Смекни!
smekni.com

Злочини вчинені неповнолітніми (стр. 4 из 7)

Починаючи допит неповнолітнього правопорушника, слід запропонувати йому розповісти про своє життя, навчання чи працю. Зміст і форма цієї розповіді в основному залежить від ступеня розвитку підлітка, від його характеру, вміння розповідати взагалі. Переривати неповнолітнього, як правило, не слід, крім випадків, коли він починає відхилятися від основних питань, дуже багато уваги приділяти несуттєвим деталям. Однак самостійна розповідь підлітка не завжди може бути достатньо чіткою та повноцінною, якщо на допомогу не прийде слідчий. Умовно допит поділяється на кілька етапів, якими приблизно можуть бути: сім’я, навчання, праця, коло друзів, відпочинок, поведінка. Спочатку слідчий вислуховує підлітка про його сім’ю і задає уточнюючі запитання з таким розрахунком, щоб стан в сім’ї був прояснений якомога повніше. Наприклад, якщо підліток розповість про те, що його мати померла, а батько одружився на іншій жінці, слід одразу ж спитати допитуваного: чим займається мачуха, як вона ставиться до нього, чи має вона власних дітей, тощо.

Після всіх уточнень слід одразу ж зафіксувати цю частину показань у протоколі, а потім переходити до наступного етапу допиту, яким може бути висвітлення питань, щодо навчання або праці неповнолітнього. Слідчий знову вислуховує підлітка, задає йому коректуючі питання. При цьому необхідно мати на увазі, що про незадовільне навчання у школі, порушення дисципліни, перенесені покарання у зв’язку з цим підлітки не дуже бажають розповідати. Слідчому доводиться проявляти наполегливість, повторювати питання, іноді доцільно попередити неповнолітнього, що його покази будуть перевірені і якщо при цьому виявиться їх неспівпадання дійсності, то підліток опиниться у незручному становищі, а слідчий більше йому не довірятиме.

Після фіксації у протоколі всіх обставин, щодо навчання або праці, слідчий продовжує допит, розпитуючи про коло друзів підлітка тощо.

З великою обережністю і тактом слід допитувати підлітка про інтимну сторону життя його батьків, наприклад про легковажну поведінку його матері, про причини, у зв’язку з якими батьки не живуть разом тощо. Якщо неповнолітній не бажає розмовляти на цю тему, то не слід настоювати на тому, щоб він давав такі покази. Про вказані обставини майже завжди можна дізнатися шляхом допиту інших осіб, а черезмірна наполегливість слідчого може призвести до того, що підліток замкнеться і втратить довіру до слідчого.

Слід мати на увазі, що підлітки не завжди схильні розповідати правду про осіб, які негативно вплинули на них, а тим більше тих, що втягнули їх у злочинну діяльність. В таких випадках переважна більшість неповнолітніх або взагалі не називає їх, або повідомлюють про них відомості, що не відповідають дійсності.

У слідчій практиці зустрічаються приклади і протилежного характеру. Коли неповнолітні, бажаючи зняти з себе відповідальність за свою непристойну поведінку, зсилаються на осіб, що займаються їхнім вихованням і звинувачують їх у несправедливому ставленні.

Закінчуючи допит щодо умов життя та виховання, слід проявити інтерес до того, як підліток сам ставиться до вчиненого ним правопорушення, якими причинами він пояснює свою поведінку. Відповіді неповнолітніх на ці запитання іноді представляють значний інтерес для прояснення обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Слід прояснити і мотиви вчинення підлітками правопорушень, тому що мотиви відображають недоліки виховання і засвідчують про більші, ще не завжди використаних можливостях впливу на психологію підлітка сім’ї школи та суспільства. Наприклад, досліди великої кількості вихованців трудової колонії, засуджених за хуліганство, показують, що значна частина хуліганських проявів була пов’язана з хибним уявленням щодо почуття дружби.

Вище вказано, що прояснити у підлітка умови його життя та виховання, як правило, доцільно на першому ж допиті. Однак іноді доводиться відступати від цього правила. Наприклад, у випадках, коли винність неповнолітнього ще не доведена, а сам він стверджує, що не вчиняв злочину. У цьому разі не треба марнувати часу на “біографічний” допит, а доцільним буде прикласти всі зусилля щодо виявлення дійсної ролі підлітка у злочині. Практично це означає, що перший допит неповнолітнього буде пов’язаний лише з виявленням обстаин, що відносятьсядо факту злочину, а потім негайно провести інші слідчі дії: допити свідків, очні ставки, обшуки тощо. Коли буде встановлена роль підлітка у досліджуваних подіях, лише тоді доцільним буде детально допитати його про умови життя і виховання. Ці питання слід прояснити і тоді, коли справа про підлітка підлягає припиненню у зв’язку із малозначимістю скоєного.

Записувати покази підлітка рекомендовано з використанням переважно зворотами його мови. Важливо, щоб при читанні протоколу було зрозумілим, що давав покази не дорослий, а підліток.

