б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповідного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має притягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не поширюється;
в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відповідальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої армії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх наступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив’язувати момент закінчення злочину до моменту встановлення вказаного зв’язку, .то відповідні діяння, вчинені громадянином України за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочину і, за відсутності проти-правності як обов’язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть потягнути крймійальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме склад іншого злочину.
Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмовився остаточно від його виконання.
Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної заяви органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті насильства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний (можливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у тому числі й тих, які є представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця, якщо особа зізналась про зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками після пред’явлення їй доказів такого зв’язку після початку проведення до-судового розслідування у кримінальній справі.
Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розуміти ті органи, до компетенції яких входить вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду, — органи Служби безпеки України чи прокуратури. Водночас під час перебування громадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України можуть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.
Конституція України (п. 9 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч-.1 ст. 106).
Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (п.п І і 2 ст. 32).
Закон України Про оборону України в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 1, 171.
Закон України Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р. (ст. ст. 1, 5).
Закон України “Про громадянство України” в редакції від 18січня2001р. (ст. І).
Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою ВР № 3/97-ВР від 16 січня 1997 р.
Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993р. (п. п. 13, 25).