ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Умови живлення рослин є одним з основних регульованих факторів, яким можна впливати на продуктивність сільськогосподарських культур, зокрема цибулі ріпчастої. Біологічні потреби цієї культури зумовлюють певні особливості реакції на види, форми добрив, строки та дози їх внесення (Барабаш О.Ю., Гончаренко В.Ю., Жук О.Я., Болотських А.С. та ін.). Створенням оптимальних умов живлення рослин та забезпеченням високого технологічного рівня вирощування можна отримувати не лише сталі врожаї цієї культури з високими показниками якості і здатністю до тривалого зберігання, а й підтримувати родючість грунту на високому рівні. Зазначений напрям є підсумковим акцентом проаналізованих літературних джерел.
Програма, об’єкти, методика та умови проведення досліджень
Дослідження проводили в овочевому стаціонарі кафедри агрохімії та якості сільськогосподарської продукції НАУ (Бориспільський р-н Київської обл.) на темно-сірому опідзоленому легкосуглинковому грунті. Він характеризувався слабокислою реакцією сольової витяжки, середнім рівнем забезпеченості азотом, фосфором і калієм, а також вмістом гумусу, що становив близько 3,0 %. Агрофізичні показники не відхилялися від інтервалів, властивих цьому грунту.
Дослідження з добривами проводили за схемою: 1. Контроль (без добрив). 2. Вермикомпост (6 т/га). 3. Вермикомпост (3 т/га) + N45Р50К50. 4. N90Р100К100. 5. N45Р50К50. 6. N45Р50К50 + N45 (кореневе підживлення). 7. N45Р50К50 + N45 (кореневе підживлення) + ”Ріверм” (позакореневе підживлення). Добрива вносили під передпосівну культивацію. Кореневе підживлення проводили аміачною селітрою у фазу 4–6 листків, а позакореневе - “Рівермом” (0,01%-м розчином) у період формування цибулини. Замочували насіння на 12 год. у 0,02 %-у розчині “Ріверму” з наступним підсушуванням до сипкого стану. Контролем слугували варіанти з добривами, в яких висівалося незамочене насіння. Доза вермикомпосту за сумою NPK була еквівалентною рекомендованій Інститутом овочівництва та баштанництва УААН для Північного Лісостепу дозі N90P100K100 .
Технологічними основами були традиційна схема вирощування, рекомендована Інститутом овочівництва та баштанництва УААН, і вдосконалена, розроблена кафедрою агрохімії та якості сільськогосподарської продукції НАУ (табл. 1). Досліджували сорти цибулі ріпчастої: Сквирська (Сквирська селекційна дослідна станція) та Балстора Рейсбургер (фірма “Бейо Заден”). Дослід
Таблиця 1-
Порівняльна характеристика технологій вирощування цибулі ріпчастої
(агрофірма “Біотех”)
| Технологічний захід | Технологія | |
| традиційна | вдосконалена | |
| Передпосівний обробіток грунту | 1) лущення стерні (2 сліди) 2) зяблева оранка 3) боронування (закриття вологи) 4) культивація (12–14 см) 5) шлейфування 6) передпосівна культивація | 1) весняна оранка 2) фрезерна культивація з грядоутворенням |
| Удобрення | 1) передпосівне внесення | 1)передпосівне внесення |
| Посів | 1) сівалкою точного висіву | 1) сівалкою точного висіву |
| Догляд за посівами | 1) міжрядний обробіток (5 разів) 1) хімічний захист (5 разів) 2) підживлення | 1) хімічний захист (10 разів) 2) підживлення |
| Збирання врожаю | 1) вручну або механізовано | 1) вручну або механізовано |
закладено згідно з методикою, прийнятою в агрохімії. Зразки грунту та рослин відбирали у фази сходів, 4–6 листків, формування цибулини та технічної стиглості. У грунті визначали вміст нітратного азоту іонселективним методом за Олександровою і Губарєвою, амонійного – фотоколориметрично з реактивом Несслера, легкогідролізованого – за методом Тюріна і Кононової. Вміст рухомого фосфору та обмінного калію визначали за Кірсановим у модифікації ЦІНАО в одній витяжці з наступним визначенням фосфору – фотоколориметрично, а калію – на полуменевому фотометрі. Ступінь рухливості фосфатів встановлювали за методом Карпінського і Зам’ятіної. Агрегатний аналіз грунту проводили за методом Саввінова, мікроагрегатний – за методом Качинського. Вологість грунту встановлювали гравіметрично. Вміст загального гумусу визначали за методом Тюріна в модифікації Сімакова, пептизованого – за методом Годліна.
