була приємно здивована відвертістю, привітністю і дружелюбністю майбутнього радянського лідера. У відмінність
від Брежнева, Горбачев говорив без папірця, охоче зустрічався з простими громадянами"
. У лютому 1993 р. в британській газеті "Sunday Times" була опублікована стаття з посиланням на того, що "був
охоронця Горбачева", де говорилося, що в свій час Раїса Горбачева страждала від приступів ревнощів
по відношенню до Маргарет Тетчер, і що вона називала її безглуздою жінкою".
На думку джерела інформації, "ревнощі Раїси Горбачевой були викликані теплими і відкритими
відносинами між її чоловіком і Тетчер".
Сторонні оцінки, характеристики
У січні 1993 р. в інтерв'ю радіостанції "Голос Америки" колишній найближчий помічник ГорбачеваВалерій Болдін заявив, що він особисто і детально інформував свого шефа про автентичність так званих
секретних протоколів до пакту Риббентропа-Молотова, а також про факт вбивства в Катині органами НКВД в роки другої світової війни 15 тисяч полонений польських офіцерів. На думку газети "Washingtone Post", ці твердження ставлять під сумнів слова Горбачева про те, що йому до
останнього часу нічого не було відомо про ці факти. Автор статті в "Washingtone Post" також відмічає: "Правдивість колишнього радянського президента і його історична репутація виявилися під питанням в
результаті прозрінь з боку людини, який довгі роки був найближчим співробітником і довіреним особою Горбачева. Болдин в своєму інтерв'ю сказав також, що він повідомляв Горбачеву про те, що КДБ веде
стеження за ведучими політичними діячами Росії і іноземними журналістами. Якщо вірити Болдіну, радянський президент знав всю правду, але видавав її лише маленькими суворо
відміряними порціями. Прагнення колишнього президента контролювати потік архівної інформації змушувало його приховувати
найцінніші дані як від своїх співробітників, так і від міжнародної громадськості, інакше йому неможливобуло б затверджувати, неначе він нічого не знав. І зрештою, вважає Болдін, Горбачев заплутався в
власній брехні і політичних інтригах. Болдин згодний, що у Горбачева були важливі політичні причини, щоб притримати публікацію секретних документів, оскільки в той час вона викликала б
політичну сенсацію і порушила б крихку рівновагу сил всередині політбюро. Однак Горбачев,один раз збрехавши, так і не зміг до кінця виплутатися з своєї брехні, вважає його колишній найближчий помічник
Валерій Болдін". Колишній голова ВР СРСР Анатолій Лукьянов в серпні 1993 р. так сказав про діяльність Михайла Горбачева: "Останнім часом він немало попрацював, щоб відхреститися від свого минулого, звільнитися від своєї нав'язливої тіні. Багато хто, видимо, пам'ятають заяви Горбачева про те, що ще задовго до свого
обрання генсеком він твердо знав, що соціалізму в наше країні ніколи не було, що "реалізація комуністичної моделі ні до чого хорошого не приведе" і що, починаючи перебудову, він усвідомлено вів
країну від авторитаризма до ринковій, капіталістичної цивілізації. Нобелівський лауреат, видимо,твердо вирішив позбутися ще однієї своєї набридлої тіні - від відповідальності за розвал Союзу ССР.
Точно також йшла справа і з цінностями радянської Федерації. Ніяких сумнівів, ніяких натяків на можливість її зміни, найповніший ригоризм по відношенню до тих, хто думає інакше. Слів було в надлишку.
Але ось коли прийшов час захищати Союз, самі основи його існування, то рішучих дій (не слів, а саме дій) голови Верховної Ради, а потім президента СРСР виявилося до смішного
мало".
На думку Лукьянова, "Горбачев давно оцінює всіх по своїх мірках, зі своєї дзвіниці, кругозір якій обмежений прагненням влади і боротьбою за владу. Йому, видимо, навіть в голову не приходить, що, крім
метушні політичних скорпіонів, існують такі поняття, як турбота про інтереси народу, захист величі і єдність своєї країни".
Схожу характеристику Горбачеву дає і останній прем'єр-міністр Союзу ССР Валентин Павле в інтерв'ю газеті "Правда" 12 квітня 1996 р.: "Відчайдушно чіпляючись за вислизаюче крісло, Горбачев в
нещасливому 1991 році поспішав все і всього "здати": і державу, і партію, і народ. А нині безсовісно лізе на новий трон - вже Президента Росії".
Торкнувшись людських якостей екс-президента СРСР, Павла відмітив: "Не пам'ятаю, щоб Горбачев взагалі
мав друзів. Його керівний "стиль" - все робити чужими руками, особливо щось неприємне, непопулярне, а самому знаходитися збоку, залишаючись "хорошим". Щоб втримати владу, Михайло
Сергійович без коливань кидав в політичне "багаття" долі соратників. Зате - завжди на білому коні, в білих рукавичках. Про яку дружбу можна говорити?! "Почесний німець", хіба в пошані він у офіцерів - тих, що "евакуйовували" з Східної Європи разом з сім'ями в чисте поле?
