважне право купівлі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які
постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де
здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи
місцевого самоврядування.
Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки
на підставі інших цивільно-правових угод
1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні
громади та держава мають право набувати у власність земельні
ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших
цивільно-правових угод.
2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.
Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності
на земельні ділянки
1. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки
укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
2. Угоди повинні містити:
а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина,
назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця
розташування, площі, цільового призначення, складу угідь,
правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну
ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної
ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо
використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава,
оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) зобов'язання сторін.
3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки
вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Стаття 133. Застава земельних ділянок
1. У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які
належать громадянам та юридичним особам на праві власності.
2. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може
бути передана у заставу за згодою всіх співвласників.
3. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється
після виділення її в натурі (на місцевості).
4. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського
призначення можуть бути лише банки.
5. Порядок застави земельних ділянок визначається законом.
( Стаття 133 із змінами, внесеними згідно із Законом N 898-IV
( 898-15 ) від 05.06.2003 )
Глава 21
Продаж земельних ділянок
на конкурентних засадах
Стаття 134. Обов'язковість продажу земельних ділянок
державної або комунальної власності
на конкурентних засадах
Земельні ділянки державної або комунальної власності,
призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під
забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні
торги).
Стаття 135. Земельні торги
1. Земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу.
2. У земельних торгах можуть брати участь громадяни і
юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і
можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.
3. Форма проведення земельних торгів (аукціон або конкурс)
визначається власником земельної ділянки, якщо інше не передбачено
законом.
4. Земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.
Стаття 136. Підготовка земельних ділянок для продажу
на земельних торгах
1. Органи державної влади або органи місцевого
самоврядування, державні органи приватизації, уповноважені
приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній
або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок,
призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під
забудову, та на яких розташовані об'єкти, які підлягають
приватизації на земельних торгах. ( Частина перша статті 136 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від
20.12.2005 )
2. Земельна ділянка, призначена для продажу суб'єктам
підприємницької діяльності під забудову, на яких розташовані
об'єкти, які підлягають приватизації на земельних торгах,
виставляється на земельні торги після: ( Абзац перший частини
другої статті 136 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )
а) визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)
та закріплення їх межовими знаками;
б) виготовлення технічного паспорта земельної ділянки.
3. В технічному паспорті земельної ділянки містяться
відомості про:
а) розмір земельної ділянки;
б) місце розташування (адресу);
в) належність до державної чи комунальної власності;
г) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну;
ґ) природний і господарський стан земельної ділянки;
д) цільове призначення земельної ділянки.
4. Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка
виставляється на земельні торги, визначається Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 137. Оголошення про проведення земельних торгів
1. Земельні торги проводяться не раніше 30 днів з моменту
опублікування у пресі офіційної інформації про виставлення на
земельні торги земельних ділянок, а також розміщення на таких
земельних ділянках рекламних щитів з офіційною інформацією про
виставлення на земельні торги земельних ділянок.
2. Офіційна інформація про виставлення земельних ділянок на
земельні торги повинна включати відомості про:
а) розмір земельної ділянки;
б) цільове призначення;
в) стартову ціну;
г) місце і час проведення торгів;
ґ) назву та адресу установи, прізвище та посаду, номер
телефону особи, у якої можна ознайомитися з технічним паспортом
земельної ділянки.
3. Організатором земельних торгів є орган державної влади чи
орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати
відчуження земельної ділянки, призначеної для продажу під
забудову, або державний виконавець відповідно до рішення суду,
державний орган приватизації при продажу земельних ділянок, на
яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Проведення
земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл
(ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з
відповідним органом державної влади чи органом місцевого
самоврядування. ( Частина третя статті 137 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )
4. Організатор земельних торгів має право відмовитися від їх
проведення не пізніше, ніж за 10 днів до їх проведення з
обов'язковою публікацією офіційної інформації про скасування
земельних торгів із зазначенням причини скасування.
5. Земельні торги проводяться у порядку, встановленому
законом.
Стаття 138. Визнання земельних торгів такими,
що не відбулися
Земельні торги визнаються такими, що не відбулися, у разі:
а) відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;
б) якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за
стартову ціну земельної ділянки;
в) несплати в установлений термін переможцем земельних торгів
належної суми за придбану земельну ділянку.
Стаття 139. Відчуження земельних ділянок за рішенням суду
1. У разі звернення стягнення на земельну ділянку, що
перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна
ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у
формі аукціону.
2. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається
у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на
яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано
власником земельної ділянки.
