Яким би не було важким економічне становище в країні, беззаперечним є загальносвітове правило, що головний тягар фінансування системи освіти і виховання несуть бюджети, підтримуючи абсолютну більшість навчальних закладів всіх форм власності.[36.C.12]. Безкоштовність навчання залишається пріоритетною в системі загальної середньої освіти. [8.C.11].
Звичайно, залучення позабюджетних коштів для утримання закладів освіти справа потрібна і неминуча. Але можливості залучення їх у більшості шкіл вкрай обмежені. Праця учнів не може бути основою матеріально-фінансової бази школи, адже, крім всіх інших моментів, і школярам потрібно платити. Адже немає більш негативного впливу на виховання любові і поваги до праці, ніж безоплатна праця. Сільські школи в своїй більшості невеликі, а значить дуже обмежені і наявні в них трудові ресурси. В період літніх канікул ця проблема ще більше загострюється. Хоча, це напевно єдина реальна форма поповнення власними коштами шкільного бюджету на селі. Абсолютно очевидно, що ніяка рентабельність пришкільного господарства не може забезпечити повне покриття витрат на утримання освітнього закладу.
Ще більш нереальні інші джерела надходження позабюджетних коштів – оренда приміщень, проведення платних концертів, вечорів, робота гуртків, секцій тощо. Переважаюча більшість закладів середньої освіти приречена існувати за рахунок бюджету, і потрібно підкреслити, в самому цьому факті немає нічого поганого. Підхід по принципу “школа – товаровиробник” неправомірний. Не потрібно розглядати самофінансування як ціль. Залучення позабюджетних коштів повинна завжди залишатися на рівні реальних можливостей.
Закінчуючи тему фінансування необхідно згадати ще один момент. Для стабілізації та покращення матеріального стану освіти бажаним би було ввести в державі спеціальний цільовий податок (фонд) на потреби галузі з реалізації ряду товарів, крім товарів першої потреби, звільнити від податку на прибуток та ПДВ навчально-виробничу діяльність закладів освіти, тим більше, що у вже прийнятих законах ці норми закладені.
Важливим резервом покращення роботи закладів освіти є зміни в самій системі управління даною галуззю на рівні району. Необхідно створити Районну раду з питань освіти, як консультативно-дорадчий орган при районній раді та районній державній адміністрації. Але це не має бути формальним, люди повинні бути підготовлені, і мати час й бажання тут працювати. Цей орган мав би виконувати роль опікунської ради закладів освіти району. Займатись питаннями забезпечення обов’язковості середньої освіти для всіх дітей, матеріально-технічною базою шкіл, мережею навчально-виховних закладів, залученням молоді до праці, приймати участь у формування апарату районного відділу освіти, його персонального складу, структури, затверджувати плани розвитку освіти, її бюджет і контролювати його використання. Членами цієї ради мають бути представники органів влади, підприємств, громадських організацій, освітяни, батьки. Працювати вона має на основі Положення, затвердженого на сесії Районної Ради.
Необхідно реорганізувати, як експеримент, Районний відділ освіти та методичний кабінет в районний координаційно-методичний центр працівників освіти з відділами: навчально-виховної роботи, централізованою бухгалтерією і господарською частиною. Замість інспекторів і методистів ввести посади радників освіти. Кандидати мають затверджуватися на конкурсній основі на 5 років по функціональних напрямках: початкової і середньої освіти, позакласної і позашкільної роботи, дошкільного виховання, трудового виховання, захисту дітей, кадрам, по навчальній літературі і технічним засобам навчання, психолог-соціолог.
Радник має бути інструктором-методистом, уміти діагностувати причини недоліків, формулювати висновки і рекомендації, готувати обґрунтовані пропозиції по виправленню ситуації. Тому увага має приділятися відбору цих кадрів. Бажано, з тих які раніше були директорами, завучами шкіл, мали загальну культуру, ерудицію, такт, почуття об’єктивності і справедливості, толерантності для уникнення конфліктних ситуацій. Вони мають переорієнтувати контроль на надання допомоги тим кого перевіряють, могти власним прикладом показати зразок виконання того чи іншого доручення, справи, показати урок в школі, яку атестують чи перевіряють.
Баланс часу радників: на вироблення стратегії діяльності – 55%, поточні питання – 15%, збір, передачу інформації, звітності – 15%, наради – 15%.
При районному координаційно-методичному центрі доцільно мати групу вчителів – методистів з різних предметів, які разом з радниками сприяли роботі колег, передавали їм свій досвід та знання.