Розмір листкової поверхні визначали за методом висічок, чисту продуктивність фотосинтезу (ЧПФ) розраховували за Нечипоровичем. У продукції визначали вміст вітаміну С за методом Муррі, суму цукрів – за Бертраном, вміст нітратів – потенціометричним методом, ефірних олій – за методом Гінзбург. Вміст азоту, фосфору і калію в рослинних зразках встановлювали після мокрого озолення за методом Гінзбург; азоту – фотоколориметричним методом з реактивом Несслера, фосфору –фотоколориметрично, а калію – на полуменевому фотометрі. Продукцію зберігали за температури 0–2оС.
Статистичну обробку даних здійснювали з використанням дисперсійного, регресійного і кореляційного аналізу за методом математичної статистики Доспєхова. Енергетичну оцінку застосування добрив проводили за методикою Болотського, а їх економічну ефективність розраховували за цінами 2000 р.
Агрохімічні властивості темно-сірого опідзоленого ґрунту при вирощуванні цибулі ріпчастої
У наших дослідженнях з метою якомога повнішого аналізу гумусового стану грунту вивчали зміни вмісту як загального, так і пептизованого гумусу. Внесення вермикомпосту (6 т/га) сприяло підвищенню навесні першого показника до 2,30 % за традиційної технології і до 2,45 % за вдосконаленої, а пептизованого – відповідно до 46,3 і 48,2 % (табл. 3). Поєднання його (3 т/га) з мінеральними добривами (N45Р50К50) забезпечувало вміст загального гумусу на рівні 2,30 за першою технологією і 2,33 % - за другою, а пептизованого гумусу (І+ІІ фракції) – відповідно 37,6 і 44,6 %.Використання повної дози мінеральних добрив зменшувало ці показники.
Помічено тенденцію до підвищення вмісту гумусових речовин за вдосконаленої технології порівняно з традиційною. Встановлено динаміку показників гумусного стану, які зменшуються влітку і зростають восени. Ці зміни коригувались внесенням добрив та технологіями вирощування цибулі ріпчастої. Показники азотного режиму упродовж вегетації також змінювалися під впливом вищезазначених факторів. Вплив сортів цибулі ріпчастої був не істотним. Найоптимальніші умови за вмістом мінерального і легкогідролізованого азоту складалися в разі внесення вермикомпосту окремо (6 т/га) та в поєднанні 3 т/га з мінеральними добривами незалежно від технологій (табл. 2). Застосування рекомендованої дози мінеральних добрив (N90Р100К100) також забезпечувало високий рівень цих показників.
Характеризуючи вплив добрив на фосфорний режим, слід зазначити, що найвищі показники вмісту рухомого фосфору та ступеня рухливості фосфатів були у варіанті з внесенням повної дози мінеральних добрив та вермикомпосту (3 т/га) у поєднанні з N45Р50К50 як за вдосконаленої, так і за традиційної технологій.
Види, дози та строки внесення добрив змінювали вміст водорозчинного, обмінного та необмінного калію. Найвищими вони були у варіанті, де вносили повну дозу мінеральних добрив і вермикомпост (3 т/га) з мінеральними добривами (N45Р50К50) незалежно від технологій вирощування цибулі ріпчастої (див. табл. 2). Близькі величини забезпечувало внесення вермикомпосту в дозі 6 т/га.
