Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей, які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що “прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат, мистецькі твори та інші колекційні предмети.
Інвестиції можуть бути прямі та непрямі. Прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у вигляді фондових або майнових цінностей.
Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.
Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні до дольових. Опціони - це цінні папери, які дають інвесторам право придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій вартості по закінченні оговореного строку.
Інвестиції розрізняються і за ступенями ризику, а саме: високоризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.
З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком. Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент довгострокового вкладення.
В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки – це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгостроковий фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк.
Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.
В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії, в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи – це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та значна.
Є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні. Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які розпоряджаються своїми власними ресурсами.
Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання позитивної величини прибутку.
Інвестиції дають віддачу, як правило, через значний термін після вкладання.
В основі інвестиційних процесів лежить:
- інвестиційна діяльність (вкладання коштів, інвестування, а також сукупна діяльність по вкладанню грошових засобів та інших цінностей в інвестиційні проекти і забезпечення віддачі вкладень);
- інвестиційна політика (складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у вигляді встановлення структури і масштабів інвестицій, спрямованих на їх використання, джерел отримання з врахуванням необхідності обновлення основних засобів і підвищення їх технічного рівня);
- інвестиційна співпраця (вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок переваг участі в міжнародному поділі праці, обновленні технологічної структури виробництва тощо);
- інвестиційний менеджмент (управління інвестиціями в конкретну галузь економіки чи в розвинені компанії, підприємства).
Зазначимо, що в зв'язку з поганим інвестиційним кліматом в сучасній Україні управління інвестиційними процесами в Україні є надзвичайно складним, бо інвестиційна діяльність в умовах кризи є слабкою; інвестиційна політика - нестабільною, що пов'язане з законодавчою базою, податковою політикою тощо; інвестиційна співпраця - назріваючою, а інвестиційний менеджмент - інерційним.
Формування управління інвестиційними процесами, його зміцнення, розгортання і подальший розвиток слід починати з кардинального поліпшення інвестиційного клімату, тобто з суттєвого підвищення інвестиційної аттрактивності (привабливості) території України в цілому, яке залежить від якнайшвидшого забезпечення стабільності законодавчої бази, покращання податкової політики шляхом зниження податків і зменшення мит, посилення боротьби із злочинністю та із зменшенням обмеження на приватну власність для іноземців. Крім того, необхідно враховувати регіональні особливості і відмінності у інвестиційній привабливості.
Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового, фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища в її межах., яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для інвестицій.
Управління інвестиційними процесами залежить і від величини інвестицій.
Як бачимо, категорія “інвестиційний клімат” є надзвичайно важливою у фінансовій науці і, очевидно, повинна розглядатися як фундаментальна. Оперування нею дозволить не тільки краще зрозуміти природу інвестиційних процесів, але і більш ефективно управляти ними.
1.2.Оцінки сучасного інвестиційного клімату
В наукових виданнях останніх років, в засобах масової інформації інвестиційний клімат в Україні одностайно оцінюється як поганий, а інвестиційна діяльність – як незадовільна.
Так, а статистичному довіднику “Україна за роки незалежності 1991-1998” акцентується, що сьогодні інвестиційна діяльність держави та інших учасників не відповідає вимогам збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел фінансування та активізації зусиль інвестора .
Аналогічні оцінки переважали і у доповідях учених на конференції “Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання”, яка відбулася 8-10 квітня 1997 р. Так, професор І.М.Школа, який оцінив інвестиційний клімат в Україні, як незадовільний, наголошував, що для його поліпшення слід забезпечити:
- стабільність законодавчої бази;
- зменшення обмеження на приватну власність для іноземців;
- зниження рівнів податків і мит;
- зведення до мінімуму бюрократизму та злочинності .
Оцінки інвестиційного клімату України стали ще критичнішими після того, як Державна податкова адміністрація підготувала проект Розпорядження “Про деякі питання зовнішньоекономічної діяльності” від 26 лютого 1999 року №42/99-рп., згідно з яким мала бути призупинена зовнішньоекономічна діяльність 37 спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Особливо гостро вони прозвучали на організованому Інститутом трансформації суспільства 25 березня 1999 р. “круглому столі” на тему: «Сектор іноземного інвестування в Україні: від звуження до знищення?». Так, Олег Соскін, радник Президента України виділи кілька негативних процесів, які стали свідченням погіршення інвестиційного клімату після прийнятого розпорядження:
1. Загострилася конфліктна ситуація навколо підприємств з американськими інвестиціями, яка розглядалася у Конгресі США. Серед них виявилися: “Гала Радіо”. “Елаєнт-Київ”, “Дженерейшн Юкрейн”, “Гранд-отель”, “Перехід Мідіа”, “Ар енд Джей Трейдінг” та “Скоуп Тревел”.