Основними причинами даної ситуації є: низький обсяг профілактичних оглядів та відсутність активного залучення населення до проходження профілактичної флюорографії.
Не втішають і показники з інших видів захворювань. Наприклад, захворюваність на цукровий діабет 333 на 10 тис. населення, стенокардія – 488,09, хвороби органів дихання – 4200,02.
Підсумовуючи, можна сказати, що стан здоров¢я населення району є вкрай важким, і навіть передкатастрофічно загрозливим. Причинами ж цього є, як фактори соціально-економічного розвитку так і негативна загальна демографічна ситуація в районі. Що в свою чергу підсилюються недоліками та негараздами в роботі закладів охорони здоров¢я району. Головним же серед них є неадекватність коштів, що направляються на потреби галузі існуючій в них нагальній потребі.
| Таблиця 3.1.1. | ||||||
| Кількість лікарів та молодшого мед. | ||||||
| персоналу в розрахунку на 10 тисяч населення | ||||||
| Категорії медичних працівників | На 01.01.95 | на 01.01.96 | на 01.01.97 | На 01.01.98 | на 01.01.99 | на 01.01.2000 |
| Лікарі | 21,9 | 22,7 | 21,3 | 21,2 | 23,11 | 25,56 |
| Молодший медперсонал | ||||||
| Таблиця 3.1.2. | ||||||
| Демографічна ситуація | ||||||
| Роки | Народжуваність | Смертність ( в т.ч. новонароджених) | Природний приріст | |||
| 1995 | 9,7 | - 10,2 | ||||
| 1996 | - 10,9 | |||||
| 1997 | ||||||
| 1998 | ||||||
| 1999 | 19,35 | |||||
| Таблиця 3.1.3. | ||||||
| Ресурси охорони здоров'я та їх використання | ||||||
| Ресурси охорони здоров'я та їх використання | 1997 рік | 1998 рік | 1999 рік | |||
| Кількість медичних закладів | 49 | 49 | ||||
| Кількість лікарняних ліжок в них | ||||||
| Кількість ліжок на 1000 населення | 5,521 | 5,61 | ||||
| Станції швидкої допомоги | 3 | 3 | 3 | |||
| Амбулаторії | ||||||
| Дільничні лікарні | 4 | 4 | ||||
| ФАП | ||||||
В таких умовах необхідність швидкого реформування охорони здоров¢я стає ще більш очевидною і необхідною. Оскільки очікувати на радикальне покращення фінансування в найближчій перспективі не доводиться, то лише за рахунок кардинальної реформи медицини можна змінити ситуацію на краще, добитись того, щоб галузь охорони здоров¢я змогла виконувати свою суспільну місію: рятувати людей, покращувати їхнє здоров¢я. Зберігати генофонд української нації.
3.2. Напрямки реформування закладів охорони здоров¢я в нинішніх умовах.
Охорона здоров¢я – один з чутливих
барометрів самопочуття суспільства,
вимірів його гуманності та цивілізо-
ваності.
Любомир Пиріг.
Значення здоров¢я людей для розвитку суспільства розумілось ще з часів античності. А в працях Сен-Сімона, Фур¢є, Оуена, які мріяли про ідеальну організацію суспільства здатного забезпечити прекрасне здоров¢я його громадянам – це одна з необхідних умов високої продуктивності праці. І хоча, праця лікаря не створює того фонду, за рахунок якого вона оплачується, однак входить до складу загального фонду сформованого із затрат на підготовку робочої сили. Адже, інвестиції в сферу охорони здоров¢я мають велику економічну ефективність (гривня на профілактику і лікування серцево-судинних недуг зберігає 2-3 гривні потенційних збитків). Тільки від інфекційних захворювань економіка втрачає більше, ніж витрати системи охорони здоров¢я України в 1997 році. [42.c.68]
Важливе суспільне значення має термін “потенціал здоров¢я нації”. Адже, - це ті запаси або можливості, які держава і суспільство здатні використати для досягнення поставленої мети і розв’язання завдань у певній галузі, включає комплекс заходів, здійснюваних державою, суспільством, органами охорони здоров¢я і спрямованих на оптимізацію стану здоров¢я громадян.
Отже, важливість існування ефективної системи охорони здоров¢я не викликає сумнівів. Тому, в умовах, коли стан даної галузі назвати зразковим важко, необхідність її реформування не підлягає сумніву.
Але як організувати службу охорони здоров¢я, щоб за існуючих умов забезпечити доступність та ефективність медичної допомоги? Як зробити, щоб населення не компенсувало власними прямими платежами відсутність державного фінансування? Як, зрештою, запровадити засади страхової медицини, про яку ми безперервно ведемо мову? Яким шляхом йти?
Для обрання можливого напрямку реформування доцільно проаналізувати світовий досвід і обрати з нього те, що є адекватним нашим національним традиціям та особливостям.
У розвинених країнах діють дві базові моделі фінансування здоров¢я. Перша – державна. За якої фінансування здійснюється з державного бюджету. Таку модель застосовують Великобританія, Канада, Італія, Австралія.
