При написанні роботи використовувались різні методи наукового дослідження. Так, для кращого розуміння сучасного стану гуманітарної сфери, використовувались історико-порівняльний та системний методи, аналіз законодавчих актів, що визначають гуманітарну політику в країні, роботи органів державного управління, які керують закладами освіти, охорони здоров¢я та культури, фінансування цієї сфери суспільного життя. В цілому при виконанні роботи застосовувались методи як емпіричного так і теоретичного дослідження (спостереження, порівняння, аналізу, синтезу, індукції та дедукції, моделювання), що і дозволяє, до певної міри цілком об¢єктивно, виявити дійсний стан речей в сфері, що досліджується і спробувати намітити шляхи покращення ситуації.
Дана робота складається з таких основних частин, як: вступ, основна частина та висновки. До них додається список використаної при написанні роботи літератури та додатки. Основна частина містить чотири розділи, що в свою чергу поділяються на підрозділи. Наведемо назви у відповідності до їх розташування в роботі: “Сутність і зміст гуманітарної політики в сучасних умовах”; “Розвиток народної освіти як один з головних напрямків гуманітарної політики”, “Охорона здоров¢я як складова гуманітарної політики” та “Культурна сфера й шляхи її реформування”.
Написання даної магістерської роботи дозволило автору краще засвоїти здобуті в процесі навчання теоретичні знання в галузі державного управління, ознайомитись з відповідною літературою та сформувати власний погляд на вирішення проблем, що стоять перед гуманітарною сферою в нашій країні.
РОЗДІЛ 1.
Сутність і зміст гуманітарної політики в сучасних умовах.
1.1. Поняття гуманітарної політики в Україні.
Для мене народ – одна велика особистість.
М.П.Мусоргський.
Кожна людина є невід¢ємною складовою частиною якогось суспільства. Вона народжується, виховується, діє серед людей. Саме належність до певного суспільства визначається ставлення людини до самої себе, оточуючих, до минулого і майбутнього. Тільки в ньому вона може реалізувати себе, розвинути: розкрити свої задатки і здібності, визначити сенс і мету свого життя. Людина, як говорив Аристотель “є істотою суспільною”. Можна сказати, що суспільство – це сукупність усіх способів взаємодій та форм об¢єднання людей, в яких знаходить свій вираз тісна всебічна залежність один від одного.
В результаті тривалого історичного розвитку цивілізації в суспільстві закономірно виникає держава, що є найкращою з нам відомих формою організації суспільного життя. Цінність якої як соціального блага, що приносить відчутну користь як суспільству, так і кожному його членові, впевненість насамперед у здатності організувати та впорядкувати малі й великі людські колективи, суспільство в цілому. Держава регулює суспільні відносини, виключає із суспільного життя безладдя і свавілля, сприяє матеріальному і духовному вдосконаленню суспільства. Вона має відображати інтереси більшості громадян, забезпечувати пріоритетність загальносуспільних інтересів над усіма іншими.
Сутність держави чітко проявляється в тих функціях, які вона виконує, тобто в тих основних напрямах її діяльності, що відображають суть і соціальне призначення державного управління суспільством.
За сферою суспільних відносин до головних функцій держави належать гуманітарні (соціальні), що є засобом охорони та реалізації основних прав і свобод особи, зокрема у сфері охорони здоров¢я, екології, освіти, культури, науки, соціального захисту тощо. (Як відомо, в суспільному житті є три основних складових: гуманітарна, економічна і політична).
Надзвичайна важливість діяльності держави в сфері гуманітарної політики не підлягає сумніву, адже саме гуманітарні проблеми є найактуальнішими для звичайної людини. Вони є сутністю та змістом її повсякденного життя, тим, що її хвилює та непокоїть, від чого залежить її самопочуття та можливість реалізувати себе, свої здібності та таланти, свої бажання та мрії, відчути власну значимість та усвідомити себе найвищою цінністю усього того світу, що оточує її і має забезпечити щасливе буття Людини та її близьких.