Глава 22 Припинення прав на землю Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельнуділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутностіспадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогукредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільноїнеобхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами таособами без громадянства у встановлений строк у випадках,визначених цим Кодексом. Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою Підставами припинення права користування земельною ділянкоює: а) добровільна відмова від права користування земельноюділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цимКодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальнихпідприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечатьекологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовимпризначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендноїплати. Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою 1. Припинення права власності на земельну ділянку у разідобровільної відмови власника землі на користь держави аботериторіальної громади здійснюється за його заявою до відповідногооргану. 2. Органи виконавчої влади або органи місцевогосамоврядування у разі згоди на одержання права власності наземельну ділянку укладають угоду про передачу права власності наземельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельнуділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державнійреєстрації. 3. Припинення права постійного користування земельноюділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюєтьсяза його заявою до власника земельної ділянки. 4. Власник земельної ділянки на підставі заявиземлекористувача приймає рішення про припинення права користуванняземельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється усудовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовимпризначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забрудненняземель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічнимиводами, забруднення земель бактеріально-паразитичними ікарантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненимирослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктівінженерної інфраструктури меліоративних систем, порушеннявстановленого режиму використання земель, що особливоохороняються, а також використання земель способами, які завдаютьшкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівкамиспеціально уповноважених органів виконавчої влади з питаньземельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільноїнеобхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку позобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами таособами без громадянства у встановлений строк у випадках,визначених цим Кодексом. Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства 1. У разі виявлення порушення земельного законодавствадержавний інспектор по використанню та охороні земель складаєпротокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення,вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, якадопустила порушення земельного законодавства, не виконала протягомзазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припиненняпорушення земельного законодавства, державний інспектор повикористанню та охороні земель відповідно до закону накладає натаку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівкупро припинення правопорушення чи усунення його наслідків у30-денний строк. 2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у30-денний строк державний інспектор по використанню та охороніземель звертається до відповідного органу виконавчої влади абооргану місцевого самоврядування з клопотанням про припинення правакористування земельною ділянкою. 3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевогосамоврядування про припинення права користування земельноюділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності 1. Якщо до особи переходить право власності на земельнуділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, цяділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моментупереходу такого права. 2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягомвстановленого строку не відчужена, така ділянка підлягаєпримусовому відчуженню за рішенням суду. 3. Особа, до якої переходить право власності на земельнуділянку і яка не може набути право власності на землю, має правоотримати її в оренду. Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб 1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядуваннявідповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають правовикупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян таюридичних осіб, для таких суспільних потреб: а) під будівлі і споруди органів державної влади та органівмісцевого самоврядування; б) під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державноїта комунальної власності; в) під об'єкти природно-заповідного та іншогоприродоохоронного призначення; г) оборони та національної безпеки; ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів таоб'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг,газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів,нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до нихпредставництв іноземних держав та міжнародних організацій; е) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єктизагального користування, необхідні для обслуговування населення. 2. Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік домайбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, якийприймає рішення про її викуп. 3. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою їївласника. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно догрошової та експертної оцінки земель, яка проводиться заметодикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. 4. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупноювартістю, питання вирішується в судовому порядку. Стаття 147. Примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності 1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельніділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб,можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідностіу порядку, встановленому законом. 2. Припинення права власності на земельну ділянку у такихвипадках здійснюється за умови повного відшкодування її вартості. 3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка,після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведенопримусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельноїділянки. 4. У разі неможливості повернення примусово відчуженоїземельної ділянки власнику за його бажанням надається іншаземельна ділянка. Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки Земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішеннямсуду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок 1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земельдержавної та комунальної власності, можуть вилучатися длясуспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади таорганів місцевого самоврядування. 2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодоюземлекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України,Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державнихадміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їхповноважень. ( Додатково див. частину четверту статті 75 ЗаконуN 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003 ) 3. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянкикомунальної власності відповідних територіальних громад, якіперебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крімособливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними зурахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. 4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районніради вилучають земельні ділянки спільної власності відповіднихтериторіальних громад, які перебувають у постійному користуванні,для всіх потреб. 5. Районні державні адміністрації на їх території вилучаютьземельні ділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіхпотреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначенихчастиною дев'ятою цієї статті; { Пункт "б" частини п'ятої статті149 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 )від 08.02.2006 } в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителівтериторіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємствторгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієїстатті. { Пункт "в" частини п'ятої статті 149 із змінами,внесеними згідно із Законом N 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } 6. Обласні державні адміністрації на їх території вилучаютьземельні ділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах міст обласного значення та за межаминаселених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначенихчастинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. 7. Київська, Севастопольська міські державні адміністраціївилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають упостійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб,крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. 8. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельніділянки державної власності, які перебувають у постійномукористуванні, в межах міст республіканського (АвтономноїРеспубліки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіхпотреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієїстатті. 