Але, і має бути платність, бо часткова платність соціально- значимих послуг на відміну від їх повної безкоштовності сприяє створенню атмосфери, в якій виробник більш уважно відноситься до потреб споживача.
Тому, безперечно, в даній галузі мають функціонувати некомерційні організації для яких мають бути передбачені суттєві пільги в оподаткуванні.
Перспективною моделлю взаємин в сфері трудових відносин має бути контрактний підхід при працевлаштуванні, який врахував би диференціацію рівня оплати праці. Адже, в наших умовах дефіциту фінансування це могло б бути, хоча й частковим, способом зацікавити найбільш цінних працівників.
Очевидно, що гуманітарний розвиток пов’язаний не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян. Законодавство в цій сфері покликано забезпечити естетичне і моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров’я та задоволення соціально-культурних потреб.
Характерним для галузей, що розглядаються нами є і єдність мети, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві. [28. C.151].
Безперечним, як ми розуміємо, є взаємозв’язок економіки та національного прогресу у створенні умов для розвитку, професійного і духовного збагачення людини. Такими умовами, можна вважати, відновлення фізично-психологічних якостей кожного члена суспільства, отримання кваліфікації й розширення фахових знань, а також нагромадження морально-духовних цінностей, носіями яких є люди. З економічної точки зору вони дають змогу сформувати здібнішу й кваліфікованішу робочу силу, яка в змозі в кожному циклі відтворення в суспільстві забезпечити на вищому рівні відтворення капіталу, суспільних відносин і всього суспільного виробництва. Спростивши, можна сказати, що утворюється відповідний ланцюжок: економічне відновлення і освіта людини – національний прогрес, з прямими і зворотними зв’язками між його складовими.
У структурно-функціональному плані сферу гуманітарної політики можна охарактеризувати, як систему, що об’єднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це – діяльність щодо збереження і зміцнення здоров’я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, формування особи, її навчання і виховання, підготовка та перепідготовка кадрів для народного господарства.
Гуманітарний розвиток в країні знаходиться під контролем та управлінням Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, що у відповідності з діючим законодавством призвані займатись даними справами .[1. C.141].
Окрім того, цими питаннями покликані турбуватись в межах своїх повноважень і органи місцевого самоврядування. [6. C.23].
В управлінні закладами освіти, охорони здоров’я, культури поєднуються, що є традиційним для нашої держави, відомчий і територіальний підхід. І саме їх збалансованість та врівноваженість є запорукою більш успішного та гармонійного розвитку інтелектуальної складової суспільства. Адже, безперечним є той факт, що на порозі двох тисячоліть людство вступає в нову епоху – Еру Інтелекту. В сучасному світі знання, в широкому розумінні, стали, в стратегічному плані, важливіші за мільйони тон сталі або десятки тон золота, від автомобілів, верстатів, побутових приладів та будь-якої іншої продукції індустріальної епохи.
Могутність сучасної країни передусім починає визначатись кількістю і якістю плодів національного розуму. Обов’язковою складовою успішного розвитку держави є випереджаючий розвиток інтелектуального потенціалу. Світовий досвід показує: життєвий рівень усіх прошарків населення, соціально-економічна ситуація в країні визначаються ступенем освіченості суспільства і його ставленням до інтелектуальних цінностей. Лише інтелектуально багате суспільство є гарантом високого рівня життя народу: процвітання держави, навіть за відсутності енергоносіїв, корисних копалин та інших дарунків природи.
Ні багатство надр, ні родючі землі, ні ідеальний клімат, ні туристична принадність не в змозі зрівнятися ні за могутністю, ні за суспільною значущістю з потенціалом людського розуму.
Людський інтелект став безпосередньою і головною продуктивною силою нашої епохи. Підтвердженням цього є те, що в двадцяти розвинутих країнах працює 95% учених світу. [7. C.6].
Інтелектуальний потенціал є складовою такого більш широкого поняття як гуманітарний потенціал. Гуманітарний потенціал нації – це явище якісно відмінне від простої суми людського потенціалу кожної людини – громадянина, і визначається рівнем фізичного та психічного здоровя нації, її соціального благополуччя, моральності, духовності, інтелектуального розвитку (інтелектуального потенціалу), психологічної єдності, гуманітарної активності (активності у прояві всіх перелічених вище ознак).
Інтелектуальний потенціал виявляється не тільки в галузях, пов’язаних з високими технологіями. Інтелектуальність управлінських рішень і творчої активності людини стрімко зростає у всіх без винятку сферах її діяльності.
Одним із визначальних пріоритетів для успішного розвитку держави є створення умов і механізмів для ефективного перетворення інтелектуального потенціалу народу на інтелектуальний капітал.
Інтелектуальний капітал – це інтелектуальний потенціал, активно використовуваний у процесах економічного розвитку, це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства, установи або держави. До цього слід додати напрацьовані людські зв’язки, інформацію у вигляді баз даних (бібліотеки), інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу, що миттєво опрацьовує і передає інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому їй вдається реагувати на зміни швидко і адекватно.
Виходячи з вище сказаного, для виходу України з нинішніх кризових умов необхідним є створення на загальнодержавному рівні цілісної системи з метою підтримки інтелектуального потенціалу нації, його розвитку і перетворення на інтелектуальний капітал. Для чого потрібно: надати освіті реального державного пріоритету, оскільки, метою освіти є досягнення максимально можливого рівня гуманітарного потенціалу народу та розширення вікових меж його ефективного використання.
При цьому необхідно забезпечити максимально широкий і дійсно рівний доступ усіх громадян до освіти та орієнтуватись на найбільш перспективні освітні технології. Необхідно змінити ситуацію, коли тисячі здібних людей не можуть вступити до вищих навчальних закладів з економічних причин.
Система державної підтримки розвитку інтелектуального потенціалу і капіталу на загальнодержавному рівні має бути основою для прийняття рішень та здійснення будь-якої державної управлінської дії в цій галузі, реальним кроком до переходу від галузевої до функціональної системи управління.
Значення освіти для людини зокрема і для суспільства в цілому не підлягають сумніву. Саме тому право індивідуума на її отримання належить до фундаментальних, конституційних прав. Так, стаття 53 Конституції України гарантує непорушність права на освіту, обов’язковість повної загальної середньої освіти та забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої , професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. [1. C.16].
Законодавче поле розвитку освіти забезпечують, крім Конституції, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, інші нормативно-правові акти та міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. У відповідності з ними основною ланкою системи в державі є загальна середня освіта. Її заклади, на відміну, наприклад, від вузів, розміщені по всій території країни, а не тільки в великих містах, і для значної частини населення, на жаль, стають єдиними доступними для них освітянськими закладами, символізують саме поняття освіта. Виходячи з цих причин, а також з того, що на території нашого Тиврівського району Вінницької області закладів вищої освіти немає, розглянемо стан саме загальної середньої освіти.
Відзначимо, що загальна середня освіта – це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво, засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якої є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності, вона є обов’язковою складовою безперервної освіти і спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полі- культурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. [8. C.5].
В процесі своєї діяльності заклади освіти здійснюють такі функції:
1) культурно-просвітницьку;
2) соціально-політичну;
3) соціально-економічну та виконують відповідні завдання:
- виховання громадянина України;
- формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду;
- виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності;
- виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина;
- реалізація права учнів (вихованців) та вільне формування політичних і світоглядних переконань;