Друга модель є змішаною бюджетно-страховою. Яка передбачає фінансування цільових програм і оплату медичної допомоги малозабезпеченим, соціально – незахищеним верствам населення (пенсіонерам, дітям, студентам, інвалідам) за рахунок держави і органів місцевого самоврядування. За тих, хто працює, платять підприємства і установи. Ця модель характерна для Швеції, Норвегії, Фінляндії, де держава фінансує до 70% усіх витрат на охорону здоров¢я, США – до 50%.
Обидві системи і насамперед змішана, націлені на досягнення повної рівноваги між джерелами коштів, що витрачаються на охорону здоров¢я, і ефективність діяльності медичних закладів.
З фінансової точки зору державна модель вимагає менших витрат коштів. Проте в нашій країні ця модель скомпрометована багаторічною економією на соціальній сфері та іншими бюрократичними атрибутами адміністративної системи.
Змішана система побудована за такою схемою. Першу медичну допомогу пацієнтам надають сімейні лікарі, які об’єднуються в групи. Коли сімейний лікар наполягає на госпіталізації, тоді вступає в дію друга ланка – лікарні, консультаційні пункти та діагностичні центри, які фінансуються з страхових фондів.
Сімейні лікарі повинні ощадливо використовувати кошти страхових фондів, без зайвої потреби не користуватися послугами лікарень і діагностичних центрів. В свою чергу, лікарні, консультаційні та діагностичні центри при неефективній роботі не витримують конкуренції і банкрутують. Крім того, для громадян існує система захисту прав, включаючи систему судового захисту.
Обидві системи мають свої переваги і недоліки, проте суспільний інтерес на боці змішаної системи. Вона забезпечує, з одного боку, потрібний рівень медичного обслуговування населення, а з іншого – створює повну зацікавленість у населення в посиленні турботи про здоров¢я, а також забезпечує відповідальність медичних працівників за якість роботи. [55.c.25]
Ефективною є система охорони здоров¢я у ФРН. Її основою є державне страхування на медичні потреби. Об’єм послуг, які отримує хворий в меншій мірі залежить від його матеріального достатку в момент звернення до лікаря і зовсім не залежить від розміру внесків до страхових фондів, які формують: а) працюючі; б) держава. Внески у вигляді певного відсотка від заробітної плати.
Право на отримання медичної допомоги засвідчує сертифікат, який видається раз на 3 місяці. Якщо людина не звертається по допомогу до лікаря на протязі дії сертифікату, то отримує невелику грошову суму (10 – 15 марок) у вигляді винагороди за економію. Кожний візит до лікаря реєструється на спеціальних бланках, які потім надсилаються в страхові фонди. А ті проплачують витрати за лікування у відповідності зі списком послуг, що належать до оплати. (Ряд послуг не оплачується з соціальних фондів. Наприклад, стоматологія, оплата за рецептами). [67.c.44]
Цікавим є досвід організацій охорони здоров¢я в Ізраілі, де утвердився принцип загального медичного обслуговування. Фінансування здійснюється державою – 20%, від населення у вигляді добровільних членських внесків в лікарняні каси – 20%, від працедавців зобов’язаних робити внески за своїх робітників – 25%, інші кошти надходять від приватних служб і різних комерційних організацій.
Значну допомогу в роботі служби швидкої допомоги надають волонтери (4500), більшість з них старшокласники, які бажають в майбутньому присвятити себе медицині. [73.c.14]
Перехід до нової системи організації охорони здоров¢я – дуже складний і тривалий процес, проте це питання в Україні набуло особливої актуальності. Через інертність мислення частина медиків загалом не бажає ніяких змін, вважаючи за краще йти второваною стежкою. Але, Україна обрала шлях інтеграції в Європейське співтовариство і, тому нам необхідно і для швидкого просування вперед по цій дорозі, і, що головне, для захисту інтересів наших громадян – споживачів медичної допомоги, докорінно реформувати систему охорони здоров¢я, бо та, яку ми дістали у спадок від колишнього СРСР виявилась фінансово й організаційно неспроможною. В нових історичних умовах вона нездатна виконувати основоположні функції охорони здоров¢я: попередження і лікування захворювань, продовження життя і зміцнення здоров¢я населення.
Які ж головні негаразди заважають нині більш-менш успішному функціонуванню медичної галузі в Україні? Адекватність системи охорони здоров¢я стану здоров¢я населення України залежить від достатності і повноти лікувально-профілактичних послуг. В нас же нормативно-правова база недостатня, еклектична, така що суперечить міжнародним зобов¢язанням України, несистематизована і не кодифікована. Законодавчий процес в даній сфері хаотичний і відіграє дезорієнтуючу роль по відношенню до національних пріоритетів. Наприклад, несумісними з міжнародними є національні стандарти якості і відповідні санітарно-гігієнічні норми виробництва ліків, вати, медичного обладнання, продуктів харчування, питної води. Відсутні гарантії якості і безпеки національної служби донорства, що обумовлено платним її порядком і дозволом переливати неперевірену на ВІЛ\СНІД кров. Негативним є адміністративно-правове і функціональне об’єднання санітарно-епідеміологічного нагляду і органів Міністерства охорони здоров¢я України. Нерозвинутий суспільний контроль, профспілки медиків в повній залежності від держави.