ДОТРИМАННЯ РЕЖИМУ ДНЯ,
ЯК ВАЖЛИВА ГІГІЄНІЧНА ПЕРЕДУМОВА
ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Оптимальна життєдіяльність людини неможлива без суворого дотримання режиму дня, чергування активної діяльності та відпочинку, бадьорості та сну. За всіляких індивідуальних розбіжностей для більшої частини осіб, які працюють і навчаються, доба поділяється приблизно на три однакові за тривалістю частини: трудова діяльність (навчання), вільний час та сон.
Обов'язковим, надзвичайно важливим з точки зору формування здорового способу життя елементом режиму дня є відпочинок, основними видами якого є щорічний, щотижневий, щоденний та короткочасний. Небезпечним для здоров'я і працездатності людини є нехтування щоденним, а особливо щотижневим відпочинком від професійної діяльності. Такий відпочинок являє собою фізіологічну потребу організму. Кращими його формами слід вважати перебування на свіжому повітрі, прогулянки, заняття фізкультурою і спортом. Особлива увага має бути приділена щотижневому відпочинку працівників розумової праці, оскільки багато з них використовують вихідні (нерідко і дні щорічної відпустки) для напруженої розумової діяльності. Проте найбільш ефективним засобом відпочинку є насамперед зміна видів діяльності.
Великого поширення в останні роки набуло телебачення. На перегляд телепередач у середньому щодня витрачається 1,5—2 год. Значна частина населення, в тому числі діти шкільного віку, проводять біля телевізора 3—4 год і більше на день. Щоб запобігти негативним наслідкам цього, необхідно дотримуватися певних гігієнічних рекомендацій. Час перегляду телепрограм слід обмежити (в середньому не більше ніж 2 год щодня). Від екрану телевізора потрібно перебувати на відстані 2,5—5 м, чорно-білі і кольорові передачі дивитися при потужності освітлення приміщення 7—9 Вт/м2 у віці до 35 років, 9—11 Вт/м2 у віці за 35 років. Кут зони перегляду передач має бути в межах 60° стосовно центру екрана.
Обов'язковим елементом щоденного відпочинку є 7—8- годинний нічний сон. Його повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог: останнє вживання їжі не пізніше ніж за 2 год до сну; 20—30-хвилинна прогулянка на свіжому повітрі перед сном; припинення занять, що потребують сильного розумового й емоційного напруження? за 1,5—2 год до сну; лягати в один і той самий час; спати в добре провітреній кімнаті, взимку — з відчиненою кватиркою; забезпечити відсутність або максимальне зниження шуму. Застосування транквілізаторів і снодійних препаратів припустиме лише епізодично, більш тривало — лише як тимчасовий лікувальний захід, що має на меті нормалізувати фізіологічний сон без наступної медикаментозної корекції його.
Останнім часом для зниження емоційного напруження, профілактики невротичного стану і нормалізації сну інколи успішно застосовують засоби психофізичного та психофізіологічного впливу (психофізичне тренування, психотехнічні ігри та вправи, автогенне тренування), що ґрунтуються на реакціях, які виникають у разі поєднання розслаблення груп м'язів із впливом на ЦНС словесних команд-формул.
Подальша розробка ефективних прийомів психофізичного тренування та психофізіологічного розвантаження є важливим і актуальним завданням гігієнічної науки.
Обов'язковим компонентом дотримання раціонального режиму дня є оптимальна організація вільного часу.
Вільний час забезпечує відновлення сил, що витрачені в процесі трудової та навчальної діяльності, сприяє розвитку і гармонізації задатків особистості, має особливе значення для формування здорового способу життя. Проте необхідно підкреслити, що вільний час — це час, який призначений не лише для розвитку розумових та фізичних здібностей, але й для задоволення соціальних потреб, а його творче використання визначається загальним рівнем розвиненості індивідуума, усвідомленням особистістю своїх інтересів та домагань. Отже, вільний час — це частина позаробочого часу, що регулюється суспільством та призначена для вільно обраних занять і дозвілля, гармонійного розвитку інтелектуальних, моральних та фізичних якостей особистості, а також зміцнення здоров'я людини.
У гігієнічних дослідженнях, проведених протягом останніх років, об'єктивно та чітко установлено, що характер використання вільного часу має тісний взаємозв'язок з показниками адаптаційних ресурсів організму, важливим чинником підвищення працездатності, збереження здоров'я тощо.
Проте традиційна організація вільного часу, що має невпорядкований характер, несприятливо впливає на процеси формування психофізіологічних функцій, особливостей особистості та фізичних якостей людини, не забезпечує оптимального рівня рухової активності і, отже, не відповідає біологічним потребам організму.