"Архітектор перебудови", що завзято боровся з привілеями чиновників, ратувати за гласність, між тим негласно поселився в мармуровому палаці в Форосе. Цю шикарну резиденцію, услід за підмосковним особняком в Розбратах, звели для пари Горбачевих за
рахунок коштів, виділених під будівництво житла для військовослужбовців. Не міг же не знати цього "людинолюб", автор "нового мислення", ратувати за "загальнолюдські цінності"". Павла затверджує, що передісторія форосського "сидіння" напряму пов'язана з новоогаревским процесом. Зі слів колишнього прем'єра, проект Союзного договору під редакцією Горбачева, повністю
що суперечить об'єднувальним зусиллям Верховної Поради СРСР, отримав вузьке коло перших осібкерівництво країни. І лише після того, як "генсек-президент покотив в свій кримський палац". Характеризуючи події серпневого путчу, Павла дає їм наступну оцінку:
"Змова, якщо і був такий, виходила зовсім не від ГКЧП. Відповідь на питання, хто ж ініціатор, недвозначно сформульований в заголовку моєї "в'язничної" книжки, де даний детальний аналіз тих подій, - "Горбачев
путч"". Далі Павла приводить свою версію що відбулося: "Дзвонив голова КДБ Гачків. Він запропонував мені
зустрітися, щоб у вузькому колу обмінятися інформацією і думками про стан економіки ісуспільно-політичної ситуації в країні - положення було дуже важким. і гіршало воно дуже швидко. Про ту зустріч на гостьовій дачі зовнішньої розвідки, "об'єкт АБЦ", нині широко відомо. Вона і була тією "мухою", з якої зробили слона під назвою "змова".
Журналісти і письменники від прокуратури уподібнювали її "таємній вечері". Але чи була ця зустріч таємницею,
змовницькою? Зібралися ми спонтанно, так би мовити, експромтом. Хвилин через п'ятнадцять після мого
появи в садовій альтанці Крючкова попросили до телефону. Йдучи, він упустив дивну фразу: "Це дзвонить Горбачев з Фороса. Він знає, що ми вже зібралися..." Зі слів Павлова, Горбачев знав не тільки про передбачувану зустріч, йому було відомо також коли і де
вона повинна була проходити. "Він невсипуще відстежував кожний крок вищих керівників держави, їх дії і контакти", - відмічає Павла. Колишній радянський прем'єр затверджує, що ізоляція Горбачева в Форосе - дозвільні вимисли: "Ніякий ізоляції не було! І ніякий ГКЧП скидати його з президентського поста також не збирався. Якщо хочете, сам Михайло Сергійович був... членом ГКЧП". За визнанням Павлова, в Форос до Горбачеву літали Бакланів, Болдін, Варенников і Шенін, "щоб доповісти про кризову обстановку, що посилюється в країні і умовити піти на надзвичайні заходи". Зі слів Павлова, сама назва - ГКЧП - було привезено з Криму. "Наші товариші, - пояснює Павла, -розказували, що персональний склад комітету своєю рукою написав сам Горбачев. На зразок як припущення, хто може в нього увійти. Того ж А. Лукьянова передбачливо вписав в список під знаком питання". "Тепер, звичайно, Михайло Сергійович від всього відхрещується. Але хто йому повірить?" -
укладає Валентин Павле. Оцінка діяльності Михайла Горбачева на посту президента СРСР представлена в публікації лікаря політології, першого віце-президента Міжнародного фонду економічних і соціальних реформ (Фонд "Реформа") Мартина Шаккума, що висунув згодом свою кандидатуру на вищий державний пост Російської Федерації ( "Моя газета", 15 листопада 1995 р.). "У середині 80-х років на політичній сцені з'явився Горбачев, який, здавалося, зрозумів необхідність
серйозних змін. Однак Горбачев виявився генієм непослідовності. Ніякої усвідомленої діяльність! Ніякими хитромудрими способами і диверсіями не можна було так розвалити систему і країну, як це вдалося йому зробити своєю "геніальною" політикою", - пише Шаккум. На його думку, основна помилка Горбачева полягала в тому, що "намагаючись реформувати суспільство, він ігнорував аксіому: реформи
можливі тільки при посиленні ролі держави". У період проведення реформ зростає злочинність, вразливим стає державний сектор економіки, в якому працювала практично вся країна, зростає необхідність суворого контролю над новими структурами, що зароджуються, розумної податковоїі митної політики, чіткої роботи правоохоронних органів - підкреслює Шаккум. Горбачев же "половину часу, який був йому відведене, витратив на сповзання назад, до військового комунізму, з обов'язковим двозмінним і рекомендованим трьохзмінним робочим днем,
спустошив скарбницю "боротьбою за тверезість", а у другій половині свого правління здійснив крутий поворот до ринковій економіці з відходом держави від контролю і відповідальності за цей процес. Після розвалу Союзу ми просто покотилися по похилій площині" - вважає Шаккум. Характеризуючи курс соціально-економічних реформ, що проводяться Горбачевим, Шаккум відмічає відсутність
якої-небудь "осмисленої і ясної моделі суспільства, яке ми мали намір побудувати". На все був один відповідь - ринкова економіка. Що це таке у нас в Росії - ніхто досі глуздом не може відповісти, -