Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття про готування до злочину як стадію вчинення навмисного злочин
Розділ 2. Об’єктивна сторона готування до злочину
А)
Б)
В)
Розділ 3. Кримінальна відповідальність за готування до злочину
Висновки
Література
Вступ
Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб’єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України)[1]. За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.
Однак на практиці складаються ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього споєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.
Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.
Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями споєння злочину мається на увазі – етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.
Актуальність дослідження питань, що стосуються першої стадії розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, зокрема готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин небезпечніший від замаху, замах небезпечніший від готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.
Для подальшого аналізу питання про готування до злочину, при вчиненні умисного злочину, на мою думку слід розкрити наступні питання: по перше, поняття про готування до злочину як стадію вчинення злочину; по друге – визначення об’єктивної та суб’єктивної сторони готування до злочину, як умисної злочинної діяльності; по третє, особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину, тощо.
При написанні курсової роботи автор, використала нормативно правову базу[2], науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів. А також зроблено спробу порівняльного аналізу готування до злочину, з точки зору судової практики, та наукових теорій.
Розділ 1. Готування до злочину, як стадія вчинення умисного злочину
Злочин крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад злочину, має і інші характеристики, які пов’язані із розвитком його в часі. Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових інститутів – інституту стадій вчинення злочину. Що являють собою спеціальні випадки споєння злочину.
Інститут стадій вчинення злочину досить давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча, як наголошують дослідники, формування цього інституту належить до ХІХ – ХХ століття[3].
Вперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.).
3 часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.
Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину було «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» 1845р. При цьому виділялись такі стадії — виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин[4].
Одним з перших хто дослідив, стадії споєння злочину, зокрема і готування до злочину був професор В.Л.Спасович.
В дореволюційній науці кримінального права, готування до злочину розглядалося як окрема стадія споєння злочину, якій передував умисел. Професор О.Ф. Кістяковський відзначав, що “… питання про те з якого моменту і з якого акту, для людини починається кримінальна відповідальність, належить до капітальних питань в кримінальному праві”.
Питання про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені праці вітчизняних вчених криміналістів: А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.Д. Дурманові, І.С. Тишкевича, А.А. Піонтковського та ін.
У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах по уголовному праву РСФСР» 1919р. Відділ четвертий був спеціально присвячений стадіям вчинення злочину. При цьому виділялись три стадії — готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, тягнули кримінальну відповідальність. При цьому на рівень покарання не впливав рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.
Кримінальний кодекс РРСФР 1922 р. суттєво змінив підходи до кримінально-правової оцінка стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, КК РРСФР встановлював, що, за загальним правилом, готування до злочину не е караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали самостійний склад злочину.
Однак, таке становище проіснувало недовго, i вже в 1923 р. дії, що утворювали готування до злочину, стали караними, хоча, як зазначають дослідники, за їх споєння передбачались найлегші види покарання – висилка, заборона займати ту чи іншу посаду або займатися тою чи іншою діяльністю або промислом.
«Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР та союзних респу6лік» 1924 р. визначили основні підходи до відповідальності за вчинення діянь, які утворюють різні стадії вчинення злочину (ст.11). При цьому, однак, «Основні начала» не визначали ані поняття стадій, ані їx види.
КК РРСФР 1926 р. та КК УРСР 1927р. вже детально регулювали як поняття стадії розвитку злочинної діяльності, зокрема готування до злочину, так і караність за це діяння.
Так, КК УРСР (ст.15,16) визначав види стадій та встановлював караність діянь, що утворювали кокну з них.
Основи кримінального законодавства Союзу РСР i союзник республік від 25 грудня 1958 р. та КК України 1960 р. в якості стадії скоєння злочину визначали готування до злочину (ст.17 КК України). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність готування до злочину, законодавчо не закріплювалась (хоча практика сама їх виробила — готування каралось більш м'яко, ніж замах)[5].
Кримінальне законодавство України — Кримінальний кодекс від 05 квітня 2001 року - пішов набагато далі, як у закріпленні стадій, так i у визначенні караності діянь, що їх утворюють.
Ст. 13 Кримінального кодексу України визначила поняття закінченого та незакінченого злочину, встановивши, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального. В частині 2 цієї статті визначається, що готування до злочину та замах на злочин, є незакінченим злочином.
Одночасно ст.16 та ст.68 ч.1 Кримінального кодексу України визначили основні підходи до караності готування до злочину, зупиненого на різних стадіях розвитку злочину.
Виходячи з вище наведеного, ми можемо зробити висновок, якщо стадії вчинення злочину – це етапи розвитку злочинного діяння, і відрізняються між собою ступенем реалізації злочинного умислу, то готування до злочину, матиме місце виключно в умисних злочинах. Готування до злочину неможливе при вчиненні злочину з необережності.
За загальним правилом умисне вчинення дій, спрямованих на створення умов для вчинення злочину, або дій, спрямованих на досягнення відповідного злочинного наслідку, коли він не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного, утворюють незакінчений злочин.
Незакінчений злочин може існувати у вигляді двох стадій:
· готування до злочину;
· замах на злочин.
Кожна із цих стадія має власний комплекс характеристик і суттєво різниться від іншої, так як має власну, відокремлену від іншої, мету.
Виходячи з поставленої мети, ми розглянемо тільки готування до злочину. На перший погляд, виходячи із самої назви стадії, готування до злочину, несе у собі меншу суспільну небезпеку в порівнянні із закінченим злочином. Однак цей висновок абсолютно помилковий. І сам законодавець, визначаючи умови призначення покарання не ставить вимоги обов'язкового його зменшення при закінченні злочинної діяльності на попередніх стадіях, хоча ст.68 ч. 1 Кримінального кодексу України і вимагає під судів при призначенні покарання враховувати «ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». У зв'язку з цим практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин тощо.