Смекни!
smekni.com

Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В О Сухомлинського (стр. 3 из 8)

Для всебічного розвитку людини особливо важлива єдність праці та інтелектуального життя. Дух творчості, дослідження, дослідництво, перетворення праці на основі досягнень науки і техніки — це дуже важлива риса ду­ховного життя шкільного колективу. Дитина працює, думаючи, і думає, працюючи. Творче міркування в про­цесі праці — одно із джерел працьовитості. Важливе виховне завдання педагогічний колектив В.О.Сухомлинського вбачає в тому, щоб із школи виходили в життя люди високої трудової культури, здатні не тільки створювати матері­альні цінності, а й перетворювати працю.

1.5. Інтелектуальний і трудовий розвиток учнів.

Кожному ступеню інтелектуального розвитку особис­тості відповідає певний рівень трудової майстерності, трудової зрілості. Учень, який на уроці математики роз­в'язує задачі із застосуванням тригонометричних функцій, стоїть високо за рівнем трудового розвитку: володіє по­рівняно складними уміннями і навичками електромонтаж­ної справи і радіотехніки, управляє двигуном внутріш­нього згоряння, налагоджує металообробні верстати, виготовляє інструменти для обробки дерева і металу тощо. В єдності інтелектуального і трудового розвитку ми вбачаємо практичне виконання важливого завдання школи: громадянин, який здобув середню освіту, вже в отроцтві і ранній юності оволодіває якомога ширшим колом порівняно складних умінь і навичок, щоб у зрілому віці йому не довелося оволодівати азами техніки.

Нині школа вносить докорінну зміну в уявлення про сили і можливості людини в роки дитин­ства. Учні початкових класів (7—11 років) оволодівають значно ширшим колом знань і вмінь, ніж вони оволоді­вали раніше; навчання можна починати не з семи, а з шести років; початкову освіту можна дати не за чотири, а за три роки. Корінь цих можливостей — в єдності інтелектуального і трудового розвитку (9—10-річного учня можна навчити працювати на токарному верстаті, а це вміння значно розширює сферу його інтелектуаль­ної праці). Чим складніші вміння і навички, якими оволодіває дитина вже в молодшому віці, тим вищого рівня досягає вона в своєму розумовому розвитку до закінчення середньої школи.

Справжнє виховання неможливо здійснити, якщо вихованці тільки споживають матеріальні й духовні цінності, що їх створює і дає школі суспільство. Вихо­вання — в активній праці, у створенні й зміцненні матеріальної бази педагогічного процесу, у створенні матеріальних цінностей, потрібних для життя, праці, інтелектуального й естетичного розвитку. У цій праці — важлива передумова єдності інтелектуальної і трудової зрілості.

Розвиток науки, техніки, думки — основа технічного прогресу нашої країни. Завдання загальноосвітньої школи — виховувати в своїх вихованців любов до знань, книжки, науки. Це завдання здійснюється завдяки бага­тим науковим, інтелектуально-творчим інтересам учите­лів і учнів.

Шлях у науку починається в загальноосвітній серед­ній школі. Це передбачає створення необхідних матері­альних умов. Кожен учень у старших класах має можли­вість виходити за межі програми з того предмета, який його найбільше цікавить, до якого в нього розкрива­ються задатки і розвиваються здібності. У зв'язку з цим, крім обов'язкової для всіх програми, доцільно створити окрему програму інтелектуального і трудового розвитку й удосконалення. В.О.Сухомлинський та його педагогічний колектив добивався того, щоб у кожному учневі розкрився його зада­ток, щоб кожен учень знайшов свою улюблену справу, став майстром у цій справі, пережив щастя творчої праці.

У процесі виховання розвиваються здібності й обда­рування кожного вихованця. В майбутньому одні ста­нуть ученими, мислителями, художниками, інші — інже­нерами, техніками, лікарями, педагогами, треті — слюса­рями і токарями, механізаторами сільського господарства, але всіх їх ріднить спільна риса — провідна роль розуму, творчості в праці. Творчість слюсаря і токаря, електро­монтера і будівельника, тваринника і рослинника — це така сама творчість, як і творчість математика-мислителя або конструктора, композитора або живописця. Від­крити в кожній людині її задатки і здібності, дати їй щастя цікавої, інтелектуально повноцінної творчої праці для суспільства, для щастя народу — таке завдання школи. Увага до кожної індивідуальності, піклування про кожного вихованця, чуйне, вдумливе ставлення до позитивних рис і недоліків кожної дитини — це основа основ процесу виховання.

Багатство інтересів, нахилів, здібностей в учнівському колективі багатогранне. Це багатство не можна піді­гнати під один шаблон. Виробниче навчання старшоклас­ників, побудоване на тому, ще без учні даної школи ово­лодівають однією і тією ж самою спеціальністю, не виправдало себе на практиці. Середня загальноосвітня школа — це школа політехнічна; головне її завдання — дати учням глибокі, міцні знання основ наук, навчити орієнтуватвся в найважливіших галузях сучасного виро­бництва; поєднувати теоретичні знання з практичними вміннями в такому напрямі, щоб повною мірою розкри­валися індивідуальні задатки, здібності й нахили.

Школа виховує тим, що в ній панує атмосфера ціка­вого, багатогранного інтелектуального життя. Не всі знання можуть знайти застосування в праці. Си­стема навчально-виховної роботи по В.О.Сухомлинському грунтується на тому, що кожний вихованець, морально і практично готуючись до праці, водночас не ставить оволодіння знаннями в пряму залежність від того, якою конкретною трудовою діяльністю він займатиметься. В оволодінні знаннями діти вбачають не тільки обов'язок, а й потребу: без постійного інтелектуального зростання життя здається їм сірим, нецікавим. Виховання цієї духовної потреби — дуже важлива умова гармонії здібностей та інтересів. Проблеми науки і техніки, соціального, морального й естетичного розвитку суспільства обговорюються уч­нями старших класів на диспутах, у бесідах, на вечорах запитань і відповідей, юнаки й дівчата беруть їх близько до серця як справу глибоко особисту.

Всебічний розвиток особистості пов'язаний з оволо­дінням глибокими знаннями, активною громадською і трудовою діяльністю і можливістю вільно вибирати профе­сію. Усе це передбачає поєднання особистих і громадських інтересів, а професія повинна відповідати задаткам і покликанню людини. У цьому велика відповідальність покладаеться й на учителів. Розквіт людської особис­тості В.О.Сухомлинський та його колеги вбачає в тому, щоб кожний займався улюбле­ною працею, і чим глибше він вникне в цю працю, тим більше розвиватимуться його здібності й талант, тим щасливішим буде його життя.

В.О.Сухомлинський та його колеги вбачали своє завдання в тому, щоб у роки отроцтва і ранньої юності кожний їх вихованець свідоме знайшов себе, розкрив себе, вбрав собі той життєй шлях, на якому його праця досягне найвищого ступеня майстерності— творчості. Найголовніше в розв'язанні цього зав­дання — помітити в кожній дитині її найсильнішу сто­рону, знайти в ній ту “золоту жилку”, від якої починається розвиток індивідуальності, добитися того, щоб дитина досягла видатних для свого віку успіхів у тій справі, яка найбільш яскраво виявляє, розкриває її при­родні задатки.

Предметом осбливої уваги педагогічного колективу є індивідуальна робота з дітьми,що мають нахил до того чи іншого виду інтелектуальної діяльності (або діяльності в галузі мистецтва). У методиці організації уроків, у системі позакласної роботи, у формуванні духовних інтересів колективу — скрізь здійснюється спеціальна спрямованість виховання: розвиток обдаровань, вихо­вання розуму, творчих здібностей учнів, які стануть у майбутньому вченими, мислителями, письменниками, худождиками. Майстерність педагога полягає в умінні побачити обдарованість дитини, визначити сферу засто­сування її інтелектуальних і творчих сил та поставити перед нею завдання, щоб розв’язуючи їх, вона долала труднощі і щоб це сприяло дальшому розвитку її здібностей. В.О.Сухомлинський та його колеги дбали про те, щоб учні жилив позаурочний час багатим інтелектульним життям і щоб це життя позначалося на духовному розвиткові колективу, підно­сило розумовий рівень усіх учнів, розвивало здібності менш обдарованих.

Однією з найважливіших умов розвитку індивідуальності є нявність вільнгого часу. Задатки й обдарованість дитини розкриваються лише за умови, якщо в неї щодня є час для заняття улюбленою працею, працею за своїм вибором. Тому В.О.Сухомлинський та його колеги розглядають надання учневі вільного часу як створення неоціненного багатства. Зокрема, одну із цілей удосконалення педагогічного процесу на уроках В.О.Сухомлинський вбачає в полегшенні праці, потрібної для засвоєння програмного матеріалу, і, отже, у створенні вільного часу. У своїй виховній роботі В.О.Сухомлинський та його колеги взяли за правило: ди­тина повинна мати стільки вільного часу, скільки вона витрачає на уроки в школі. Особливо це важливо в стар­шому віці.

1.6. Що таке самовиховання?

Найважливіший елемент шкільного виховання — самовиховання. В.О.Сухомлинський та його колеги організовали життя школярів так, щоб якомога більше часу, протягом якого відбувається гра інтелектуальних, моральних, вольових сил у колек­тиві, йшло на добровільну, цікаву для кожного учня діяльність, яка породжує в нього нові інтереси і запити.