Токсичний багатовузловий зоб розвивається у людей віком понад 50–60 років з тривало існуючим багатовузловим еутиреоїдним зобом. Підвищена секреція тиреоїдних гормонів частіше відбувається за рахунок решти гіперплазованої тканини щитоподібної залози (змішаний або базедофікований зоб), рідше — за рахунок гіперфункції вузлів.
Клінічно виникають ознаки тиреотоксикозу (тахікардія, аритмія, серцева недостатність, схуднення, тремор пальців рук, пітливість). Ендокринна офтальмопатія розвивається рідко. При скануванні виявляють множинні “гарячі” вузли.
Вміст ТЗ і Т4 у сироватці крові збільшений. Іноді причиною швидкого розвитку токсичного багатовузлового зоба на тлі еутиреоїдного є прийом великих доз йоду. Зазвичай, це спостерігається в хворих на багатовузловий ендемічний зоб. Лікування токсичного багатовузлового зоба — оперативне. При цьому рекомендується застосовувати тиреостатичні препарати або терапію радіоактивним йодом.
Клінічні прояви тиреотоксикозу (дратівливість, тахікардія, тремор витягнутих пальців рук, пітливість, зменшення маси тіла) можуть виникати при передозуванні тиреоїдних гормонів, які використовуються для лікування гіпотиреозу чи для попередження зобогенного ефекту деяких лікарських препаратів. В окремих випадках хворі на ожиріння з метою зменшення маси тіла самостійно використовують великі дози препаратів тиреоїдних гормонів. У цих випадках у хворих не спостерігається збільшення щитоподібної залози і проявів ендокринної офтальмопатії. Відзначається підвищений вміст ТЗ і Т4 у крові при зниженому або повністю відсутньому захопленні радіоактивного йоду щитоподібною залозою. Слід зазначити, що тиреоїдні гормони не є засобом боротьби з ожирінням.
Своєчасна діагностика, адекватна терапія ДТЗ, раціональне працевлаштування дозволяють зберегти працездатність хворих, попереджують можливі ускладнення і сприяють профілактиці інвалідності.
Список рекомендованої літератури
1. Балаболкин М.И., Клебанова Е.М., Креминская В.М. Дифференциальная диагностика и лечение эндокринных заболеваний. – М.: Медицина, 2002. – 752 с.
2. Боднар П.М. (ред.). Ендокринологія. – К.:Здоров’я, 2002. – 512 с.
3. Зефирова Г.С. Заболевания щитовидной железы. – М.: Арт-Бизнес-Центр, 1999. – 216 с.
4. Касаткина Э.П. Актуальные вопросы тиреоидологии // Российские медицинские вести. – 2001. – №1. – С.46–51.
5. Олійник В.А. Патологія щитовидної залози в Україні (епідеміологія та регіональні особливості) // Журнал практичного лікаря. – 2001. – №2. – С.5–7.
6. Паньків В.І. Захворювання щитоподібної залози. – Чернівці, Буковинська державна медична академія, 2003. – 258 с.
7. Nussey S.S., Whitehead S.A. Endocrinology. An integrated approach. – BIOS Scientific Publishers Limited, 2001. – 358 p.
8. Weetman A.P. Graves’ disease // N.Engl.J.Med. – 2000. – Vol.343. – P.1236-1248.