9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянкидержавної власності, які перебувають у постійному користуванні, -ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб,ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а такожземельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційногопризначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмоюцієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.{ Частина дев'ята статті 149 в редакції Закону N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } 10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельноїділянки питання вирішується в судовому порядку. Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок їх вилучення 1. До особливо цінних земель відносяться: чорноземинееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземнінезасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзоленіта чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісовіта дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолистісуглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більшеодного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунтиПівденного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття;землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальнихзакладів; землі природно-заповідного фонду; земліісторико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земельдля несільськогосподарських потреб не допускається, за виняткомвипадків, визначених частиною другою цієї статті. 2. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають удержавній або комунальній власності, можуть вилучатися(викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавногозначення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів,осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла,об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газовихсвердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, запостановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідноїмісцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельноїділянки погоджується Верховною Радою України. 3. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянокособливо цінних земель, що перебувають у власності громадян іюридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданнямВерховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської іСевастопольської міських рад. Стаття 151. Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок 1. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельнихділянок, зобов'язані до початку проектування погодити ізвласниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними,міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України іВерховною Радою України місце розташування об'єкта, розмірземельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуваннямкомплексного розвитку території, який би забезпечував нормальнефункціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіхоб'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. 2. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктівпроводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядуваннязобов'язані в порядку, визначеному законодавством України,надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенніземельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктіввідповідно до затвердженої містобудівної документації тадокументації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок длярозміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3. Погодження місць розташування об'єктів, розмірівпередбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їхвідведення провадиться відповідними сільськими, селищними,міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповіднодо їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також ВерховноюРадою України. 4. Погодження місць розташування об'єктів на особливо ціннихземлях, а також місць розташування об'єктів власності іншихдержав, міжнародних організацій провадиться Верховною РадоюУкраїни. 5. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельнихділянок, звертаються з клопотанням про погодження місцьрозташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міськоїради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів,вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаютьсядо Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної,Севастопольської міської державної адміністрації. 6. До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. 7. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцевадержавна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядаєклопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє йогоразом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієїстатті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних,територіальних органів виконавчої влади з питань лісовогогосподарства і санітарно-епідеміологічних органів, органівмістобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотаннянадають свої висновки відповідній сільській, селищній, міськійраді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуваннямодержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення пропогодження місця розташування того об'єкта, під який мають правосамостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення провідмову.{ Частина сьома статті 151 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3404-IV ( 3404-15 ) від 08.02.2006 } ( Частину восьму статті 151 виключено на підставі ЗаконуN 1119-IV ( 1119-15 ) від 11.07.2003 ) 9. Якщо погодження місця розташування об'єкта провадитьсярайонною, обласною державною адміністрацією, Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України, ВерховноюРадою України, сільська, селищна, міська рада готує свій висновокі подає матеріали на погодження до Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, обласної, Київської чи Севастопольської міської,районної ради або районної, Київської чи Севастопольської міськоїдержавної адміністрації. 10. Районна державна адміністрація розглядає у місячний строкматеріали погодження місця розташування об'єкта, під який маєправо вилучати земельну ділянку, або подає свій висновок до Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласної державноїадміністрації. 11. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласнадержавна адміністрація розглядають подані матеріали і погоджуютьмісце розташування об'єкта, під який мають право вилучати земельнуділянку. 12. Матеріали погодження місця розташування об'єкта, щопровадиться Кабінетом Міністрів України, подаються Радою міністрівАвтономної Республіки Крим, обласною, Київською чиСевастопольською міською державною адміністрацією із своїмвисновком центральному органу виконавчої влади по земельнихресурсах, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подаєсвої пропозиції до Кабінету Міністрів України. 13. Кабінет Міністрів України розглядає ці матеріали іприймає відповідне рішення, а з питань, що погоджуються ВерховноюРадою України, подає їй свої пропозиції. 14. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні,Київська і Севастопольська міські ради подають до Верховної РадиУкраїни пропозиції щодо вилучення особливо цінних земель із земелькомунальної власності. 15. Матеріали погодження місця розташування об'єкта повиннівключати: викопіювання з генерального плану або іншоїмістобудівної документації населеного пункту, копію плануземельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єктаіз зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається,та умови її відведення. 16. У разі відмови власника землі або землекористувача,сільської, селищної, міської ради, органів державної влади упогодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються усудовому порядку. 17. У разі задоволення позову щодо оскарження відмовивласника землі або землекористувача, сільської, селищної міськоїради, органів державної влади у погодженні місця розташуванняоб'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведенняземельної ділянки.( Стаття 151 із змінами, внесеними згідно із Законами N 762-IV( 762-15 ) від 15.05.2003, N 1119-IV ( 1119-15 ) від 11.07.2003 ) Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ Глава 23 Захист прав на землю Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівніумови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач можевимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навітьякщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володінняземельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянкиздійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував допорушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права абостворюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади абоорганів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку 1. Власник не може бути позбавлений права власності наземельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом таіншими законами України. 2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законамиУкраїни, допускається викуп земельної ділянки. При цьомувласникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. 3. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена длясуспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом провизнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянкита відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупуземельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянкавикористовується не для суспільних потреб. Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю 1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннябез рішення суду не мають права втручатись у здійснення власникомповноважень щодо володіння, користування і розпорядження належноюйому земельною ділянкою або встановлювати непередбаченізаконодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. 