Фашистський режим в Італії будувався на принципах корпорати-візму. В умовах хаосу та безпорядків фашисти прийшли до влади у 1922 р. Вони хотіли створити державу-корпорацію замкнутого типу, де буде "соціальний мир і порядок", централізація й вертикальне підпорядкування. Фашисти йшли до влади під гаслами боротьби проти "гнилої демократії й парламентаризму".
Білет №4
4.1 Охарактеризуйте початок Української революції, утворення та політичну програму Центральної Ради
Українська революція стала визначною подією в історії украінсь-кого народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поне-волення, народ знайшов в собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу (1917-1920 рр.) вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.
Які ж були причини і передумови революції? Учасники і дослід-ники революції вказують такі причини:
1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавних-цька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщи-ни.
2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітницт-ва.
3. Піднесення українського національно-визвольного руху, орга-нізаційне та ідеологічне його оформлення.
Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова вій-на, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність.
Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії
України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап V її суспільно-політичному й духовному розвитку.
2 березня 1917р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який важав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти
цдд усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Г^онавчу владу в Україні Тимчасовий уряд передав повітовим і •убернським комісарам, якими були голови земських управ.
Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, май-же одразу виникли інші структури влади - ради робітничих і солдат-ських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншо-вики, есери, більшовики.
Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада.
Ідея заснування Центральної Ради народилася на зборах Товари-ства українських поступовців. Полеміка щодо принципів її творен-ня, завдань і програмних гасел не вщухала кілька днів. 7 березня 1917 р. відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Цей день вважається датою створення УЦР.
УЦР поступово перетворилася в справжній керівний орган наці-онально-демократичної революції, своєрідний український парла-мент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, коо-перативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917р. становив 822 особи.
Керівником (головою) УЦР було обрано Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) - видатного українського історика й полі-тичного діяча, одного з керівників ТУП, а з 1917р.- члена партії українських есерів, прихильника автономістських настроїв. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951), Симон Васильович Петлюра (1879-1926), а також С.Єфремов, Б.Мартос, І.Стешенко, П.Христюк та ін.
Спочатку УЦР виконувала роль київської міської організації. Во-на не змогла одразу сформувати й політичної платформи своєї дія-льності, закликавши 9 березня український народ домагатися від Тимчасового уряду "всіх прав, які тобі природно належать", обме-живши їх публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.
Остаточно викристалізував політичну програму УЦР і завершив її організацію Всеукраїнський національний конгрес, що працював у Києві 6-8 квітня 1917 р. за участю близько 1000 представників укра-їнських організацій і партій. Конгрес схвалив домагання національ-но-територіальної автономії для України і перебудови Російської
держави на федеративну, демократичну республіку. Глибинний вну-трішній зміст цієї основної стратегічної мети УЦР розкрив М.Гру-шевський в опублікованих 1917р. брошурах "Вільна Україна", "Якої ми хочемо автономії і федерації?", "Хто такі українці і чого вони хо-чуть?", "Звідки пішло українство?"
Національно-територіальна автономія України, за Грушевсь-ким, - це територіальне об'єднання всіх етнічних українських зе-мель, організоване на основах широкого демократичного громадсь-кого самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природ-ними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.
У федерації М.Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федера-тивної влади відносив: "справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфа-ми,... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві".
Таким чином, М.С.Грушевський розумів федералізм не як осно-вне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917р. йому здавалося можливим і реальним на-лагодити національно-державне життя України. Ухвалений 10 червня 1917 р. І Універсал Центральної Ради визнав за необхідне впровадження національно-територіальної автономії, скликання українського сейму.
4.2 Виділіть головні течії в русі Опору в Україні в роки Другої світової війни та його внесок в перемогу над ворогом
Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз вели-чезні території були окуповані. Загарбники уже в 1941 р. захопили територію України з населенням близько 42 млн. осіб. Гітлерівці рвались до Москви, намагаючись водночас закріпитися на завойова-них землях. Але "бліцкріг" - план блискавичної війни- не вдався і вона набула затяжного характеру. Залишаючи ворогу територію, радянське командування віддало наказ знищувати все за собою - комунікації, підприємства, їстівні припаси. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювались підпільні групи. Для розвідувальної і підривної роботи в німецькому тилу залишалось чимало співробітників НКВС - на-родного комісаріату внутрішніх справ. Восени 1941 р. в Україні фор-мувались підпільні обкоми, райкоми, первинні організації і групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, які очолювали зде-більшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.
. ^ .іа;піоі або оулії розгри-.ртизанів діяли фашист-
іИ були умови для таборів парти-набрав організованого характеру у ( . раїнський штаб партизанського руху, фіи Сгрокач. У русі Опору брали участь утікачі-партійні і безпартійні, дорослі і діти. .ндирами радянських партизанів стали С.Ковпак, . і/мов тощо. Зокрема, партизанські з'єднання йшли бойовий шлях від Путивля до Карпат. Героїзм ,^.„ і—'«ДУ блискуче змалював у своїй книзі "Люди з чистою совістю" один з командирів Петро Вершигора.
В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Миколаївській області до її складу входили старшокласники села Кримки. У вересні 1942 р. - січні 1943 р. підпільна молодіжна органі-зація "Молода гвардія" діяла в місті Краснодоні. До її штабу входили І.Туркенич, О.Кошовий, І.Земнухов, В.Третякевич, С.Тюленін, Л.Шевцова. Молодогвардійці, крім антигітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.
Перше українське національне збройне формування з'явилося на Волині - "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця).
У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія - УПА. Її головнокомандувачем став член проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівці) Роман Шухевич. Повстанська армія конт-ролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 30-40 тис. бійців. Конгрес ОУН(б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.
У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та частково східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.
Також на території західних областей України діяли і польські партизанські з'єднання, які ворогували як з загонами УПА, так і з радянськими партизанами.