Нічим не кращим, а по деяких показниках і гіршим є стан галузі в Тиврівському районі. Так, на 2000 рік заплановано видатків в районному бюджеті на культуру і мистецтво 146,4 тис. Гривень (Тобто, близько трьох гривень в розрахунку на одного жителя).
Основними типами закладів культури в районі є бібліотеки та будинки культури чи клуби.
В 1999 році населення обслуговували: 41 масова бібліотека. З них 35 сільських бібліотек, 4 міські бібліотеки та районна бібліотека для дорослих і районна бібліотека для дітей. Крім того, працювали ще 27 бібліотек Міністерства освіти, 1 – профспілкова бібліотека, 1 – бібліотека будинку-інтернату для престарілих, 1 – бібліотека рай лікарні.
В районі діє 10 бібліотечних пунктів, з них 8 за місцем проживання і 2 за місцем праці.
В 1999 році бібліотеками району обслужено 20525 читачів, що на 5734 менше, ніж у 1998 році. Це пояснюється тим, що у звітному році не працювало 5 сільських бібліотек через вкрай незадовільне фінансове забезпечення.
Книговидача становить 367696, що на 4981 більше, ніж у минулому році.
Відвідування читачами бібліотек району становить 191507, середнє відвідування 9,3.
Відвідування читачами юнацького віку по району становить 28503, середнє відвідування 8,5.
Відсоток охоплення читанням по району становить 42,5 (в районному центрі – 74.4, в сільській місцевості – 54.6).
У Тиврівському районі в 1999 році нараховувалось 53 штатних бібліотечних працівники, 48 працівників фактичних і ще 5 вакансій по сільських бібліотеках.
Із 48 бібліотечних працівників:
з вищою освітою – 7;
з середньою освітою – 13;
з середньою спеціальною – 28.
В сільських бібліотеках:
Всього – 31 працівник.
з вищою освітою – 3;
з середньо спеціальною – 17;
з середньою – 11.
На протязі 1999 року бібліотеками району отримано 3058 примірників книг. Вибуло з фонду в основному через зношеність – 38532 примірники.
Станом на 1.01.2000 року книжковий фонд бібліотек району становить 548470 примірників.
417 книг отримано від населення району в результаті проведення акції “Подаруй бібліотеці книгу”.
На 1999 рік в бібліотеки було передплачено всього 54 назви, 204 примірники періодичних видань (на суму 2 097,54 гривні).
При кількісному аналізі фонду бібліотеки району встановлено, що книг українською мовою 310177 примірників, що становить 56,5%.
По сільських бібліотеках – 247050 примірників, що становить 58,21 %. Особливістю утримування закладів культури на протязі 1997 – 1999 років було те, що 32 сільські бібліотеки знаходились на фінансування в колективних сільськогосподарських підприємств. Цей, так званий “вінницький експеримент” запроваджувався, як тимчасовий в зв’язку з нестачею бюджетних коштів і проіснував 3 роки. За цей час такий спосіб фінансування довів свою повну нежиттєздатність (хоча це для більшості було зрозуміло ще до його запровадження). Область мало не втратила повністю культурну галузь, була відсутня елементарна керованість і порядок. Серед працівників такий стан викликав зрозуміле незадоволення і соціальну апатію. Лише з 2000 року відновлене бюджетне забезпечення закладів культури. Вирішальним при цьому, правда, були не її потреби і побажання, а реорганізація в зв’язку з Указом президента КСП.
Все ж фінансування є вкрай незадовільним. Так, в районі на повну ставку працювало 11 працівників, на 0,75 ставки – 18, 0,25 ставки – 21 працівник.
Вкрай незадовільною є матеріально-технічна база бібліотек району. Капітального ремонту потребують 8 бібліотек, поточного – 4 бібліотеки.
З 41 масової бібліотеки опалювалось лише 9 - решта не опалюється через відсутність коштів на придбання палива для пічного опалення, а також по причині зіпсованості опалювальних систем. Телефонізовано лише 3 бібліотеки в районі.
Аналогічно важкою є і ситуація в іншій складовій культурних закладів району – клубних установах. На протязі 1999 року на задоволення культурних потреб населення працювали 34 клубні установи, серед них:
Районний Будинок культури – 1;
Міський Будинок культури – 1;
Сільських Будинків культури – 1;
Сільські клуби – 16;
Сільські клуби – бібліотеки –5.
Як і бібліотеки, частина клубних установ три роки знаходились на утриманні КСП. Так, в 1999 році на районному бюджеті знаходились 6 клубних установ (1 - Районний Будинок культури, 1 - міський Будинок культури і 4 сільських), на утриманні КСП – 22 клубних заклади. Із-за постійних боргів, відсутності опалення, незадовільного стану будов не працювало 6 сільських будинках культури.
Заборгованість по заробітній платі на кінець 1999 року становила по сільських клубах 7521 гривню.
Всього в клубних закладах працює 40 чоловік, з них 27 жінок. За освітою: у 33 середня спеціальна ( в тому числі у 23 фахова). Вищої освіти немає в жодного з працівників. 10 працює на повній ставці, 1 – 0,75 ставки, 6 – 0,5 ставки, 1 – 0,25 ставки.