2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуваннянесуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірнимвтручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння,користування і розпорядження земельною ділянкою. Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок 1. У разі видання органом виконавчої влади або органоммісцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодоволодіння, користування чи розпорядження належною їй земельноюділянкою, такий акт визнається недійсним. 2. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідоквидання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повномуобсязі органом, який видав акт. Глава 24 Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки,заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників для потреб, не пов'язаних ізсільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших кориснихвластивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористанняземельної ділянки. Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 1. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачамздійснюють органи виконавчої влади, органи місцевогосамоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовуютьземельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органимісцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльністьяких обмежує права власників і землекористувачів або погіршуєякість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числівнаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території,засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічнимиводами. 2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникамземлі і землекористувачам встановлюється Кабінетом МіністрівУкраїни. Глава 25 Вирішення земельних спорів Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори 1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевогосамоврядування та органами виконавчої влади з питань земельнихресурсів. 2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводуволодіння, користування і розпорядження земельними ділянками, щоперебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спорищодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. 3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори умежах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебуваютьу власності і користуванні громадян, та додержання громадянамиправил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районіву містах. 4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсіввирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межаминаселених пунктів, розташування обмежень у використанні земель таземельних сервітутів. 5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів зрішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої владиз питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів 1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади зпитань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування напідставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня поданнязаяви. 2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавленихсторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місцерозгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першомувирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питаннярозгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду споруможе мати місце лише з поважних причин. 3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин приповторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд іприйняття рішення. 4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органувиконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядокйого виконання. 5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу йогоприйняття. Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають правознайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки,брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи таінші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмовіпояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони,одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгодиз цим рішенням, оскаржувати його. Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів 1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питаньземельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає всилу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у судіпризупиняє їх виконання. 2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюєтьсяорганом, який прийняв це рішення. 3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодуваннязбитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва внаслідок порушення земельного законодавства. 4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бутипризупинено або його термін може бути продовжений вищестоящиморганом або судом. Розділ VI ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ Глава 26 Завдання, зміст і порядок охорони земель Стаття 162. Поняття охорони земель Охорона земель - це система правових, організаційних,економічних та інших заходів, спрямованих на раціональневикористання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земельсільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захиствід шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищенняродючості ґрунтів, підвищення продуктивності земельлісогосподарського призначення, забезпечення особливого режимувикористання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційногота історико-культурного призначення.{ Стаття 162 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3404-IV( 3404-15 ) від 08.02.2006 } Стаття 163. Завдання охорони земель Завданнями охорони земель є забезпечення збереження тавідтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних інабутих якостей земель. Стаття 164. Зміст охорони земель 1. Охорона земель включає: а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціональногоземлекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель тачагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення,заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення,забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивнимиречовинами та від інших несприятливих природних і техногеннихпроцесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічноїролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивнихсільськогосподарських угідь. 2. Порядок охорони земель встановлюється законом. Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів 1. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель тавідтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпеченняекологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхомприйняття відповідних нормативів і стандартів, які визначаютьвимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаженняна ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарськогоосвоєння земель тощо. 2. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтіввстановлюються такі нормативи: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів. 3. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорониземель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються КабінетомМіністрів України. Стаття 166. Рекультивація порушених земель 1. Рекультивація порушених земель - це комплексорганізаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованихна відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану тапродуктивності порушених земель. 2. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічномустані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимівнаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних,будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. 3. Для рекультивації порушених земель, відновленнядеградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий припроведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних таінших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки абона ділянки без ґрунтового покриву. Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами 1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забрудненняземель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентраціїнебезпечних речовин, забороняється. 2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечнихречовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуютьсяспеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузіохорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природнихресурсів. 3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянкивикористовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодозапобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля. 4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданніземельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігута зміні характеру і режиму використання. Стаття 168. Охорона ґрунтів 1. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони. 2. Власники земельних ділянок та землекористувачі не маютьправа здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покривуземельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюютьдержавний контроль за використанням та охороною земель. 3. При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушеннямповерхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок таземлекористувачі повинні здійснювати зняття, складування,зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку,з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельнуділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. Глава 27 Використання техногенно забруднених земель Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель 1. Техногенно забруднені землі - це землі, забрудненівнаслідок господарської діяльності людини, що призвела додеградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'ялюдей. 