Агрофізичні показники темно-сірого опідзоленого грунту в разі застосування добрив за різних технологій вирощування цибулі ріпчастої
Структурний стан та щільність накладає відбиток на весь комплекс фізичних умов в грунті. Нами встановлено, що вже навесні за традиційної технологічної схеми обробітку ґрунту
(шар 0–20 см) у фазу формування цибулини (сприятливі умови періоду вегетації)
Варіант досліду | Технологія | ||||||||||||||||||||||
| традиційна | вдосконалена | ||||||||||||||||||||||
Вміст, мг/кг | ступінь рухливості фосфатів, мг/л | Вміст, мг/кг | ступінь рухливості фосфатів, мг/л | ||||||||||||||||||||
| легкогідролізова -ного азоту | нітратного азоту | амонійного азоту | рухомого фосфору | необмінного калію | водорозчинного калію | обмінного калію | легкогідролізова- ного азоту | нітратного азоту | амонійного азоту | рухомого фосфору | необмінного калію | водорозчинного калію | обмінного калію | ||||||||||
| Контроль (без добрив) | 22,1 | 12,9 | 10,7 | 124 | 242 | 1,56 | 106 | 0,55 | 22,8 | 12,1 | 11,6 | 129 | 264 | 1,42 | 110 | 0,53 | |||||||
| Вермикомпост (6 т/га) | 34,5 | 17,2 | 16,0 | 159 | 219 | 1,77 | 124 | 0,61 | 34,6 | 18,1 | 15,8 | 161 | 243 | 1,96 | 125 | 0,72 | |||||||
| Вермикомпост (3т/га) +N45Р50К50 | 31,5 | 16,0 | 17,3 | 167 | 213 | 2,14 | 134 | 0,96 | 32,2 | 16,9 | 18,1 | 166 | 241 | 2,53 | 130 | 1,09 | |||||||
| N90Р100К100 | 29,9 | 16,9 | 14,7 | 170 | 224 | 376 | 132 | 1,09 | 31,6 | 19,1 | 16,7 | 176 | 235 | 4,07 | 135 | 1,08 | |||||||
| N45Р50К50 | 29,3 | 13,8 | 11,8 | 134 | 230 | 2,19 | 113 | 0,98 | 30,1 | 15,2 | 12,8 | 145 | 266 | 2,64 | 112 | 1,03 | |||||||
| N45Р50К50 + N45 | 30,0 | 14,1 | 12,1 | 137 | 237 | 2,46 | 105 | 0,96 | 31,0 | 15,3 | 13,4 | 144 | 223 | 2,64 | 119 | 1,01 | |||||||
| N45Р50К50 + N45 + “Ріверм” | 30,0 | 14,3 | 12,9 | 145 | 226 | 2,31 | 109 | 1,05 | 30,8 | 15,6 | 14,0 | 138 | 230 | 2,31 | 119 | 0,95 | |||||||
відбувається чітке розділення орного горизонту за щільністю на два підшари: верхній (1,05–1,16) і нижній (1,18–1,31). Аналогічні тенденції характерні і за вдосконаленої технології. Для останньої встановлено тенденцію до відновлення щільності (1,04-1,22 г/см3) протягом вегетаційного періоду. Різниця між показниками верхнього і нижнього підшарів зменшувалася. Проте за умов окремого внесення мінеральних добрив спостерігалося погіршення мікробудови через ущільнення мікроагрегатів. Органічні добрива оптимізують зазначені показники. У варіантах, де вносили вермикомпост, щільність була меншою незалежно від технології вирощування (табл. 3). Утворення водостійкої структури пов’язано із синтезом і мінералізацією гумусових речовин ґрунту. Слід зазначити, що найвищою кількістю агрономічно цінних агрегатів, кращою структурністю та водостійкістю характеризувався грунт варіантів, де вносили вермикомпост. Скорочення технологічних операцій з обробітку грунту за вдосконаленою технологією зумовлювало вирівнювання орного і підорного шарів ґрунту за структурністю та водостійкістю агрегатів. Традиційна технологія спричинювала розділення шарів за цими показниками. Помічено тенденцію до збільшення у орному шарі (0–20 см) структурних відокремленостей <0,25 см (див. табл. 3). Показники структурності погіршувалися у варіантах з внесенням повної дози мінеральних добрив. У разі застосування вермикомпосту зменшувалась водостійкість агрегатів на фоні збільшення їх кількості, що можна пояснити підвищенням біологічної активності ґрунту. В усіх варіантах з добривами водостійкість агрегатів знижувалась і зростала кількість агрегатів <0,25 мм. Внесення вермикомпосту згладжувало цей негативний вплив. Скорочення кількості міжрядних обробітків оптимізувало агрофізичні властивості за рахунок внутрішнього потенціалу самого ґрунту. Використання органічних добрив на такому фоні прискорювало відновлення його оптимального стану.