- гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань;
- рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширені культурних цінностей;
- доступність культурних цінностей, усіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина;
- забезпечення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня та естетичного виховання громадян;
- заохочення благодійної діяльності у сфері культури підприємств, організацій, громадських об’єднань, релігійних організацій, окремих громадян;
- поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури. [11.c.11].
Безпосереднє управління в сфері культури здійснюють Міністерство культури і його підрозділи на місцях. Саме вони здійснюють державну гуманітарну політику в цій галузі, розробляють і забезпечують впровадження науково обґрунтованих суспільно необхідних нормативів культурного обслуговування населення, матеріальних і фінансових норм забезпечення закладів культури. [11.c.12].
В управлінні культурою є два головні моменти: економічний
культурно-художній. При цьому потрібно враховувати такі чинники успішності закладів культури як:
- соціально-економічну ефективність культурного будівництва;
- ступінь задоволення потреб населення в культурних благах;
- ступінь відповідності результатів функціонування галузі суспільним цілям в області духовного розвитку особистості.
Надзвичайно важливим є питання фінансування культури. Воно має здійснюватись на нормативній основі за рахунок республіканського і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, організацій і громадських об’єднань та інших джерел. [11.c.12].
Культурні заклади державної та комунальної форми власності фінансуються кошторисно-бюджетним способом. У відповідності з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво до них відносяться витрати на: мистецтво, бібліотеки, музеї, заповідники, клуби та інші культурні заклади. Кошти на фінансування підприємств, організацій та закладів культури відпускаються за статтями відповідно до бюджетної класифікації. В її окремий розділ 201 виділені видатки на “культуру і засоби масової інформації”.
При фінансуванні з районного бюджету, воно здійснюється місцевим фінансовим відділом шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на поточні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів в установах комерційних банків, у яких відкриті бюджетні рахунки.
Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки, головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.
Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету.
Перелік видатків, які включаються в окремі статті, встановлюється наказами та листами Міністерства фінансів України. Керівники-розпорядники бюджетних коштів – мають збільшувати квартальні витрати по одній статті за рахунок відповідного скорочення витрат за іншими статтями без перебільшення загальної суми квартальних асигнувань по кошторису. Таке збільшення допускається за всіма статтями, крім видатків на заробітну плату. Капітальні вкладення, харчування, стипендії, а для закладів, що фінансуються з державного бюджету, також, крім витрат на придбання обладнання та інвентар. [1.c.141].
Кошторис видатків підприємства, організації, закладу культури складається відповідно статтям бюджетної класифікації видатків. Кожна стаття кошторису вміщує споріднену групу видатків.
Стаття 1. Заробітна плата.
Стаття 2. Нарахування на заробітну плату.
Стаття 3. Канцелярські та господарські витрати.
Стаття 4. Відрядження та службові поїздки.
Стаття 12. Придбання обладнання та інвентаря.
Стаття 14. Придбання м’якого інвентаря та обмундирування.
Стаття 15. Реставрація пам’яток історії та культури.
Стаття 16. Капітальний ремонт будинків та споруд.
Стаття 18. Інші витрати.
Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошторисами повинен відповідати поквартальному розподілу видатків відповідного бюджету. При виконанні кошторису протягом року в нього можуть бути внесені зміни вищестоящою організацією, яка затверджувала кошторис.
Терміни розглядання кошторисів бюджетних закладів культури встановлюються їх вищими організаціями таким чином, щоб збірні дані за кошторисами могли бути вчасно представлені у відповідні фінансові органи для включення у проект бюджету, який подається у виконавчі органи. [31.c.41].
Згідно з статтею 23 “Основ законодавства про культуру в Україні, фінансування культури здійснюється “на нормативній основі”, тому розмір асигнувань за кожною статтею кошторису видатків встановлюється шляхом нормування видатків у відповідності з встановленими нормами та нормативами.
Так, заробітна плата планується виходячи з типових штатів, установлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності (наприклад, по бібліотеках – від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати).
Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від освіти та стажу роботи, а працівників інших культурно-освітніх установ – від групи установи. Витрати по інших статтях плануються так само, як і по інших бюджетних організаціях.
По невеликих культурно-освітніх установах складаються загальні кошториси в межах району чи місті. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на заробітну плату. [24.c.17].