2. До техногенно забруднених земель відносяться землірадіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі,забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. Привикористанні техногенно забруднених земель враховуютьсяособливості режиму їх використання. 3. Особливості режиму і порядку використання техногеннозабруднених земель встановлюються законодавством України. Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення 1. Техногенно забруднені землі сільськогосподарськогопризначення, на яких не забезпечується одержання продукції, щовідповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам),підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу таконсервації. 2. Порядок використання техногенно забруднених земельнихділянок встановлюється законодавством України. Глава 28 Консервація земель Стаття 171. Деградовані і малопродуктивні землі 1. До деградованих земель відносяться: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідокземлетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування кориснихкопалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, зпідвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічнимиречовинами ґрунтами та інші. 2. До малопродуктивних земель відносятьсясільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуютьсянегативними природними властивостями, низькою родючістю, а їхгосподарське використання за призначенням є економічнонеефективним. Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель 1. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивніземлі, господарське використання яких є екологічно небезпечним таекономічно неефективним. Консервації підлягають також техногеннозабруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічночисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках єнебезпечним для їх здоров'я. 2. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їхгосподарського використання на визначений термін та залуження абозаліснення. 3. Консервація земель здійснюється за рішеннями органіввиконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставідоговорів з власниками земельних ділянок. 4. Порядок консервації земель встановлюється законодавствомУкраїни. Розділ VII УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ Глава 29 Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах 1. Межа району, села, селища, міста, району у місті - цеумовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територіюрайону, села, селища, міста, району у місті від інших територій. 2. Межі району, села, селища, міста, району у містівстановлюються і змінюються за проектами землеустрою, якірозробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їхрозвитку, генеральних планів населених пунктів. 3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища,міста, району у місті не тягне за собою припинення права власностіі права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їхвилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу. Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень 1. Рішення про встановлення і зміну меж районів і містприймається Верховною Радою України за поданням Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, обласних, Київської чиСевастопольської міської рад. 2. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищприймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними,Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районнихта відповідних сільських, селищних рад. 3. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містахприймається міською радою за поданням відповідних районних умістах рад. Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються впорядку та відповідно до закону. Стаття 176. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень 1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуютьсядержавним актом України. 2. Форма та порядок видачі державного акта України на межіадміністративно-територіального утворення встановлюються ВерховноюРадою України. Глава 30 Планування використання земель Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель 1. Загальнодержавні програми використання та охорони земельрозробляються з метою забезпечення потреб населення і галузейекономіки у землі та її раціонального використання і охорони. 2. Загальнодержавні програми використання та охорони земельрозробляються відповідно до програм економічного,науково-технічного і соціального розвитку України. 3. Загальнодержавні програми використання та охорони земельзатверджуються Верховною Радою України. Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель 1. Регіональні програми використання та охорони земельрозробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим,обласними державними адміністраціями і затверджуються ВерховноюРадою Автономної Республіки Крим та обласними радами. 2. Програми використання та охорони земель міст Києва іСевастополя розробляються Київською і Севастопольською міськимидержавними адміністраціями та затверджуються відповідними радами. Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель 1. Природно-сільськогосподарське районування земель - цеподіл території з урахуванням природних умов та агробіологічнихвимог сільськогосподарських культур. 2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основоюдля оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодовикористання та охорони земель. 3. Використання та охорона сільськогосподарських угідьздійснюються відповідно до природно-сільськогосподарськогорайонування. 4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарськогорайонування визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 180. Зонування земель 1. Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів. 2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимихвидів забудови та іншого використання земельних ділянок у межахокремих зон відповідно до місцевих правил забудови. 3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону. Глава 31 Землеустрій Стаття 181. Поняття землеустрою Землеустрій - це сукупність соціально-економічних таекологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносинта раціональної організації територіїадміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання,що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин ірозвитку продуктивних сил. Стаття 182. Мета землеустрою Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціональноговикористання та охорони земель, створенні сприятливогоекологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Стаття 183. Завдання землеустрою Основними завданнями землеустрою є: а) реалізація політики держави щодо науково обґрунтованогоперерозподілу земель, формування раціональної системиземлеволодінь і землекористувань з усуненням недоліків урозташуванні земель, створення екологічно сталих ландшафтів іагросистем; б) інформаційне забезпечення правового, економічного,екологічного і містобудівного механізму регулювання земельнихвідносин на національному, регіональному, локальному,господарському рівнях шляхом розробки пропозицій по встановленнюособливого режиму і умов використання земель; в) встановлення на місцевості межадміністративно-територіальних утворень, територій з особливимприродоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, межземельних ділянок власників і землекористувачів; г) здійснення заходів щодо прогнозування, планування,організації раціонального використання та охорони земель нанаціональному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств ізстворенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічнуоптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарськогопризначення, впровадження прогресивних форм організації управлінняземлекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщенняземельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін; д) розробка системи заходів по збереженню і поліпшеннюприродних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивнихугідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів,вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забрудненняпромисловими відходами і хімічними речовинами та інших видівдеградації, по консервації деградованих і малопродуктивних земель,попередженню інших негативних явищ; е) організація територій несільськогосподарських підприємств,організацій і установ з метою створення умов ефективногоземлекористування та обмежень і обтяжень у використанні земель. Стаття 184. Зміст землеустрою Землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості межадміністративно-територіальних утворень, землеволодінь іземлекористувань; б) розробку загальнодержавної і регіональних програмвикористання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розробленнятехніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельвідповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обґрунтування встановлення меж територій з особливимиприродоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь іземлекористувань та створення нових; д) складання проектів відведення земельних ділянок; е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельнихділянок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності абоправо користування землею; ж) складання проектів землеустрою, що забезпечуютьеколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, атакож розроблення заходів щодо охорони земель; з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаноїз використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів звикористання та охорони земель; і) проведення топографо-геодезичних, картографічних,ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель. Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою 1. Землеустрій здійснюється державними та іншимиземлевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджетуУкраїни, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, атакож коштів громадян та юридичних осіб. 2. Землеустрій здійснюється відповідно до закону. Стаття 186. Розгляд і затвердження землевпорядної документації 1. Розгляд і затвердження землевпорядної документаціїпроводиться в такому порядку: а) прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтуваннявикористання та охорони земель і схеми землеустрою післяпогодження їх у встановленому порядку розглядаються ізатверджуються відповідними органами виконавчої влади або органамимісцевого самоврядування; б) проекти створення нових землеволодінь і землекористуваньпісля погодження їх у встановленому порядку розглядаються ізатверджуються відповідними органами виконавчої влади або органамимісцевого самоврядування; в) проекти відведення земельних ділянок із земель державноїчи комунальної власності затверджуються органами виконавчої владиабо органами місцевого самоврядування, які надають і вилучаютьземельні ділянки; г) проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств,установ і організацій, особистих селянських, фермерськихгосподарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськимирадами або районними державними адміністраціями розглядаються ізатверджуються власниками землі або землекористувачами; ґ) робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням,докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їхвикористанням, розглядаються і затверджуються замовниками цихпроектів. 2. Зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів зпитань землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади,органів місцевого самоврядування або власників землі таземлекористувачів, які затвердили ці проекти. 3. Прогнозні матеріали використання і охорони земель, проектиземлеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти зпитань використання і охорони земель, реформування земельнихвідносин, а також техніко-економічні матеріали обґрунтуваньвикористання і охорони земель підлягають державній експертизі, яказдійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону. Глава 32 Контроль за використанням та охороною земель Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель Контроль за використанням та охороною земель полягає взабезпеченні додержання органами державної влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами,організаціями і громадянами земельного законодавства України. Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель 1. Державний контроль за використанням та охороною земельздійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельнихресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охоронуземель - спеціально уповноваженими органами з питань екології таприродних ресурсів. 2. Порядок здійснення державного контролю за використанням таохороною земель встановлюється законом. Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель Самоврядний контроль за використанням та охороною земельздійснюється сільськими, селищними, міськими, районними таобласними радами. Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель Громадський контроль за використанням та охороною земельздійснюється громадськими інспекторами, які призначаютьсявідповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставіположення, затвердженого центральним органом виконавчої влади поземельних ресурсах. Глава 33 Моніторинг земель Стаття 191. Призначення моніторингу земель 1. Моніторинг земель - це система спостереження за станомземель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відверненнята ліквідації наслідків негативних процесів. 2. У системі моніторингу земель проводиться збирання,оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про станземель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованихрекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативнимзмінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. 3. Моніторинг земель є складовою частиною державної системимоніторингу довкілля. 4. Залежно від цілей, спостережень і охоплення територіймоніторинг земель може бути національним, регіональним ілокальним. 5. Ведення моніторингу земель здійснюється уповноваженимиорганами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, з питаньекології та природних ресурсів. 6. Порядок проведення моніторингу земель встановлюєтьсяКабінетом Міністрів України. Стаття 192. Завдання моніторингу земель Основними завданнями моніторингу земель є прогнозеколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метоюзапобігання або усунення дії негативних процесів.Глава 34 Державний земельний кадастр Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру 1. Державний земельний кадастр - це єдина державна системаземельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнанняфакту виникнення або припинення права власності і правакористування земельними ділянками та містить сукупність відомостейі документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок,їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якіснухарактеристику, розподіл серед власників землі таземлекористувачів. 2. Державний земельний кадастр є основою для веденнякадастрів інших природних ресурсів. Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру Призначенням державного земельного кадастру є забезпеченнянеобхідною інформацією органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ іорганізацій, а також громадян з метою регулювання земельнихвідносин, раціонального використання та охорони земель, визначеннярозміру плати за землю і цінності земель у складі природнихресурсів, контролю за використанням і охороною земель,економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів тапроектів землеустрою. Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру Основними завданнями ведення державного земельного кадаструє: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат тасистеми ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастровоїінформації та її достовірності. Стаття 196. Складові частини державного земельного кадастру Державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку земель; ґ) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель. Стаття 197. Кадастрове зонування Кадастрове зонування включає встановлення: а) місця розташування обмежень щодо використання земель; б) меж кадастрових зон та кварталів; в) меж оціночних районів та зон; г) кадастрових номерів (територіїадміністративно-територіальної одиниці). Стаття 198. Кадастрові зйомки 1. Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних длявизначення та відновлення меж земельних ділянок. 2. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками таземлекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містятьобтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану. Стаття 199. Бонітування ґрунтів 1. Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтівза їх основними природними властивостями, які мають сталийхарактер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарськихкультур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. 2. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою.Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які маютьнайбільшу природну продуктивність. Стаття 200. Економічна оцінка земель 1. Економічна оцінка земель - це оцінка землі як природногоресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарствіта як просторового базису в суспільному виробництві запоказниками, що характеризують продуктивність земель, ефективністьїх використання та дохідність з одиниці площі. 2. Економічна оцінка земель різного призначення проводитьсядля порівняльного аналізу ефективності їх використання. Даніекономічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельноїділянки різного цільового призначення. 3. Економічна оцінка земель визначається в умовнихкадастрових гектарах або у грошовому виразі. Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок 1. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентнійоснові. 2. Залежно від призначення та порядку проведення грошоваоцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною. 3. Нормативна грошова оцінка земельних діляноквикористовується для визначення розміру земельного податку, втратсільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,економічного стимулювання раціонального використання та охорониземель тощо. 4. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненніцивільно-правових угод щодо земельних ділянок. 5. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою,яка затверджується Кабінетом Міністрів України. Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок 1. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється ускладі державного реєстру земель. 2. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на правовласності на землю та на право постійного користування землею,договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерівземельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельнуділянку. Стаття 203. Облік кількості та якості земель 1. Облік кількості земель відображає відомості, якіхарактеризують кожну земельну ділянку за площею та складом угідь. 