Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л.Кучма, а друге - П.Симоненко. Третім був О.Мороз, четвертою - Н.Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування - 14 листопада.
Для безперешкодного волевиявлення людей були забезпечені всі умови. Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а навіть зріс. Президентом України вдруге було обрано Леоніда Кучму. За нього проголосувало 56% виборців, а за Петра Симоненка -близько 38%.
З великим відривом діючий Президент переміг у західних областях - на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині і на Буковині. Тут за нього віддали свій голос від 92% до 73% виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одесь-кій областях, містах Києві та Севастополі, на Донеччині.
Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Віннич-чині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кірово-градщині, Черкащині, у Криму.
Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма пере-міг не лише в центральних, а й в західних та східних областях Украї-ни. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представ-ники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні пе-реконливо довели перемогу курсу реформ,
5.3 Розкрийте причини та перебіг громадянської війни
1936-1939рр. в Іспанії. Визначте ставлення великих держав до цього конфлікту
12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король втік з країни й Іспанію було проголошено республікою. Так мирним шля-хом відбулась демократична революція.
Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграр-ної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання.
На порядку денному стояло ще й врегулювання відносин з като-лицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи в армії, офіцерський склад якої становили ви-ключно вихідці із землевласників, вирішення соціальних питань.
Нерішучість уряду у проведенні зазначених вище реформ, наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив серед селян, призвели до того, що на виборах 1933 р. перемогли пар-тії правого блоку - противники реформ.
Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо Прі-мо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної дер-жави з сильною владою і розширення прав католицької церкви.
Ліві сили у січні 1936 р. утворили Народний фронт. Він виступив з широкою програмою реформ, що була підтримана на виборах, і в лютому 1936 р. прийшов до влади.
Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. На чолі заколотників стояли Прімо де Рівера, генерал Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко.
Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Насту-пного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотни-ків перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація і флот залиши-лись вірними республіці. У країні почалась громадянська війна.
На допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які пере-кинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.
Початок заколоту відразу поставив перед республіканським уря-дом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в
тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів вій-ськової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військо-вих кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції і США з прохан-ням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих держав посилались на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, де їх збройна інтервенція і підтримка антибільшовиць-ких сил мали зворотній результат.
Між 27 країнами була підписана угода про невтручання в іспан-ські справи. Але Італія та Німеччина не збирались цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936р. СРСР за-явив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям і постачатиме зброю. На захист республіки приїхали в Іспанію близько 50 тис. чол., які прагнули боротись з фашизмом. З них були утворені інтернаціональні бригади.
У вересні 1936р. сформовано новий республіканський уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів низку реформ. На контрольова-ній ним території було ліквідовано поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Каталонці і баски отримали автономію. Але політичний режим поступово еволюціонував у бік відходу від демократії, захист якої був головною метою війни. Це частково обумовлювалося воєнним часом; головною ж причиною стало зростання впливу комуністів, які спиралися на підтримку СРСР.
Іспанські комуністи, які копіювали дії більшовиків у СРСР, поча-ли боротьбу з троцькістами, що мали значний вплив у Каталонії. В країні встановився терор каральних органів. В Іспанії навіть була зроблена спроба провести за радянським прикладом показовий су-довий процес над троцькістами, які нібито підтримували зв'язки з фашистами. Таким чином, іспанська демократія припинила існуван-ня раніше, ніж загинула Іспанська республіка.
У 1936-1937 рр. основні бойові дії точилися навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники, так звана "п'ята колона" у самій столиці.
Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія відкрито почали інтервенцію; в країну були направлені німе-цькі та італійські війська. Спроба італійського корпусу нанести удар з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мад-рид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні 1937 р. іта-лійський корпус було розгромлено.
Після цієї поразки франкісти основні зусилля перенесли у Ката-лонію, намагаючись скористатись конфліктом між троцькістами й комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькісти, підтримані Л.Кабальєро у Барселоні, здійснили збройний виступ, протестуючи проти політи-ки комуністів. У квітні 1938 р. армія франкістів відокремила Катало-нію від іншої території республіки. Райони, контрольовані республі-канцями, були відрізані від Франції.
27 лютого 1939 року Англія і Франція розірвали дипломатичні від-юсини з песлубліканським урядом і визнали уряд Франко. На цей час СРСР майже припинив постачання зброї, з Іспанії були виведені інтернаціональні бригади. 6 березня 1939 р. командуючий обороною Мадриду полковник касадо здійснив переворот, повалив республі-канський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуністів підняти повстання зазнала поразки. На територію, контрольовану республіканцями стулили франкістські війська. В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко.
Війна дорого обійшлась іспанцям: загинуло близько 1 млн. чол., 500 тис залишили країну. Вона лежала в руїнах. Народний фронт в Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його альтер-нативою.
Білет №6
6 1 Визначте практичне й історичне значення прийняття Центральної Радою Третього універсалу та проголошення Української Народної Республіки
У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягну-ти до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій"був перерваний виступом більшовиків у Петрог-раді 25 жовтня (7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918 р.). Другий Всеросійський з'їзд рад утворив російський уряд на чолі з В.Ульяновим Зїзд прийняв Декрет про мир та Дек-рет про землю Перемігши у Петрограді, більшовики намагались взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.
Діставши звістку про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет по охороні революції в Україні. 27 жовтня (9 листопада) Генеральний секретаріат виступив з відозвою "До всіх громадян України" в якій заявляв, Що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на місцях. Раду на-родних комісарів - уряд створений більшовиками, Секретаріат ви-знавав як уряд центральних районів Росії.
Отже у листопаді 1917р. в Києві сформувалися три ворогуючі табори які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військо-вого округу більшовики спирались на ради робітничих і солдатсь-ких депутатів і мали 6 тис. озброєних чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників.
Ініціативу у подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р вони розпочали у Києві збройне повстання. Бої тривали три дні Війська КВо терпіли поразку. Тоді в події втрутилися війська УЦР Спепіальна комісія із представників ворогуючих сторін виро-била угодузгідно з якою війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради.