Судження необхідності — це судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета або зв'язку між предметами і явищами. Наприклад: "Суспільне буття визначає суспільну свідомість"; "Політика не може мати першості над економікою" і т. д.
Судження необхідності розкривають зв'язки закономірні необхідні. У формі суджень необхідності ми виражаємо наше знання законів, правил, аксіом, наукових положень, принципів, тощо. Тому судження необхідності мають більшу пізнавальну цінність, ніж судження дійсності.
За логічною модальністю судження поділяються на проблематичні (імовірні) та достовірні.
Проблематичним (імовірним) судженням називають таке судження, в котрому якась ознака стверджується або заперечується щодо предмета думки лише здогадно. Наприклад: "Тут, імовірно, був підпал".
Імовірне судження має таку формулу: "S, імовірно, є P”, "S, імовірно, не є Р".
Проблематичне судження не можна сплутувати із судженням можливості, оскільки це абсолютно різні судження, Візьмімо такі два судження: "Імовірна симуляція крадіжки"; "Тут, імовірно, симуляція крадіжки".
Перше судження є судженням можливості, у ньому виражене знання про те, що в природі можливе існування такого явища, як симуляція крадіжки. Друге — проблематичне, у ньому виражене знання про те, що даний злочин, можливо, є симуляція крадіжки.
Судження можливості висловлюється унаслідок глибокого вивчення предмета, виражене в судженні знання є завершеним і достовірним.
Проблематичне судження виражає знання здогадне, незавершене. Імовірне судження ми висловлюємо тоді, коли у нас є відома основа стверджувати належність предмету певної ознаки, але ці основи припускають можливість і того, що предмету дана ознака не належить. Здогадне ствердження щодо предмета думки якоїсь ознаки означає, що цей предмет може і не мати даної ознаки. Так, судження "Цей злочин, імовірно, здійснив Петров" не виключає того, що цей злочин могла здійснити й інша особа.
У судовій практиці імовірні судження формуються звичайно на початку розслідування справи, коли зібраних матеріалів ще недостатньо, щоб висловити те чи інше достовірне судження, наприклад, "Імовірно, це вбивство"; "Злочинців, імовірно, було троє" тощо.
Але це не означає, що з імовірними судженнями слідчий має справу тільки на початковій стадії розслідування справи. Проблематичні судження висловлюються протягом усього судового дослідження. При цьому вони мають різний ступінь, імовірності: мало імовірно, імовірно, дуже імовірно.
Достовірним судженням називається таке судження, щодо котрого з певною визначеністю відомо, що ознака, про яку йдеться в судженні, дійсно належить або не належить предмету думки.
Поділ суджень на імовірні і достовірні має винятково важливе значення для юридичної практики. Зумовлено це тим, що основою кінцевого висновку у справі можуть бути тільки судження достовірні і в жодному разі неімовірні. Закон забороняє судам виносити вирок і визначення на основі здогадно установлених фактів.
Відношення між судженнями. Види відношень
Між судженнями А, Е, І, О існують такі відношення:1) відношення противності (контрарності), 2) відношення підпротивності, 3) відношення суперечності (контрадикторності) та 4) відношення підпорядкування.
Відношення між судженнями А, Е, І, О прийнято відображати в логіці у вигляді "логічного квадрата" (рис. 20).
Рис. 20
1. Відношення противності мають місце між судженнями А і Е (загальноствердним і загальнозаперечним). Суть цього відношення полягає в тому, що противні судження не можуть бути обидва одночасно істинними, але обидва можуть бути одночасно хибними. Тому якщо одне із противних суджень істинне, то друге безперечно хибне, але із хибності одного противного судження не можна робити висновок про істинність другого.
Наприклад, якщо істинне "Будь-яка держава є класовою" (А), то хибне протилежне йому судження "Жодна держава не є класовою (Е). Якщо ж судження “Всі метали тонуть у воді” (А) хибне, то це не означає, що істинне протилежне судження “Жоден із металів не потопає у воді” (Е). Противне судження може бути як істинним, так і хибним.
2. Відношення заперечення (контрадикторності) існує між судженнями А і О (загальноствердним і частковоствердним) і між судженнями Е та ОІ (загальнозаперечним і частаковоствердним). У відношенні заперечення перебувають також судження одинично-заперечні ("Це S не є Р") і одинично-ствердні ("Це S є Р"),
Особливість відношення заперечення полягає в тім, що з двох заперечних суджень одне обов'язково істинне, а друге хибне. Обидва заперечні судження не можуть бути істині ми і не можуть бути хибними одночасно.
Наприклад, якщо судження "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечним" (А) істинне, то заперечне йому судження "Деякі злочини не є суспільно небезпечними" (О) безперечно хибне. А якщо істинне судження "Деякі студенти не відмінники" (О), то судження А— "Усі студенти відмінники" обов'язково хибне.
3. Відношення підпорядкування існує між судженням А та І (загальноствердним та частковоствердним). Судження А є підпорядковуючим стосовно судження І, а судження І —_ підпорядкованим. Так само судження Е — підпорядковуюче, а судження О — підпорядковане.
Сутність відношення підпорядкування:
а) Із істинності підпорядковуючого судження випливає істинність підпорядкованого йому судження, але з істинності підпорядкованого судження не випливає істинність підпорядковуючого судження, воно може бути як істинним, так і хибним. Наприклад, якщо судження "Усі свідки у справі Іванен-ка дали правдиві свідчення" (А) істинне, то це означає, що і підпорядковане йому судження "Деякі свідки у справі Іваненка дали правдиві свідчення" (І) істинне. Але якщо істинним є судження "Деякі свідки у справі Іваненка дали правдиві свідчення" (І), то це ще не означає, що істинне підпорядковуюче судження "Усі свідки у справі Петренка дали правдиві свідчення" (А).
б) Із хибності підпорядковуючого судження не випливає з необхідністю хибність підпорядкованого: воно може бути як хибним, так і істинним. Але з хибності підпорядкованого судження необхідно випливає хибність відповідного підпорядковуючого судження. Наприклад, якщо судження "Будь який договір відплатний" (А) є хибне, то це не означає, що і судження "Деякі договори відплатні" (І) безперечно хибне у даному випадку воно істинне. Але якщо підпорядковане судження "Деякі злочини не є суспільно небезпечними" хибне, то і підпорядковуюче судження "Жоден злочин не є суспільно небезпечним" (Е) обов'язково хибне.
4. Відношення підпротивності існує між судженнями І та О. Це відношення характеризується такими особливостями:
а) Підпротивні судження не можуть бути одночасно хибними: якщо одне з них хибне, то друге обов'язково істинне.
б) Обидва підпротивні судження можуть бути істинними одночасно. Наприклад, хибність судження "Деякі метали не проводять електрику" (О) означає істинність судження "Деякі метали проводять електрику". У той же час і судження І, і судження О можуть бути одночасно істинними. Наприклад: ''Деякі метали потопають у воді" (І) та "Деякі метали не потопають у воді" (О).
Окрім розглянутих видів відношень між судженнями існують такі самі відношення еквівалентності (рівнозначності).
Відношенням еквівалентності називають таке відношення між судженнями, коли при істинності одного судження друге також істинне і при хибності одного із суджень друге також хибне. Судження еквівалентності, якщо вони або одночасно істинні, або одночасно хибні. Якщо два судження перебувають у відношенні еквівалентності, то не може бути, щоб одне з них було істинним, а друге — хибним.
Відношення еквівалентності існує між такими судженнями:
А — еквівалентне судженню О.
І — еквівалентне судженню Е.
Е — еквівалентне судженню І.
О — еквівалентне судженню А
Риска "—", поставлена над судженнями, означає заперечення цього судження. Вираз " А — еквівалентне судженню О" читається так: "Заперечення судження А еквівалентне судженню О". Наприклад, якщо ми висловимо два судження: 1) "Імовірно, що всі свідки говорять неправду" (А), та 2) "Деякі свідки не говорять неправду" (О), то ці судження будуть еквівалентними.
Це означає, що якщо перше судження істинне, то й друге судження також буде істинним і не може бути хибним. Так само, якщо судження "Імовірно, що ніхто із свідків у справі не знав потерпілого" (Е) є істинним, то й еквівалентне йому судження "Деякі свідки у справі знали потерпілого" (І) буде істинним.
Якщо судження А, Е, І, О виразити за допомогою кванторів спільності та існування, то заперечення цих суджень можна записати так:
Заперечення судження А — х(S(х) -> Р(х)).
Заперечення судження Е — x(S(х) —> Р(х)).
Заперечення судження I — х(S(х) Р(х)).
Заперечення судження О — X (S(x:) Р(x)).
Знак "—" над квантором означає заперечення вираженого ним судження.
Відношення еквівалентності можна записати тепер так:
х(8(х) -> Р(х)} еквівалентне х(8(х) Р(х))
х(5(ж) -> Р(х)) еквівалентне х(8(х) Р(х)) .
х(8(х) Р(х)) еквівалентне х(8(х) -> Р(х))
х(8(х) Р(х)) еквівалентне х(8(х) -> Р(х)).
Список використаної літератури
1. Жеребкін В.Є.; Логіка: Підручник. – 4-те вид., випр. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. –255с.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А., Логика. М., 1995
3. Марценюк С.П. Логіка. К., 1993