Потребує покращення матеріально-технічна база клубних закладів. 26 з них працюють в спеціально збудованих приміщеннях, 8 в пристосованих. Потребують капітального ремонту – 22.
В закладах культури району є 8480 місць в лекційних залах та залах для глядачів (з них 7640 в сільській місцевості).
В закладах культури є 94 об’єкти дозвілля (81 в сільській місцевості). В клубних установах було 7 комплектів музичних інструментів.
В районі працює 98 клубних формувань (47 із них для дітей і підлітків), учасниками яких є 922 чоловіки (з них 485 дітей і підлітків). З них із званням “народний” – 2, зразковий – 1.За рік ними проводиться значна робота. Так, лише 114 тематичних масових заходів на яких було присутньо близько 32 тисяч людей.
Важливими об’єктами соціально-культурної сфери в районі 2 дитячі музичні школи. В яких працюють 38 викладачів, що навчають дітей грі на фортепіано, духових і ударних, струнно-смичкових та народних інструментах, хореографії, образотворчого мистецтва та теорії музики. В зв’язку з платністю навчання кількість учнів в них останнім часом значно скоротилась.
Всього працівників культури Тиврівського району за 1999 рік нараховувалось 152 чоловік (з них 58 на селі).
Таким чином, важкий стан в якому нині перебувають заклади культури району значно обмежує їх потенціал, що не дозволяє в більшій мірі задовольняти потреби жителів в культурних послугах.
Головною ж причиною цього, як і по всій країні, є вкрай незадовільне фінансування. На практиці бере гору тенденція за рахунок культури поправляти справи в інших сферах суспільного життя, в першу чергу в економіці.
Розгляд же культури як навантаження на економіку країни привело до негативних наслідків в суспільному розвитку. Залишковий принцип виділення коштів на культуру наніс збитки духовному прогресу суспільства. Його примінення в практиці культурного будівництва пов’язано з недооцінкою ролі культури як фактора, що сприяє соціально-економічному розвитку.
4.2. Підтримка культурної галузі як невід’ємна умова загального прогресу суспільства.
Велич нації полягає в її культурі.
Микола Жулинський.
Усі ланки суспільного життя держави перебувають у стані трансформації, триває активний пошук стабілізуючих факторів в економіці та політиці. Не залишається осторонь і культурна сфера, адже саме через культуру, і історію, традиції народу світ пізнає, що таке Україна.
Реформування в галузі культури потрібно розглядати передусім як структурні зміни в системі організації культурного життя з метою піднесення ролі культури в державотворчих процесах, утвердження гуманістичних цінностей і національної самосвідомості.
Саме культура має консолідувати населення України, що нині є роз’єднаним за політичними, мовними, майновими ознаками. Вона повинна стимулювати процеси національного відродження, створити умови, незважаючи на економічну кризу, неналежне матеріальне, фінансове забезпечення, які заохочують громадян України опановувати і вдосконалювати на практиці, а не лише на словах українську культуру. Потрібно здійснити процес повернення до активного життя української культурної спадщини разом із створенням нових зразків сучасної культури на рівні світових стандартів.
Для сучасної України характерні явища соціокультурної аномалії: перехідний період супроводжується розпадом старої системи моральних і культурних цінностей, таким станом, коли традиційні ціннісні орієнтації і норми зруйнувались, а нові або ще не виробились, або позначаються глибокою суперечністю. Вітчизняний культурний простір стає легкою здобиччю ділків від культури і бізнесу. Україна зараз на собі випробовує всі принади “вестернізації” і “американізації” в культурній галузі. Накладені на традиційний український комплекс меншовартості, ці не найкращі зразки західної масової культури погрожують сформувати покоління, відірване від материнського ґрунту власної національної культури, байдуже до проблем своєї країни, свого народу, свого роду культурних безбатченків. Мало хто з захоплених оманливим сяйвом чужоземних чудес усвідомлює, що така перспектива означатиме для них та їхніх нащадків у майбутньому життя “банановій республіці”, перебувати на узбіччі соціального і культурного поступу людства. Водночас експорт української культурної продукції не має масового характеру: сучасна українська культура мало відома в світі. Багато її діячів і до тепер вважають що культурне відродження це – лише і тільки повернення до спадщини минулого і виявляють дивну апатію і пасивність відносно розвитку її нових норм і напрямів .
Але не слід вбачати в сучасних культурних лише негативні явища і тенденції. Кризовий стан культури може бути ознакою майбутнього одужання і росту : нове народжується у важкій боротьбі зі старим режимом. Нарешті для української культури прийшов час нормального культуротворення, подолання однобічності і неповноти, можливості відбудувати повноцінний комплекс національної культури з наявністю вперше усіх ієрархічних щаблів: від масової до елітарної культури; від релігійної до світської; від церковної до політичної культури; від розробки теренів і тематики зарубіжних культур до плекання невмирущих зерен культури рідної.