2. Облік якості земель відображає відомості, якіхарактеризують земельні угіддя за природними властивостями танабутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також заступенем забруднення ґрунтів. Стаття 204. Порядок ведення державного земельного кадастру 1. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органомвиконавчої влади з питань земельних ресурсів. 2. Порядок ведення державного земельного кадаструвстановлюється законом. Глава 35 Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель 1. Економічне стимулювання раціонального використання таохорони земель включає: а) надання податкових і кредитних пільг громадянам таюридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи,передбачені загальнодержавними та регіональними програмамивикористання і охорони земель; б) виділення коштів державного або місцевого бюджетугромадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стануземель, порушених не з їх вини; в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають устадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх станузгідно з державними та регіональними програмами; г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власниківземлі та землекористувачів внаслідок тимчасової консерваціїдеградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їхвини. Стаття 206. Плата за землю 1. Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати заземлю є земельна ділянка. 2. Плата за землю справляється відповідно до закону. Глава 36 Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарськоговиробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісовихземель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням уземлекористуванні та погіршенням якості земель. 2. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарськихугідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів,пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобувиробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідоквилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних ізсільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. 3. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженнямправ власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів,або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу,спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органівмісцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку звиключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель ічагарників із господарського обігу внаслідок встановленняохоронних, санітарних та інших захисних зон. 4. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарськоговиробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитківвласникам землі та землекористувачам. 5. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва визначаються у порядку, визначеному КабінетомМіністрів України. Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 1. Від відшкодування втрат сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичніособи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл,дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я,культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення,державних об'єктів дорожнього будівництва, культових спорудрелігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем,протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, підбудівництво і обслуговування жилих будинків і господарськихбудівель, для розміщення внутрігосподарських об'єктівсільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарськихпідприємств, організацій та установ, видобування торфу за умовиповернення земельних ділянок у стані, придатному для попередньоговикористання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду. 2. Здійснення внутрігосподарського будівництвасільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами,організаціями, установами, а також громадянами провадиться безвідшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарськоговиробництва. Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва ( Дію частини першої статті 209 зупинено на 2002 рік вчастині спрямування коштів, що надходять у порядку відшкодуваннявтрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,Автономній Республіці Крим, обласним, Київській таСевастопольській міським радам згідно із Законом N 2905-III( 2905-14 ) від 20.12.2001 ) 1. Втрати сільськогосподарського ілісогосподарського виробництва, зумовлені вилученнямсільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників,підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахункивідповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків, міськимрадам Києва та Севастополя - 100 відсотків. 2. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втратсільськогосподарського і лісогосподарського виробництва,використовуються виключно на освоєння земель длясільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшеннявідповідних угідь, охорону земель відповідно до розробленихпрограм та проектів землеустрою. Використання цих коштів на іншіцілі не допускається. Розділ VIII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА Глава 37 Відповідальність за порушення земельного законодавства Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядкукупівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок,визнаються недійсними за рішенням суду. Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства 1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну,адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно дозаконодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства; б) самовільне зайняття земельних ділянок; в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їхзабруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічнимиводами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; г) розміщення, проектування, будівництво, введення в діюоб'єктів, що негативно впливають на стан земель; ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовимпризначенням; д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель абоневиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний длявикористання за призначенням; е) знищення межових знаків; є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення данихпро стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; ж) непроведення рекультивації порушених земель; з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічнихспоруд, захисних насаджень; и) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючогошару ґрунту; і) самовільне відхилення від проектів землеустрою; ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок таподання недостовірної інформації щодо них; й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельнихділянок. 2. Законом може бути встановлено відповідальність і за іншіпорушення земельного законодавства. Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок 1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненнювласникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат,понесених за час незаконного користування ними. 2. Приведення земельних ділянок у придатний для використаннястан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюєтьсяза рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайнялиземельні ділянки. 3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянокпровадиться за рішенням суду. Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року. 2. Визнати таким, що втратив чинність, Земельний кодексУкраїни ( 561-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 10,ст. 98; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 25, ст. 354;1993 р., N 10, ст. 79, N 26, ст. 276; 1999 р., N 18, ст. 138;2000 р., N 39, ст. 333). 3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті донабрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечитьцьому Кодексу. 4. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк післяопублікування цього Кодексу: а) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України таПрезиденту України пропозиції про внесення змін до законодавчихактів, що випливають із цього Кодексу; б) привести свої нормативно-правові акти у відповідність ізцим Кодексом; в) розробити нормативно-правові акти, передбачені цимКодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, продержавний земельний кадастр, про оцінку земель, про охоронуземель, про розмежування земель права державної та комунальноївласності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринокземлі, про визначення правових засад вилучення земель праваприватної власності тощо; г) забезпечити прийняття центральними органами виконавчоївлади України нормативно-правових актів, передбачених цимКодексом, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів,що суперечать цьому Кодексу; ґ) вжити заходів щодо забезпечення потреб вчителів, лікарів,інших працівників соціальної сфери, що проживають у сільськіймісцевості, а також громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи та евакуйовані із зони відчуження,переселені із зони безумовного (обов'язкового) або зонигарантованого добровільного відселення, які проживають у сільськіймісцевості, у земельних ділянках для ведення особистогоселянського господарства і садівництва у межах норм безплатноїприватизації, а також для городництва і сінокосіння за рахунокземель запасу та резервного фонду; д) вирішити питання в установленому порядку про введенняпосад інженерів-землевпорядників у штати сільських, селищних радта організацію державних відділів (управлінь) земельних ресурсів уміських радах; е) визначити потреби наукових установ та навчальних закладіву земельних ділянках для проведення наукових досліджень,вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінногопоголів'я худоби у кормах, здійснення навчального процесу івирішити питання щодо земель наукових установ та навчальнихзакладів, які можуть бути передані для іншого використання; є) розробити та затвердити методику експертної грошовоїоцінки земель сільськогосподарського призначення. 