Особливістю даної сфери є те, що капіталовкладення в неї, приносить найбільший економічний ефект за її межами. Ці затрати мають характер довгострокових соціальних інвестицій, позаекономічний та економічний ефект яких буде проявлятись на протязі тривалого часу у всіх підсистемах соціального життя. [71.c.28].
В процесі своєї роботи заклади культури використовують трудові та фінансові ресурси.
Для оцінки успішності їх роботи потрібно вивчати показники ефективності використання ресурсів: затрат на одного глядача, витрат на одного читача в бібліотеках. Даний аналіз необхідно проводити в динаміці, виявляючи тенденції його розвитку.
Важливо усвідомлювати, що для злагодженої роботи закладів культури мають значення і кадрова і матеріально-технічна складова. На останню значний вплив має ступінь зносу основних фондів.
Він визначається за формулою: Із = Тф/Тн * 100, 4.1.
де Із – ступінь фізичного зносу;
Тф - фактичний строк служби;
Тн – нормативний строк служби. [71.c.94].
Крім фізичного зносу є і моральний знос. Особливо він є відчутним останнім часом в зв’язку з стрімкими процесами розвитку науково-технічного прогресу.
Як і в інших галузях суспільного життя для успішної роботи сфери культури важливе значення має правильне нарахування амортизації. Планова сума амортизаційних відрахувань визначається на основі середньорічної вартості основних фондів і визначається за формулою:
Аn = S (Фn * Hnc)/100, 4.2.
ДеФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів (по відповідних групах основних фондів у нормах амортизаційних відрахувань).
Н – річна норма амортизаційних відрахувань по кожній із груп основних фондів. [71.c.95].
Об’єктом соціально-економічного управління в сфері культури є взаємодіючі складові потенціалу культури, при чому в тому, що стосується кадрової складової, в полі зору залишаються питання організації праці, її оплати і фінансування, підвищення професійної творчості і кваліфікації, побуту, соціального просування, яке безпосередньо сприяє активізації майстерності. [71.c.115].
У сфері культури з особливою наочністю виявляється потреба і доцільність поєднання галузевого і територіального управління під координацією місцевих органів самоврядування, яким належить соціальна інфраструктура. В Україні після прийняття Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” запроваджено саме таку модель управління. Основу її закладено статтею 32 “Повноваження у сфері освіти, охорони здоров¢я, культури і спорту. [6.c.32].
В надзвичайно важкому стані перебуває культура в державі в останні кілька років. Загалом фінансування на дуже низькому рівні. Держава щодалі більше знекровлює культуру, знецінює її вартість у суспільстві. Можливо не усвідомлюючи того, що занепад держав завжди починався із занепаду їхніх культур, з неповажного ставлення до діячів культури.
Українська культура в умовах переходу до нових економічних відносин щороку зазнає відчутних втрат. Так, за 4 роки мережа клубних закладів в Україні зменшилась на 1770 (8,71%), з них на селі – 1695. Близько 40% працівників переведено на оплату 0,5 ставки. [32.c.3].
З 1997 року намітилась тенденція неконтрольованого скорочення бібліотек. Лише за рік скорочено 653 з них. Нормативним підтвердженням цього стала постанова Кабінету Міністрів “Про соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками”. Нажаль, доводиться констатувати, що запропоновані нормативи на 30% менші рівня, що був встановлений 20 років тому. [53.c.9].
Надзвичайно мізерними є бюджетні витрати на культуру на душу населення. Середньорічний рівень протягом останніх кількох років становить близько 3,3 доларів по Україні (А у Франції, наприклад, 224-229 доларів). [69.c.71].
Таким самим є становище галузі і в регіонах. Так, видатки культурного призначення з обласного бюджету Вінниччини становлять лише 4,19 грн. на одного жителя. [57.c.2].
В області в особливо важкому стані перебувають сільські бібліотеки (всього їх 1122) та клуби. В стані клінічної смерті перебував кінопрокат. На 1.01.1998 року було лише 12 кіноустановок. (Правда останнім часом вдалося ввести в дію ще 400). Розпочався розпродаж об’єктів культури у відповідності з Державною програмою приватизації об’єктів соціально-культурного призначення та постановою Кабінету Міністрів № 757. У Вінницькій області продано вже 23 об’єкти культури. [57.c.3].