Принаймні так розуміють іноземні інвестори постійні і довготривалі податкові перевірки. Про це здогадуються, коли чиновники на місцях вигадують безкінечні бюрократичні процедури, затягують видачу ліцензій або вимагають хабарів Коли митники затримують ввезені матеріали. Коли Держстандарт висуває нереальні умови сертифікації продукції.
Інвестори, які зараз міркують, чи варто йти до України, ще чекають на таку нормативну базу і податкову систему, які б заохочували, а не карали інвестиції, створення робочих місць та інновації; вони хочуть мати справу з чиновниками, які б полегшували, а не ускладнювали провадження бізнесу.
Щоб іноземні інвестори були готові вкладати свої капітали в Україну, вони постійно повинні відчувати послідовну політику на найвищому, середньому і нижчому щаблях урядування. Вони повинні відчувати політику підтримки бізнесу.
Адміністрація президента, Кабінет міністрів повинні запровадити достатню дисципліну в різних міністерствах і відомствах, які щодня працюють з бізнесом; інакше бізнес і надалі відчуватиме, що він не потрібний, а капітал і надалі плинутиме до інших країн замість України.
Особливо це стосується малого і середнього бізнесу. Цей сектор, про який часто забувають, може бути колосальним генератором робочих місць, інновацій та економічного росту. В Польщі малий бізнес створив два мільйони нових робочих місць лише за п’ять років. У Сполучених Штатах малий бізнес створює 52 відсотки валового національного продукту і забезпечує 54 відсотки всієї зайнятості.
Доки Україна не створить сприятливого інвестиційного клімату, тобто умов, за яких українські – й іноземні також – підприємці зможуть процвітати, Україна обділятиме саму себе, втрачаючи економічний ріст, робочі місця і доходи з податків, які можна було б збирати з таких підприємств. Український бізнес продовжуватиме діяти в тіні, з усіма викривленнями і втратами, що несе тіньова економіка для української господарської та фіскальної політики. А іноземний бізнес просто сторонитиметься України.
Серед інших важливих факторів формування сприятливого інвестиційного клімату можна назвати наступні:
· Вивіз грошей за кордон. Як вже зазначалося, курс валют один з основних економічних ризиків інвестора, який існує в усьому світі, за винятком єврозони. Між тим, Національний банк України, намагаючись захистити курс гривні, ввів значну кількість обмежень на переказ грошей за кордон та з-за кордону. Гірше те, що ці обмеження щодня змінюються і дуже часто повідомляються комерційним банкам факсом у короткий проміжок часу. Не треба доводити, як це підриває впевненість інвесторів і зменшує їх бажання щодо інвестування.
· Трудове законодавство. Інвестор, який наймає новий штат, хоче знати принципи поведінки з працівниками у разі згортання бізнесу і обсягів своїх операцій. Чи може він скоротити штат, чи повинен забезпечити людей робочими місцями до їх пенсійного віку? Чим важче звільнити людей з робочих місць, тим обережнішим буде інвестор при найманні працівників. Українське трудове законодавство зберігає комуністичні тенденції захисту прав працюючих, і, що дивно, дуже мало іноземних інвесторів висловлює скарги з цього приводу.
· Непрозорість бізнесу. Дуже ненадійними є щорічні доповіді про баланс прибутків і витрат, що їх надають українські компанії (до того ж, їх важко одержати). Для запровадження у банках були створені західні облікові стандарти, але й досі вони залишаються невідомими багатьом бізнесменам. Звичайно, це стримує прагнення іноземних інвесторів співпрацювати з українськими компаніями. Більше того, в Україні чимало ділових операцій грунтується на особистих стосунках між керівництвом компаній і банків, які (операції) рідко бувають узаконеними.
· Високий рівень злочинності. Злочинність загрожує безпеці, добробуту, здоров'ю і навіть життю людей. В економічному плані вона є серйозним фактором, який впливає на поведінку інвестора. Він вимушений турбуватися про охорону, оплату захисту тощо. Зрозуміло, що створення безпечного середовища для бізнесу є важливим завданням уряду.
· Втручання уряду у справи бізнесу. Незважаючи на обіцянки розвивати ринкову економіку, український уряд постійно втручається у справи бізнесу. Це особливо помітно у банківській галузі, де здійснюється вплив на банки:
- щодо надання позик компаніям (особливо державним), які зазнали труднощів;
- щодо придбання в уряду облігацій скарбу при конвертації цих облігацій у довгострокові і менш прибуткові форми надання кредиту уряду.
Така практика підірвала фінансову спроможність банків, багато з яких, за західними стандартами, є банкрутами, а також довіру іноземних інвесторів до місцевих банків.
