Смекни!
smekni.com

Досвід стабілізаційних стратегій у нестабільних економічних системах і його значення для України (стр. 3 из 4)

Тому з огляду на важливість модернізації промислової структури

стратегія стабілізації насамперед повинна зміцнювати фінансовий

потенціал економіки: проблема фінансування економічних перетворень

була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК, Китаї. Вона

вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових та внутрішніх

приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідок

деформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до

надто повільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої

інфляції, внутрішніх та зовнішніх дисбалансів. Через особливу

важливість фінансової системи її лібералізація у більшості

нестабільних економік, що досягли певних успіхів, проводилася

поступово та після суттєвого зменшення макроекономічних диспропорцій.

Показово, що як країни повоєнного періоду (Франція), так і НІК

(Південна Корея), перехідні економіки (Польща) тривалий час зберігали

значний чи повний контроль держави над банківським сектором. Досвід

нестабільних економік засвідчив, що активна антиінфляційна політика

може мати незначний гальмуючий вплив на економічний розвиток, якщо

стратегія підприємств грошово-фінансової сфери узгоджена (зокрема

через експансію державної власності) з напрямами і завданнями

економічної стратегії держави.

У роботі було доведено, що досягнення однакових результатів у різних

країнах можливе за допомогою відмінних стратегій. Так, у повоєнній

відбудові як етатистська, так і ліберальна стратегії мали високі

результати, хоча перша досягла більшого успіху в збалансованому

структурному розвитку, друга - у побудові системи економічної

координації. Серед перехідних економік як "шокова терапія", так і

політика градуалізму при послідовному проведенні виявили свою

здатність забезпечити фундамент для економічного зростання. У разі

непослідовності вони можуть спричиняти тривалу стагнацію.

Проте вище було наведено чимало прикладів, коли реалізація однакових

заходів економічної політики мала протилежні результати. Зокрема,

політика протекціонізму в Латинській Америці призвела до консервування

неефективної виробничої структури, тоді як у НІК сприяла розвиткові

сучасного виробничого потенціалу. Це ж стосується експансії державної

власності. Зовнішньоторговельна лібералізація дозволила країнам

Південно-Східної Азії активно включитися у міжнародний розподіл праці,

а у ряді перехідних економік - створювала несприятливі умови для

національних виробників. У НІК та Японії пільгове кредитування сприяло

структурній перебудові економіки, натомість у постсоціалістичних

країнах та Латинській Америці часто виявлялося чинником розкручення

гіперінфляції. Широке залучення іноземних інвестицій стало однією з

причин фінансової кризи як у Латинській Америці, так і в НІК. Однак у

нових індустріальних країнах третьої "хвилі" ці капіталовкладення

використовувалися для побудови технологічної бази, а у Китаї - для

розвитку національної промисловості.

Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на

користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних

розвинених економіках розглядаються як негативні. Це стосується

інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та

компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання

зовнішньої і внутрішньої заборгованостей та характерних для НІК

конверсії "рентної активності", патерналістських і корпоративістських

тенденцій. Вихід за межі традиційного підходу до регулювання ринкової

економіки, вдале використання елементів нестабільності виступали

чинниками, сприятливими для економічної стабілізації у ряді

розглядуваних країн.

Таким чином, заходи державної економічної стратегії повинні

відповідати насамперед поточному стану нестабільної економічної

системи, враховуючи її успадковані складові та майбутні елементи, що

тільки зароджуються. За таких умов ці заходи найкращим чином можуть

бути включені до приватних економічних стратегій, база яких інертніша,

ніж реформаційна стратегія державного рівня. Якщо у Західній Європі

відбудовчі стратегії значною мірою спиралися на традиції

індивідуалізму, ринкового підприємництва і мали внаслідок цього успіх,

у Південно-Східній Азії, навпаки, було ефективно використано

корпоративні традиції та сформовано контрактну економіку. Через

обмежені можливості держави як суб'єкта економічної стратегії у

перехідній економіці перспективним видається максимальне використання

інституційного та економічного потенціалу, надбаного державою до

початку перетворень - традицій поєднання дрібного приватного та

великого державного підприємництва, державного патерналізму, "рентної

активності", що так чи інакше зберігають у своїх стратегіях "лідери"

перехідного процесу.

Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом

еклектичного застосування різних інструментів економічної політики,

спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової

недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів,

"випробуваних" зарубіжним досвідом, у відриві від загального

стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної

системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу

суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не

адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою

ejnmnl3wm3i безпеці України.

Різке зростання ступеня "відкритості" ринкових економічних систем

характерно для 80-90-хроків. З одного боку, це розширює доступність

фінансових ресурсів, дає можливість здійснювати міжнародні

спеціалізацію та розподіл праці, полегшує рух технологій,

організаційних інновацій тощо. З іншого - може спричиняти негативні

потоки капіталів, посилювати нестабільність національної валюти та

виступати чинником імпорту інфляції, а також істотно обмежує

самостійність національної економічної політики. Отже, країни з

нестабільною економікою постають перед проблемою раціонального

поєднання стратегії внутрішньої стабілізації та дестабілізуючого

впливу зовнішньоекономічних чинників. Слід зазначити, що уряди НІК у

цілому успішно розв'язали цю суперечність, у державах Латинської

Америки вона набула значної гостроти. У перехідних економіках цю

проблему поки що не вирішено.

Надто швидке "відкриття" національних економік призводить до

структурних шоків у ряді галузей, що виявляються неспроможними до

швидкої перебудови відповідно до вимог міжнародної конкуренції. Через

спад виробництва у цих галузях підвищується потреба в імпорті. Таким

чином, структурні зміни у таких економіках відбуваються практично

некеровано та часто не відповідають стратегічним інтересам і потребам

економічної безпеки. НІК та Японія, що змогли ефективно включитися до

світової економічної системи, застосовували стратегію поступового

допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації

протекціоністських заходів по галузях у поєднанні з активним розвитком

експортних виробництв. На відміну від зазначених країн, у Латинській

Америці, Центральній та Східній Європі відбулася різка зміна

економічної політики від протекціонізму до зовнішньоекономічної

лібералізації. Завдяки цьому різко знизився рівень економічної безпеки

підприємств, що виявилися неконкурентоспроможними. Тому й виникли

значні структурні деформації.

Отже, "відкриття" нестабільної економіки може бути успішним лише у

поєднанні з відповідними промисловою та інституційною політиками, що

повинні створити необхідну масу ефективно діючих стійких приватних

економічних суб'єктів.

У міжнародному русі капіталів наявний значний потенціал нестабільності

для малорозвинених країн. На тлі високих процентних ставок у

нестабільних економіках зростає небезпека здійснення спекулятивних

операцій короткотермінових капіталів, що врешті спричиняють відплив

фінансових ресурсів з країни. Як продемонстрував досвід, залучення

позичкових капіталів та портфельних інвестицій має сенс, якщо у країні

наявна розвинена структура приватних економічних суб'єктів, здатних до

ефективного використання отриманих коштів у стратегічних цілях. Як

засвідчила практика НІК, прямі інвестиції, що спрямовані насамперед на

експортне виробництво, також можуть бути провідником нестабільності,

оскільки різко збільшують залежність головних макроекономічних

пропорцій та економічної політики від зовнішніх для даної економічної

системи чинників.

В Україні внаслідок тривалого економічного спаду (за час реформ

втрачено понад половину виробничого потенціалу) суперечність між

національною економічною системою та світовою економікою набула

особливої гостроти. Фактично політика різкого "відкриття" економіки

стала важливою загрозою економічній безпеці, оскільки призвела до

зниження конкурентоспроможності українського виробника, витіснення

його з внутрішніх ринків, масового залучення короткотермінових

іноземних капіталів, використаних на потреби поточного споживання,

врешті - до значного обмеження самостійності у проведенні економічної

політики держави.

Динамічність структури, набору суб'єктів та об'єктів економічної

стратегії звертають увагу на межі ефективності економічної політики

держави у ринковій економіці, інакше кажучи, на ступінь регулюючого