Звичайний громадянин, як кажуть проста людина, теж є фактором, що впливає на розвиток гуманітарної сфери в країні. Але це проявляється не постійно з однаковим успіхом, є не завжди усвідомлено, без конкретної направленості та, здебільшого опосередковано.
З правової точки зору суб’єктами державної гуманітарної політики є органи влади. Так, наприклад, Верховна Рада визначає її засади, Кабінет Міністрів – здійснює гуманітарну політику в країні для чого в його складі створені відповідні структурні підрозділи – міністерства та державні комітети, а в регіонах виконання відповідних завдань покладено на місцеві державні адміністрації, які мають при цьому співпрацювати з органами місцевого самоврядування.
Особливе місце у вироблені та здійснені державної гуманітарної політики займає Президент України. Адже він є главою держави, гарантом Конституції і саме від нього залежить, у вирішальній мірі, суть тих заходів, які проводить держава в сфері гуманітарного розвитку.
Для успішного здійснення державної гуманітарної політики слід чітко розуміти, які є основні об’єкти її впливу. Традиційно до них відносять: освіту, культуру, науку, охорону здоров’я, соціальний захист та зайнятість, проблеми молоді, міжнаціональні та релігійні відносини, засоби інформації.
Характерною їх особливістю є пов’язаність не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян України. Спільність даних галузей проявляється і в єдності мети, принципів, методів, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві, в направленості на задоволення його потреб. Але, разом з тим існує взаємозв’язок економіки та прогресу в області гуманітарної політики, що створює умови для адекватного розвитку, професійного і духовного збагачення особистості.
Саме ця сфера суспільного життя забезпечує відновлення (відтворення) фізично-психологічних якостей кожної людини, отримання кваліфікації й розширення фахових знань, а також нагромадження морально-духовних цінностей, носіями яких всі є. А з точки зору економіки саме успішний розвиток в області гуманітарної політики дає змогу сформувати здібнішу й кваліфікованішу робочу силу, яка буде в змозі в кожному наступному циклі відтворення в суспільстві забезпечити на вищому якісному рівні відновлення капіталу, суспільних відносин і всього суспільного виробництва. У структурно-функціональному плані складові, що є об’єктами державної гуманітарної політики можна охарактеризувати як систему, що об’єднує в собі різні напрямки державної діяльності. А саме: це – діяльність щодо збереження й зміцнення здоров’я людей, задоволення їх естетичних, інтелектуальних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання і виховання, підготовка та перепідготовка кадрів для народного господарства.
Загальновизнаним є те, що серед об’єктів гуманітарної політики в державі визначальне місце належить освіті, охороні здоров’я та культурі. Їхня провідна роль у суспільстві незаперечна, і, практично, не залежить від політико-правових чи економічних особливостей конкретної держави (чого не можна сказати, наприклад, про такий об’єкт, як соціальний захист чи проблеми зайнятості). Ще в більшій мірі це стосується стану справ в регіонах, на місцях, де може взагалі не бути закладів науки, а місцеві засоби масової інформації відіграють вкрай незначну роль. Тому, саме розгляду таких об’єктів гуманітарної політики, як освіта, охорона здоров’я, культура й присвячена дана магістерська робота.
Важливість питань гуманітарного розвитку не підлягає сумніву, адже в результаті взаємозалежної взаємодії особи, суспільства і держави, яка виявляється з одного боку у спрямованості на людину, покращенні умов її життя, а з другого боку – на залучені людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до світового співробітництва і розвитку виконується головне завдання гуманітарної політики – створення умов для всебічного розвитку творчого, освітнього, наукового, культурного потенціалу кожної особистості й суспільства в цілому, послідовній інтелектуалізації як головного резерву прогресу, збагачені та піднесені духовності.
РОЗДІЛ 2.
Розвиток народної освіти як один з головних напрямків гуманітарної політики.
2.1. Стан освіти в Україні, на прикладі освітянських закладів Тиврівського району Вінницької області.
Якщо будь-яка держава сподівається
бути вільною, цивілізованою, але не є
освіченою, то вона сподівається того,
чого ніколи не було і ніколи не буде.
Томас Джеферсон.
