Порошок із суцвіть нагідок разом з нікотиновою кислотою входить до складу таблеток «КН», які призначають як симптоматичний засіб хворим із злоякісними пухлинами шлунка, кишок, стравоходу. При цьому у хворих з неоперабельними формами раку (особливо шлунка) спостерігається зменшення інтоксикації, зникнення диспепсичних явищ, поліпшення апетиту і сну.
Квітки нагідок вживають всередину як потогінний, сечогінний засіб (при каменях і піску в сечовому міхурі), при золотусі й рахіті, при нервовій гарячці, запамороченні, бронхіті, гастриті, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки і як засіб, що регулює місячні у жінок.
Препарати календули широко застосовуються при лікуванні гінгівіту, піореї, молочниці у дітей, ангіни (полощуть горло 2 % настоєм нагідок через кожні 1, 5—2 год).
Нагідки разом з оксидом заліза входять до складу таблеток кафе-рид, запропонованих для лікування недокрів'я.
Препарати календули не слід вживати при гіпотензії. У деяких країнах Європи квітки нагідок широко застосовують як антисептичний, ранозагоювальний та потогінний засіб, а свіжим соком рослини користуються в разі укусів бджіл та ос.
Завдяки високому вмісту барвних речовин зовнішні язичкові квітки нагідок інколи застосовують для ароматизації і фарбування сирів та інших продуктів харчування.
У народі існує популярний спосіб виведення ластовиння з допомогою нагідок. При цьому ластовиння блідне або й зникає, особливо якщо до соку нагідок додати соки лимона та плодів смородини (порівну).
Свіжі та сухі квітки — приправа до супів, салатів, м'ясних страв, хоч на перший погляд здається дивним, що їх можна вживати у їжу.
Настій нагідок готують у співвідношенні 1:10 з сухих квіткових кошиків і вживають по 1—2 столові ложки 2—3 рази на день.
Для приготування настойки використовують крайові пелюстки квіток або квіткові кошики. Співвідношення рослинної сировини і екстрагента (70 % етилового спирту) дорівнює 1:10. Настойку призначають по ЗО капель 2—3 рази на день.
Мазь із нагідок застосовують як зовнішній засіб. Готують її змішуванням свіжого соку рослини з ланоліном або вазеліном у співвідношенні 1:10. Замість соку можна використати порошок пелюсток рослини (змішують з ланоліном у такому ж співвідношенні).
При хронічних гепатиті, гепатохолециститі для посилення утворення жовчі і як жовчогінний засіб застосовують настій суміші квіток нагідок (20 г), квіток ромашки (10 г), трави звіробою (40 г), трави споришу (20 г), квіток цмину піскового (40 г), коренів цикорію дикого і кори крушини (по ЗО г). Одну столову ложку суміші заливають сирою водою (200 мл), настоюють 12 год, кип'ятять 5—7 хв, напарюють ЗО хв і проціджують. Вживають по півсклянки 3 рази на день після їди.
При гнійних кон'юнктивіті, блефариті, блефарокон'юнктивіті застосовують примочки з напару суміші квіток нагідок, квіток волошки синьої і трави курячих очок польових (по 20 г). Цю суміш заливають 300 мл окропу, настоюють 1 год, кип'ятять 5—7 хв, проціджують через стерильну марлю. Роблять примочки на очі 3—4 рази на день.
Фіалка триколірна (Viola tricoloris L.)
Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний бур'ян у посівах, здебільшого серед озимини. Але трапляється й на узліссях, побіля доріг, у ровах. Стебло її заввишки 10—15 см, гіллясте, з ребристою поверхнею. Листки дрібні, ланцетоподібні. П'ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольорами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній медицині використовується, як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні ознаки їх майже однакові.
Фіалку триколірну в Україні звуть ще брат-і-сестра, братчики, зв-зульки, іван-та-марія, сирітки тощо. Як лікарська рослина відома вона у народній медицині з глибокої давнини.
Для лікування використовують всю наземну частину фіалки, щ* містить рутин, сапоніни, виннокам'яну та саліцилову кислоти, каротин, аскорбінову кислоту. Найчастіше фіалку вживають всередину при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ранах, трофічних виразках, ревматичному артриті, подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму, як засіб запобігання цинзі.
У німецькій народній медицині настій фіалки (10—20 г трави на 1 склянку окропу) дають тричі на день хворим із запаленням дихальних шляхів, а також при коклюші, закрепі, запаленні сечового міхура, артеріосклерозі та ревматизмі.
Цю рослину в суміші з іншими застосовують для лікування лускатого лишаю (псоріазу). Настоюють в 1 склянці окропу 1 столову ложку суміші трави фіалки триколірної, золототисячника звичайного (по 20 г), трави рутки лікарської, пагінців пасльону солодко-гіркого, листків копитняку та трави багна болотного (по 10 г). Вживають за 3 прийоми.
Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізуючи стебло на невеликій висоті від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з достатньою вентиляцією або надворі в затінку, зберігають у щільно закритих паперових коробках. Зберігати фіалку довго (кілька років) не слід, бо при цьому втрачається цінність її як вітамінного препарату.
Часто з фіалки триколірної готують чай. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку фіалки, настоюють 10 хв. П'ють по 1—2 склянки на день. Дітям, які кашляють, дають по 1—2 столові ложки кілька разів на день.
Для лікування фурункульозу готують чай із суміші трави«фіалки триколірної (15 г), квіток нагідок (10 г), кореня лопуха (5 г). Одну сто-слову ложку суміші настоюють у 200 мл холодної перевареної води, ( кип'ятять 1 хв, відціджують і п'ють по півсклянки тричі на день. Чай ї впливає заспокійливо при статевому перезбудженні, рекомендується при І прищуватості в юнаків.
1 Дві столові ложки суміші трави фіалки триколірної, листків м'яти і холодної, шишок хмелю і кореня валеріани (по 15 г) кип'ятять 1—2 хв у 2 склянках води, настоюють 10 хв, проціджують крізь марлю і п'ють по півсклянки вранці й перед сном.