Організуючи і формуючи свою державну службу, держава насамперед використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм здійснюється, як організація державної служби, так і регламентація практичної діяльності державних службовців щодо реалізації наданих їм повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових найменувань, визначення повноважень відповідно до посади, вироблення правил увступу на державну службу, проходження служби та просування по ній, укладання документів та порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звернень, застосування заходів заохочення і відповідальності, припинення службових відносин тощо.
Як вже відзначалося, основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби в Україні, є Закон “Про державну службу”, ст. 1 Закону “Державна служба і державні службовці”, визначає, що державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за що їм виплачується заробітна платня із державного бюджету. Закон визначив поняття “посади” і “посадової особи”.
Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами, або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно – розпорядчих та консультативно – дорадчих функцій.
Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно – правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.
Всього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7-ми категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.
Встановлені такі категорії та ранги.
1 категорія (3, 2, 1 ранги):
· Посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;
· Голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;
· Постійного представника Президента України в Республіці Крим;
· Голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;
· Перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, та інші, прирівняні до них посади.
2 категорія (5, 4, 3 ранги):
· Посади заступників керівника Адміністрації ПрезидентаУкраїни;
· Заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;
· Заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;
· Керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади.
3 категорія (7, 6, 5 ранги):
· Посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаря та Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів;
· Заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;
· Заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
· Глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них посади;
4 категорія (9, 8, 7 ранги):
· Посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;
· Заступників начальників управлінь міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;
· Керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.
5 категорія ( 11, 10, 9 ранги):
· Посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
· Заступники голів держадміністрацій у районах, районах міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них посади.
6 категорія (13, 12, 11 ранги):
· Посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних по містах Києві та Севастополі держадміністрацій;
· Спеціалісти управлінь, вдділів, служб обласних, Києвської та Севастопольської міських держадміністрацій та інші прирівняні до них посади.
7 категорія (15, 14, 13 ранги):
· Посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.
Ранги присвоюються службовцям відповідно до очолюваної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.
Слід відзначити, що у світовій практиці інститут державної служби розвивається у двох напрямах: кар’єрному та посадовому. За умов першого напряму, чиновник вступає на державну службу на весь період своєї професійної діяльності та в процесі служби отримує посадове підвищення, тобто просувається службовими “сходами”.
При посадовій схемі – укладає контракт, щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протягом певного часу. В даному випадку просування по службі відсутнє.
В Україні, на сьогоднішній день, державна служба має кар’єрний характер, з окремими інститутами посадової державної служби. Вона грунтується на засадах демократизму, законності, гуманності та справедливості.
Право на державну службу мають лише громадяни України, незалежно від походження, соціального стану, матеріального становища, расової та національної належності, статі, політичних переконань тощо. При цьому вони наділяються спеціальним адміністративно – правовим статусом, який визначається Конституцією України та Законом “Про державну службу”, іншими законами України.
Згідно до Закону “Про державну службу” державний службовець має право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті у межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників, громадян; на оплату праці; на просування по службі з урахуванням здібностей та кваліфікації; на соціальний і правовий захист та інші права.
Відповідно до прав, державний службовець має обов’язки. До них належать наступні: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів, відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці та деякі інші.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. Крім того, слід сказати, що для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Також до правового статусу державного службовця входять норми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв’язку із державною службою. Передбачено два види обмежень: обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу та обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Також існують обмеження загального порядку, що забороняють участь службовців у страйках та вчинення ними інших дій, які перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Отже, особи, що претендують на посаду державного службовця або на виконання якихось певних функцій держави, повинні дотримуватися всіх норм і правил, якими регламентується їх діяльність. Таким чином, було розглянуто основну сутність та принципи діяльності державних службовців, як складової частини державного механізму.
Висновок
Отже, підсумовуючи все, що було зазначено вище про державну службу, безумовно варто ще раз відзначити тісний зв’язок її з державою. Державна служба – це самостійний вид трудової діяльності, яку здійснюють люди (державні службовці). Ця діяльність здійснюється професійно та покликана забезпечити виконання повноважень, покладених на державні органи.
Державна служба в Україні, нажаль, не має своєї богатої історичної спадщини, а відтак і необхідного у цій сфері досвіду. Історично склалося так, що Україна постійно знаходилася під владою інших держав і змушена була підкорятися їх законам і прямувати слідом за ними, а не самостійно обирати шлях власного розвитку. Можливість такого вільного вибору до розвитку держави, Україна отримала лише у 1991 році, після набуття статусу незалежної і суверенної держави. Саме з того часу і почалася розбудова нашої держави у всіх сферах, зокрема і у сфері державного управління та місцевого самоврядування.
Таким чином, роздивившись історичні шляхи становлення в Україні такої діяльності, як державна служба, стає зрозуміло, що за такий короткий період дуже важко створити бездоганно діючу і оптимально ефективну систему. Тому зараз часто доводиться стикатися з недосконалістю та не повною ефективністю діяльності державних органів, але постійно відбуваються вдосконалювальні процеси, видаються нові закони і постанові, виправляються старі. Важко не помітити того, що цей процес вдосконалення вже йде і з кожним роком набирає більшу швидкість та ширше охоплює всі аспекти, що стосуються державного управління.