Багато з того, що було сказаним на допиті неповнолітнього у стадії попереднього слідства, може бути поширено також на його допит у судовому засіданні. Вміло проведений як на попередньому слідстві, так і в суді допит підлітка про умови, в яких він проживає, навчається і працює, про його товаришів, інтересах та відпочинку, як правило, допомагає виявити ті шкідливі впливи, під дією яких він опинився на лаві підсудних.

Але в цих допитах існує і суттєва різниця. Слідчий допитує підлітка вперше, не маючи даних про його особистість та умови, в яких він мешкає та виховується. Судам знайомі матеріали кримінальної справи. Це – протоколи допитів самого неповнолітнього, свідків, інших слідчих дій, характеристики, довідки про проведені дослідження тощо. Таким чином, попередня картина вже виявлена, вона лише потребує детальної перевірки, глибокого дослідження і належної оцінки. Наявність цих матеріалів надасть можливвсть суду допитувати підлітка більш цілеспрямовано, зосереджуючи свою увагу тільки на виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Слідчий допитує підлітка тет а тет[10], а у судовому засіданні він повинен розповідати про себе у присутності багатьох людей. Цього не можна не враховувати. Неповнолітній, як правило, почувається розгублено, а тому такий вид допиту, як вільна розповідь навряд чи є доцільним. Найкращі результати майже завжди досягаються заданням підлітку чітко сформульованих питань. Допит ведуть суддя, прокурор, адвокат, причому кожен з них задає питання у відповідності зі своїми процесуальними інтересами, але маючи одну мету – виявлення обставин, що призвели підлітка до злочину. Слід мати на увазі, що в таких випадках підсудний може збентежитися, розгубитися, вімовитись відповідати на питання, особливо якщо вони спрямовані на виявлення осіб, що негативно вплинули на нього, сімейних обставин, а також інших сторін інтимного життя, про які підлітку неприємно чи тяжко розповідати. В таких випадках необхідно проявити такт і терпіння та не вимагати від неповнолітнього вичерпних відповідей.

У протоколі судового засідання не рідко можна прочитати запис, з якого видно, що неповнолітній “не одружений”. Такий запис по відношенню до неповнолітніх – прояв формалізму, який є нестерпним у діяльності суду. Під сімейним станом неповнолітнього слід розуміти, чи має він батьків, чи мешкає разом з ними. Ці обставини і належить занести до протоколу судового засідання, а надалі до вироку.

Більш детально встановлювати дані щодо особистості підлітка та щодо обставин, які сприяли вчиненню злочину, судді, прокурору і захиснику слід у процесі судового слідства.

Особливо слід зупинитися на записі показів неповнолітнього підсудного у протоколі судового засідання. Динамічність судового процесу потребує негайної фіксації усього, що робиться у процесі судового розгляду. Часу на роздуми немає, потрібна велика зібраність для того, щоб зуміти вловити основне, що є у показах допитуваних осіб, та встигнути зафіксувати це основне у протоколі. Зрозуміло, що це не завжди вдається, а тому, нажаль, такий важливий документ, як протокол судового засідання, підчас страждає від суттєвих недоліків та помилок. Читаючи його, нерідко стає неможливим створити достатньо повне уявлення про особистість неповнолітнього правопорушника, про обставини, що призвели його до злочину. Для покращення якості протоколу судового засідання судді слід у ході судового слухання справи коротко фіксувати найважливіші моменти із показань допитуваних осіб. По закінченню процесу суддя, ознайомившись із протоколом, що склав секретар, може у відповідності зі своїми записами внести до нього необхідні зміни та доповнення. Такий метод застосовується багатьма суддями та дає позитивні результати.

5 Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарань для неповнолітніх.

Первісне призначення засудженим виду колонії, яке регулюється нормами кримінального права, має велике значення для кримінально- виконавчого права і законодавства, а також для чіткого фунціонування установ виконання покарань (УВП). Від правильності вирішення цього питання в цілому залежить успіх всього карально-виховного процесу.

Про це свідчить досвід минулих років, кoли нехтування найважливішими принципами класифікації засуджених до позбавлення волі, спільне утримування вперше засуджених з неодноразово судимими призводили до дуже шкідливих наслідків. Замість виправлення новачки та менш зіпсовані в моральному відношенні засуджені підпадали під розтлінний вплив рецидивістів. Були вжиті необхідні заходи для викорінення цих помилок у діяльності УВП. Одним з них виявилося встановлення суворо роздільного утримання засуджених залежно від тяжкості та повторюваності здійснення ними злочинів. Практика підтвердила, що існуюче створення видів УВП з різним режимом в основному себе виправдовує.

Помітною особливістю колоній є їх розміщення в областях з розрахунком на те, щоб засуджені відбували покарання, як правило, за місцем їх проживання до арешту чи засудження. Такий порядок розміщення колоній, особливо для відбування позбавлення волі неповнолітніми, накладає певну відповідальність за їх роботу на відповідні органи місцевого самоврядування, а також робить можливим залучення трудових колективів, де працювали засуджені, та їх рідних і близьких до проведення виховної роботи з ними. Сувора ізоляція засуджених у в’язницях не дає можливості громадськості та родичам засуджених брати активну участь у процесі їх виправлення.