інвестор може заплатити для мобілізації капіталовкладень.
Показник внутрішнього рівня віддачі обчислюють на комп’ютері за спеціальною програмою. Серед альтернативних проектів найвигіднішим є інвестиційний проект із найвищим внутрішнім рівнем віддачі.
До важливих показників ефективності інвестицій належать показники найменших витрат, рентабельності, строку окупності тощо.
Є чимало випадків, коли вигоди від інвестиційних проектів відомі заздалегідь, але їх важко оцінити в грошах. У цьому разі доцільно використовувати правило найменших витрат. Наприклад, припустімо, що уряд розглядає три проекти контролю за повенями, аби не допустити їх у певному регіоні країни. Усі три протиповіневі об’єкти – будівництво дамби на річці, середнього водосховища і великого водосховища – захистять регіон від повеней. Вигода від трьох альтернативних проектів однакова, але витрати на їх реалізацію різні. Наприклад, будівництво і підтримання у належному стані дамби потребуватиме 20 млн. гр., середнього водосховища – 14 млн., а великого водосховища – 23 млн. Отже, у нашому прикладі найменш дорогим, а отже найефективнішим проектом, є будівництво середнього водосховища.
Рентабельність проекту – це відношення між всіма дисконтованими доходами і всіма дисконтованими витратами на проект. Що вищий показник рентабельності, то вигідніший є інвестиційний проект.
Строк окупності проекту – це період часу, за який проект окуповується. Його здебільшого обчислюють на підставі недисконтованих доходів. Недолік цього показника полягає в тому, що він не віддзеркалює неоднаковий рівень віддачі на капіталовкладення у різні роки.
Серед показників ефективності інвестування основним є показник чистої поточної вартості і внутрішнього рівня віддачі. Річ у тім, що рентабельність є відображенням NPV, строк окупності як показник має істотні вади, а правило найменших витрат використовують лише в окремих випадках.
У кращого проекту здебільшого максимальна NPV, і водночас його IRR вищий, ніж в альтернативних проектів. Іноді бувають і протилежні
ситуації. У такому разі рекомендують орієнтуватися на показник NPV,
який найточніше відображає ефективність проекту з позиції максимізації прибутку. Правда, якщо фірма стикається з фінансовими обмеженнями – граничними сумами коштів, які вона може мобілізувати на фінансових ринках, то ці обмеження не дозволяють їй здійснити прибуткові інвестиції. У цьому разі головним показником ефективності проектів буде внутрішній рівень віддачі.
На відміну від видатків на споживання інвестиційні видатки дуже нестабільні. Найважливіші чинники мінливості інвестицій у ринковій економіці такі:
1. Тривалий термін використання. Капітальні блага використовують упродовж досить невизначеного строку. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати і використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може вести до дуже незначного обсягу інвестування.
2. Нерегульованість нововведень. Одним із основних чинників інвестицій є технічний прогрес. Нові продукти і нові технології стимулюють інвестування. Проте великі нововведення – залізниці, електрика, автомобілі, комп’ютери – здійснюються нерегулярно. І коли вони справді трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються. Так, поширення автомобілів викликало значне зростання інвестицій не тільки у саму автомобільну промисловість, а й у суміжні галузі, такі як сталеливарна, нафтопереробна, хімічна, не кажучи вже про державні інвестиції на будівництво доріг.
3. Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших чинників.
Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі.
Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинених країн.
У вітчизняній економіці у 90-их роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3% у 1993 році до менш ніж 3% у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні інвестиційного процесу.
Упродовж 90-их років уряд у прихованих формах субсидував державні підприємства, що послабило зв’язок між ефективності їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов’язкових платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України, що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню інвестиційного спаду.
У нашому економіці амортизаційні відрахування практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків, що викликано головно їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася найчастіше на ремонт наявних капітальних благ.
Ще одним чинником, що негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція. Намагання уряду пом’якшити її згубні впливи на фінансові ресурси підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху не мали.
Податкове законодавство пов’язане з інвестиційним процесом у
кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з найсильніших депресантів інвестицій. Податковий режим – рівень податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та інші податкові пільги – помітно впливає на інвестиційну поведінку ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки, викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у вигіднішу форму заощаджень.
У вітчизняній економіці складається проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві структури – аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не є оптимальним.
Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно передовсім змінити фіскальну політику – знизити податковий тягар та відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.
Література:
- С.Будаговська. Мікроекономіка і макроекономіка. – К., 1998.
- П.І.Юхименко. Історія економічних вчень. – К., 2000.
- Н.Григорі Манків. Макроекономіка. – К., 2000.