5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрівАвтономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти увідповідність з цим Кодексом. 6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний(іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадитидержавну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цьогоКодексу. Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Рішення про надання в користування земельних ділянок, атакож про вилучення (викуп) земель, прийняті відповіднимиорганами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу,підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. 2. Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, невирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуютьсяорганами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуваннявідповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимогцього Кодексу. 3. У випадках, коли земельні ділянки надані в оренду довведення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з наданняземельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовженнястроку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами,що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом. 4. Матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням(викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексуне прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно доцього Кодексу. 5. Право на проведення розвідувальних робіт на земельнихділянках за дозволами, одержаними до введення в дію цього Кодексу,зберігається до закінчення строку, обумовленого дозволами. ( Положення пункту 6 розділу X втрачають чинність, як такі,що не відповідають Конституції України (є неконституційними) вчастині зобов'язання переоформити право постійного користуванняземельною ділянкою на право власності або право оренди безвідповідного законодавчого, організаційного та фінансовогозабезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду N 5-рп/2005( v005p710-05 ) від 22.09.2005 ) 6. Громадяни та юридичні особи,які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цимКодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня2008 року переоформити у встановленому порядку право власності абоправо оренди на них. ( Абзац перший пункту 6 розділу X із змінами,внесеними згідно із Законом N 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) При переоформленні права постійного користування земельнимиділянками, наданими для ведення селянських (фермерських)господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначаєтьсяселянським (фермерським) господарством відповідно до закону. Прицьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повиненперевищувати розміру земельного податку. 7. Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, утимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельніділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючимзаконодавством, зберігають права на ці ділянки. 8. Сільськогосподарські підприємства, які до введення у діюцього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договориоренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовитиземлевпорядній організації виконання землевпорядних робіт,необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (намісцевості), видачі їх власникам державних актів на правовласності на землю та оплатити виконання таких робіт.Сільськогосподарське підприємство має переважне право на орендуземельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений удоговорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженнямсторін, на інший строк. Члени колективних сільськогосподарських підприємств,сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарськихакціонерних товариств та працівники державних і комунальнихзакладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих натериторії відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які начас набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельніділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), маютьправо на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствахправо на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють утоваристві, а також пенсіонери з їх числа. ( Пункт 8 розділу Xдоповнено абзацом згідно із Законом N 675-IV ( 675-15 ) від03.04.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1694-IV( 1694-15 ) від 20.04.2004 ) При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуютьсясільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земельдержавної чи комунальної власності або які на час набраннячинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам направі колективної власності чи перебували у постійномукористуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизаціїабо залишаються у державній чи комунальній власності відповідно доцього Кодексу. ( Пункт 8 розділу X доповнено абзацом згідно ізЗаконом N 675-IV ( 675-15 ) від 03.04.2003 ) 9. Громадяни - власники земельних часток (паїв) можутьвиділяти земельні ділянки в натурі (на місцевості) єдиним масивом. 10. Рішення про розмежування земель державної і комунальноївласності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські,селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, аза межами населених пунктів - органи виконавчої влади запогодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України здійснює: а) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщеніоб'єкти нерухомого майна, що належать до сфери управлінняПрезидента України, Верховної Ради України, Конституційного СудуУкраїни, Верховного Суду України, Вищого господарського судуУкраїни, Генеральної прокуратури України, центральних органіввиконавчої влади, Національної академії наук України, державнихгалузевих академій наук, інших державних наукових установ таорганізацій; ( Підпункт "а" абзацу другого пункту 10 розділу X іззмінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від15.05.2003 ) б) визначення меж земельних ділянок, на яких розміщеніоб'єкти нерухомого майна, що перебувають у сфері управління Радиміністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської іСевастопольської міських державних адміністрацій. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київськаі Севастопольська міські державні адміністрації визначають межіземельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, щоперебувають у сфері управління районних державних адміністрацій. 11. Витрати, пов'язані із розмежуванням земель державної такомунальної власності, здійснюються за рахунок коштів відповіднихбюджетів. 12. До розмежування земель державної і комунальної власностіповноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів,крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на якихрозташовані державні, в тому числі казенні, підприємства,господарські товариства, у статутних фондах яких державі належатьчастки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні,міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органивиконавчої влади.( Пункт 12 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 ) 13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особиможуть набувати право власності на землі сільськогосподарськогопризначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бутизбільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.( Пункт 13 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) 14. До 1 січня 2007 року забороняється внесення права наземельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.( Пункт 14 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 ) 15. Встановити, що громадяни та юридичні особи, які мають увласності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського)господарства та іншого товарного сільськогосподарськоговиробництва, а також громадяни України - власники земельних часток(паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способомвідчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї),крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільнихпотреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час діїзаборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток(паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частинівідчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а таксамо в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок таземельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їхукладення (посвідчення). { Пункт 15 розділу X доповнено абзацомзгідно із Законом N 3415-IV ( 3415-15 ) від 09.02.2006 }{ Пункт 15 розділу X із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2059-IV ( 2059-15 ) від 06.10.2004 } 16. Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їхбажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки звидачею державних актів на право власності на землю. 17. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отриманігромадянами, вважаються правовстановлюючими документами приреалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю)в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними довиділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (намісцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів направо власності на землю. Президент України Л.КУЧМА м. Київ, 25 жовтня 2001 року N 2768-III