Надзвичайно важливим питанням є комп’ютеризація діяльності шкіл та райвно. Основна ідея – підвищення ефективності управління закладами освіти на основі сучасних інформаційних технологій. Інакше кажучи, передбачається на новому рівні інформаційного забезпечення приймати такі управлінські рішення:
1) раціональне використання затрат на утримання закладів освіти;
2) удосконалення освітнього процесу в навчальних закладах;
3) підвищення якості та оперативності розв’язання економічних, методичних, облікових задач;
4) формування спільного інформаційного простору в системі освіти району;
5) безпосередній доступ до світових банків знань через глобальну мережу Інтернет.
Необхідно наповнити реальним змістом існуючу регіональну концепцію розвитку інформаційних технологій освіти району, що містить основні напрямки комп’ютеризації як суто освітянської так і управлінської гілок. Концепцією передбачено реалізацію цільової програми, направленої на створення багаторівневої комп’ютерної мережі за схемою: “школа – райвно – управління” з численними розгалуженнями на підзадачі типу Теленет – Інтернет – Всесвітня павутина тощо.
В масштабі району має діяти управлінська дворівнева гілка “школа – райвно”. Її завдання: організація комп’ютерного діловодства, алгоритмізація і автоматизація дублюючих процесів, що виконуються і в школах, і в райвідділі освіти. На першому рівні має бути: шкільний програмно-технічний комплекс з основними користувачами: завучем – диспетчером і секретарем. На другому рівні – програмно-технічний комплекс районного відділу освіти, а головні користувачі: централізована бухгалтерія, інформаційно – методичний центр, господарча група, апарат управління райвно.
Таким чином, з’явиться можливість модернізувати саму управлінську роботу, що дозволить зекономити значні кошти на непотрібні роз’їзди, відрядження та наради. Крім того, значне збільшення швидкості обробки і кількості оперативної інформації дасть змогу приймати більш виважені і точні управлінські рішення, наповнити принципово новим змістом всю управлінську діяльність в цілому.
Існуюча Концепція не діє в першу чергу через відсутність відповідних коштів на придбання необхідної комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.
Перспективність застосування новітніх інформаційних технологій безпосередньо в навчальному процесі в цій роботі не висвітлюється через очевидність її відсутності і не швидкої перспективи на майбутнє.
Актуальним питанням для удосконалення управлінської діяльності роботи закладів освіти є створення навчально-методичного центру практичної психології, як юридичної особи заснованої районним відділом освіти. Головним завдання спеціалістів цього центру є робота з:
а) управлінським персоналом;
б) педагогічними колективами;
в) дітьми (профілактика; психодіагностика; психокорекція; розвиток; консультація);
г) батьками.
Питання управління в будь-якій справі, в тому числі і в освіті, мають першочергову вагу, що є беззаперечним. В освіті ж воно повинно опиратися на два такі визначальні принципи:
1) принцип науковості і компетентності в управлінні установами освіти;
2) принцип стимулювання і згуртування кадрів у діяльності менеджера.
Один з можливих шляхів вдосконалення роботи закладів освіти є диференціювання навчання і реформування на основі цього освітньої системи. Доцільно в районі поряд із загальноосвітніми початковими і основними школами створити середні навчальні заклади нового типу (академічного і професійного спрямування).
В академічних закладах (ліцей) здійснювати повноцінну профільну підготовку всіх здібних і обдарованих дітей до навчання у вузах.
В професійних навчальних закладах давати учням теоретичні знання і практичні навички з кількох споріднених спеціальностей та продовжувати вивчати основні загальноосвітні предмети.
В реальних школах продовжуватимуть навчання діти з низьким інтелектуальним розвитком. Їм створюватимуться всі умови для швидкого опанування основами професійної діяльності, а основні загальноосвітні предмети вивчатимуться в мінімізованому обсязі.
Формула загальноосвітньої підготовки полягає в тому, що кожна дитина повинна одержувати в школі саме те, що має знати кожна культурна людина незалежно від її майбутньої професії. І тому дитина не повинна витрачати свою енергію і свої розумові здібності на справу, яка їй нецікава. Тоді навчання з обов’язку перетвориться на задоволення. Мінімум загальнокультурної підготовки і водночас профільність це – платформа для сучасної шкільної освіти. [62.C.6].
Звичайно, пропоновані зміни можуть викликати несхвальну реакцію у людей далеких від реальних освітянських проблем, навіть звинувачення в не гуманності та несправедливості до певної категорії дітей, але це зовсім не так. Враховуючи економічні реалії сьогодення та перспективи розвитку всієї інтелектуально-професійної сфери життя саме це дозволить забезпечити потреби України, дасть можливість вийти з кризи шляхом підвищення ролі та раціонального використання інтелектуально-освітнього потенціалу суспільства, при цьому, провідна роль освіти для поступального розвитку людства і особистості – безперечна. Тільки через інтенсивну і національно – орієнтовану освіту й виховання ми зможемо визріти як держава і суспільство, які працюють для створення власного місця в світі, де відбувається постійна боротьба культур та цивілізацій, виховати українського громадянина – патріота.