Уряд втручається і в діяльність інших галузей, наприклад, дозволяє, підтримує або навіть створює монополії на місцевому, обласному або державному рівнях. ДАК "Хліб України" та його різноманітні місцеві зернові елеватори або газовий сектор можуть бути прикладом такого втручання. Це, мабуть, забезпечує дуже великий прибуток певним компаніям і урядові, який отримує податок на прибуток, але жодний іноземний інвестор не захоче інвестувати у підприємства цих галузей.
Ключовими умовами, які можуть спонукати іноземного інвестора до діяльності в Україні, є:
· рівноправність між місцевими та іноземними компаніями;
· чесні умови конкуренції (однакове “поле для гри”);
· антимонопольне (антитрастове) законодавство, гарантоване урядом і судом (зауважу, що антитрастове законодавство в Україні — це “табула раса”).
Отже, очевидно, що інвестування (особливо за кордон) — справа ризикована. Певні види ризику, властиві бізнесу (наприклад конкуренція), є здоровими, позаяк стимулюють нововведення, прогрес і процвітання. Інших видів ризику зусиллями уряду або інших організацій можна позбутися, забезпечивши сприятливіший інвестиційний клімат в Україні.
Для збільшення інвесторів Україні насамперед потрібно проаналізувати та усунути перешкоди на шляху іноземного інвестування. Впевнений, що це сприятиме розквіту України.
Компанії при інвестуванні у ту чи іншу країну враховують також і вторинні фактори:
· діяльність у якомога більшій кількості країн;
· рівень конкуренції;
· рівень ставок ввізного мита або транспортних витрат.
Однак за всіх умов вони не інвестуватимуть, якщо не очікуватимуть на прибуток, до того ж порівняно вищий, ніж у іншій країні. Навіщо компанії інвестувати в Україну, якщо вона здатна заробити більше, скажімо, у США, Німеччині або Польщі? Отже, Україна конкурує на ринку інвестицій з іншими світовими країнами. І навіть коли в Україні будуть створені добрі умови для інвестування, вони можуть виявитися не досить сприятливими порівняно з іншими країнами. І цей чинник потрібно брати до уваги.
Компанії, які планують інвестувати в Україну, розуміють, що інвестування — це завжди дуже ризикований бізнес, і тому його слід правильно оцінити. Ризик, з яким стикаються компанії-інвестори, класифікують за трьома групами: комерційний; додатковий (в разі інвестування за кордон); зумовлений особливостями інвестиційного клімату у певній країні (зокрема в Україні).
На ступінь комерційного ризику впливають такі моменти:
· попит на продукт;
· платоспроможність покупців;
· поведінка конкурентів;
· можливість вивезення своєї продукції з України в інші держави.
Зазначені проблеми турбують будь-якого інвестора.
Спеціальні, додаткові ризики, що виникають при інвестуванні в іноземну країну, дуже важко оцінити, але їх обов’язково слід враховувати. Йдеться, наприклад, про відмінності менталітету і культури різних країн. Злиття нідерландських і бельгійських банків виявилося неможливим саме через відмінність менталітету і культури голландців та бельгійців, незважаючи на те, що банківські справи обидві країни вели голландською мовою. У більшості випадків мовна проблема є додатковим ускладненням.
Специфічною економічною проблемою інвестування за кордон є ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют. Приміром, компанія інвестує в доларах, гульденах або євро, а прибутки з українських інвестицій отримуватиме в гривнях. Але виникає питання: якою буде різниця у курсі гривні до основних валют на той момент, коли інвестор захоче отримати хоча б дивіденди? Заходом певного запобігання ризику коливання курсу валют стало введення євро в 11 країнах Європейського Союзу. Однак в усіх інших країнах цей вид ризику залишається: в одних більший, в інших менший.
Інвестори зважають і на ризик, пов'язаний із інвестиційним кліматом, тобто регулятивною структурою і бізнес-кліматом у країні. В цьому аспекті Україна програє країнам Західної Європи, США, Канаді, меншою мірою країнам Центральної Європи. Саме у цій сфері український уряд і парламент мають поліпшити становище, бо нестабільність правової структури, непередбачуваність податкового тягаря — це чинники високого ризику для інвестора, які не сприяють інвестуванню у вашу країну.
Оже, аналіз факторів, здійснений вище, свідчить, що репутація України як складного місця для ведення як іноземного, так і українського бізнесу підтверджується. Необхідно змінити негативні фактори на позитивні. Для цього потрібні об'єднані зусилля науковців, фахівців та працівників усіх ієрархічних рівнів управління.