Найбільш доцільним засобом упорядкування позаробочої та позашкільної діяльності слід вважати використання комплексної системи оптимізації вільного часу, визначальними елементами якої є наукові принципи раціональної організації позаробочої діяльності, концептуальна модель ефективного використання вільного часу як чинника збільшення соціальної та професійної дієздатності, зміцнення здоров'я, методи та засоби цілеспрямованого впливу на функціональний стан організму людини (І.В. Сергета, 1996).
Гігієнічними принципами оптимізації вільного часу є підвищення рухової активності у вільний час до оптимальних гігієнічно обґрунтованих величин, урахування стану здоров'я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик організму, урахування особливостей процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій у природних умовах та під впливом тренування.
Підвищення рівня рухової активності, урахування характеристик стану здоров'я та адаптаційних можливостей організму передбачають визначення відповідності змісту та режиму організації вільного часу віково-статевим і функціональним особливостям організму, кількісним еквівалентом якої є рівень фізичної працездатності.
До основних хронобіологічних передумов раціональної організації вільного часу слід віднести визначення біоритмологічного типу денної працездатності, його синхронізацію з руховим режимом, а також забезпечення повної реалізації амплітудно-фазової програми біоритмів на основі зміцнення їх денної акрофази за рахунок проведення заходів психогігієнічної корекції.
Психогігієнічними основами оптимізації вільного часу є вивчення індивідуально-типологічних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово-психічних станів, урахування вікових закономірностей їх змін, упорядкування поза навчальної діяльності за рахунок упровадження в повсякденне життя активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості.
ГІГІЄНА ОДЯГУ ТА ВЗУТТЯ
З'явившись на ранніх етапах зародження людського суспільства, одяг пройшов значну еволюцію.
Нині основними компонентами пакету одягу вважають такі шари: білизна (1-й шар), костюми і плаття (2-й шар) та верхній одяг (3-й шар).
За призначенням і характером використання розрізняють одяг повсякденний побутовий (у тому числі дитячий), професійний (спецодяг), спортивний, військовий, лікарняний, обрядовий тощо.
До повсякденного побутового одягу ставляться такі гігієнічні вимоги:
· Забезпечувати оптимальний під одяговий мікроклімат і сприяти установленню теплового комфорту людини.
· Не утруднювати дихання, кровообіг і рухи людини, не зміщувати і не стискувати внутрішні органи та частини опорно-рухового апарату.
· Бути достатньо міцним, легко чиститися від зовнішніх внутрішніх забруднень.
· Не містити токсичних домішок, що виділяються в навколишнє середовище, не мати фізичних і хімічних властивостей, які несприятливо впливають на шкіру і людський організм у цілому.
· Мати порівняно невелику масу (до 8—10 % маси тіла людини).
Важливим показником якості та гігієнічних властивостей одягу є під одяговий мікроклімат. За температури навколишнього середовища 18—22 °С рекомендуються такі його параметри: температура під одягового повітря 32,5—34,5 °С, відносна вологість — 55—60 %, концентрація діоксиду вуглецю — до 1 — 1,5 %.
Гігієнічні властивості одягу залежать від виду тканини, характеру її фактури та розкрою одягу. Для виготовлення тканин для одягу використовуються текстильні волокна різного походження (натуральні, хімічні). Натуральні органічні волокна — найдавніший вид тканинних матеріалів, їм притаманні високі гігієнічні властивості. Вони можуть бути органічними (рослинними, тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюлозні) органічних волокон належать бавовна, льон, сизаль, джут, прядиво та ін. До органічних волокон тваринного походження (білкові) належать вовна і шовк. Для виготовлення деяких видів спецодягу можуть використовуватися неорганічні (мінеральні) волокна, наприклад азбест.
Останніми роками все більшого значення і поширення набуває інша група текстильних волокон — хімічні. Як і натуральні, вони можуть бути органічними і неорганічними. Проте останні застосовуються тільки для виготовлення спеціальних видів одягу.
Тому основну групу волокон хімічного походження складають органічні. Вони можуть бути штучними і синтетичними. До штучних належать: віскозні, ацетатні, триацетатні та казеїнові. Ці волокна отримують шляхом хімічної переробки целюлози та інших вихідних матеріалів природного походження.
Синтетичні волокна створюються завдяки хімічному синтезу з продуктів нафти, вугілля, газу, іншої органічної сировини. За своїм походженням і хімічною структурою синтетичні волокна можуть бути гетероцидними і карбіцидними. До гетероцидних належать поліаміди (капрон, нейлон, перлон, ксилон та ін.), поліефірні (лавсан, терилен, дакрон та ін.) та поліуретанові. До карбіцидних належать полівінілхлоридні (хлорин, вінол), полівінілспиртові (вінілон, куралон) та поліакрилнітрильні (нітрон, орлон).