Держава покликана забезпечити сприятливі умови існування як суспільству в цілому, так і кожній особі зокрема, сповідуючи при цьому основоположний та непорушний принцип взаємовідносин з індивідуумом: держава для людини, а не людина для держави. А найкращою умовою втілення цього положення в життя є взаємопов’язане, взаємовигідне та взаємодоповнююче існування правової держави та громадянського суспільства, тобто суспільства з розвиненими економічними, політичними, правовими й культурними відносинами між його членами, суспільство, яке є незалежним від держави, яке постійно взаємодіє з нею, нарешті – це суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного і морального статусу, які разом із державою будують розвинені правові відносини.
Особливо великою є роль держави в сфері гуманітарної політики в умовах сучасної України. Адже в наш час українське суспільство знаходиться в непростих умовах переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової та в процесі розбудови власної незалежної самостійної держави після багатьох століть існування як складової частини державних утворень сусідніх народів. Значній частині населення важко, а то й практично неможливо адаптуватись до нових соціально-економічних та політичних реалій сьогодення, в першу чергу це люди старшого покоління кращі роки яких пройшли в умовах того суспільства й соціальний досвід яких не зовсім придатний до виживання за обставин, що склались на даний час, але залишити їх та й інші категорії населення наодинці з проблемами було б не гуманно і навіть злочинно, тому саме на плечі держави лягає вантаж відповідальності за долю тих членів суспільства, які не можуть самі, в силу різних причин, забезпечити собі умови життя гідні людини.
Обов’язком держави в Україні є і сприяння формуванню сучасного громадянського суспільства, адже одна з основних проблем, що постала перед українцями після 1991 року є трансформація самого суспільства. Суть цих змін полягає в переході від суспільства тотального контролю та патронажу до суспільства, побудованого на європейських цінностях і принципах – політичній демократії, ринковій економіці та національній державності. При цьому основна проблема полягає не стільки в створення нових інституцій чи спільноти, скільки в переосмисленні функцій і старих і новостворених елементів громадянського суспільства за умов демократії, незалежного ринку.
Обов’язком держави в умовах демократії є взяти на себе представництво історичних інтересів нації, захист її культури, залишаючи при цьому гарантом конституційних прав і свобод людини – громадянина України незалежно від його національної, етнокультурної, мовної чи релігійної приналежності. Майбутнє України залежить від того чи зуміє суспільство і держава спільними скоординованими зусиллями врятувати високі сфери своєї культури від безроздільного панування ринку.
При висвітлені теми нашого дослідження неодмінно потрібно розглянути саме поняття гуманітарної політики. Незважаючи на те, що основні складові гуманітарної сфери: освіта, культура, наука, охорона здоровя – досліджуються вже не одним поколінням вчених та дослідників, сама гуманітарна політика стала об’єктом уваги та вивчення в нашій країні порівняно недавно. А практичний інтерес до себе дана галузь суспільної діяльності привернула буквально в наші дні – з появою сучасної незалежної демократичної української держави.
Само собою зрозуміло, що термін “гуманітарна політика” взаємопов’язаний щ поняттям гуманізм. Суть якого в тому, що це система поглядів, яка ґрунтується на визнанні самоцінності прав на свободу, щастя і рівність кожної людини; принцип, що вимагає ставлення до людини як до вищої цінності і активного сприяння в створенні умов її вільного розвитку.
Гуманізм, як філософська течія виник в XV – XVI ст. В умовах переходу від Середньовіччя до нової суспільно-історичної епохи – Відродження.
Крім того, поняття “гуманітарний” – в трактуванні історико-філософському і філологічному – означає все те, що стосується суспільних наук, що вивчають людину і її культуру, має своїм предметом людину, людську свідомість, суспільство, на відміну від технічного та природного.
Таким чином, поняття гуманітарної політики поєднує дві основні складові: гуманізм та політика, яку ми розуміємо як будь-яку діяльність людей (навіть діяльність окремої людини), пов’язану з державною владою.
Розглядаючи гуманітарну політику, як один з напрямків державної політики, пригадаємо, що виділяють три основні сфери суспільного життя: гуманітарну, економічну і політичну, і для кращого розуміння суті нашого питання коротко охарактеризуємо кожну з них. В гуманітарній сфері держава повинна забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності. В економічній сфері – сприяти формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки. В політичній сфері – створити умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, умови вільної діяльності різноманітних громадських об’єднань відповідно до волевиявлення народу.
Отже, на нашу думку, державна гуманітарна політика – це система і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільства в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості і з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах держави Україна в цілому.