Одним з головних напрямків гуманітарної політики в Україні є розвиток народної освіти. Разом з культурою та охороною здоров’я вона відіграє надзвичайно важливу роль в житті суспільства. Крім загально-цивілізаційного впливу на життя людини, освіта, культура, охорона здоров’я є щонайважливішим елементом економіки як єдиного цілого. Їх розглядають як специфічну галузь народного господарства. Вони є частиною суспільного виробництва, виробництва нематеріальних (духовних) благ і послуг, формують людський фактор розвитку економіки [31. C.146].
В умовах розбудови молодої Української держави на засадах демократії та ринкових відносин змінюються і загальні підходи до галузей сфери гуманітарного розвитку. Тому, для більш чіткого усвідомлення цих змін, розглянемо зростання економічного фактору в управлінні даними процесами.
При ефективному розвитку гуманітарної сфери задіяні два аспекти: соціальний та економічний. І саме економічному приділяється пріоритетна увага останнім часом. Хоча, прямий вплив на особистість визначають особливу роль галузей гуманітарного комплексу в задоволені потреб, розвитку фізичних і духовних здібностей людей, формуванні “людського фактору” виробництва: суспільного прогресу. Багато хто вважає участь у відтворені трудових ресурсів і розвитку особистості головним критерієм виділення цих галузей в особливу групу. Але вони мають і специфічний спосіб реалізації своїх функцій, тому що впливають на особистість споживача послуг, а не на зовнішні умови його життєдіяльності. [82. C.3].
В сфері гуманітарного розвитку безпосередніми об’єктами купівлі-продажу є не кінцеві результати діяльності, а умови їх досягнення.
В методологічному аспекті слід перейти від розгляду освіти, охорони здоров’я, культури як невиробничої сфери до їх трактування як частини суспільного виробництва. А їх особливість в безпосередньому “виробництві” суспільних зв’язків неекономічного характеру.
Під економічним управлінням гуманітарною сферою розуміється ціленаправлений вплив на процеси господарювання в її галузях і ланках. Так, управлінські заходи націлені на покращення фінансового становища організацій даної сфери відносяться до господарського управління.
Економічні методи націлені на активізацію економічних інтересів. Вони базуються на принципах обміну благами, взаємо -обумовленості зобов’язань. [82, C.16] Економічні методи найбільш адекватні економічному виду управління, але ототожнювати їх не слід.
На протязі довгого часу досягнення господарських цілей, в тому числі і в галузях гуманітарного розвитку, здійснювалось, переважно, адміністративними методами. В той же час економічні методи можуть і повинні застосовуватись і для вирішення задач, які по своєму безпосередньому змісту не відносяться до числа економічних. Крім того, господарювання в сфері гуманітарної політики має враховувати і по можливості використовувати інтереси неекономічного характеру, активізуючи їх за допомогою соціально-психологічних методів управління.
Особливість галузей, що розглядаються нами в їх ресурсному потенціалі, своєрідності процесів і результатів функціонування, а також в тому взаємозв’язку результатів із затратами, яка характеризується критеріями і показниками ефективності. Праця тут безпосередньо впливає на людину. Маємо високу працеємкість послуг при відносно невеликій фондо- та матеріалоємності.
Для розвинутих країн характерна тенденція до швидкого збільшення долі цієї сфери в загальній чисельності зайнятих в народному господарстві, і це має закономірний і довготривалий характер. [82. C.36].
За рівнем підготовки працівники освіти, охорони здоров’я, культури значно випереджають інші галузі народного господарства (за винятком науки). Тут саме спеціалісти найчастіше вносять вирішальний вклад в наданні послуг, а кадрам більш низької кваліфікації відводиться головним чином допоміжна роль (наприклад, лікар – медсестра).
Особливістю є і значне переважання жінок серед зайнятих в галузях гуманітарної сфери. Для функціонування даних закладів потрібні відповідні матеріальні ресурси, що в свою чергу поділяють на основні фонди і матеріальні елементи поточних затрат (паливо, електроенергія, сільськогосподарська продукція, товари народного споживання). Тут дві частини: самостійні матеріальні блага, що ніби супутні послузі і такі, що входять в її субстанцію (наприклад: підручники і електроенергія). Сама ж соціально-культурна послуга (що надається в галузях сфери гуманітарного розвитку) – це процес в якому задіяний як виробник так і споживач. Послуга відповідна конкретній праці особи, що її надає. Характерною особливістю взаємин в гуманітарній сфері є безкоштовне розподілення послуг освіти, охорони здоров’я, культури, при цьому спосіб ціленаправленого коректування структури споживання індивіда виходить з інтересів суспільства в цілому [82. C.85].