Смекни!
smekni.com

Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В О Сухомлинського (стр. 5 из 8)

Нехай дитина якомога частіше переживає радість до­брих вчинків, нехай моральне й естетичне задоволення від цих вчинків дає їй повноту духовного життя,— це один з головних законів життя учнівського колективу. Сферою діяльності, в якій здійснюються ці вчинки, е турбота про людину. Емоційне благородство виховується за умови, коли дитина приносить радість іншим людям і – сама дістає від цього моральну й естетичну насолоду. Той, хто лишається байдужим до горя чи негод іншого, не виконує обов’язку людини.

Людина не може готуватися до того, щоб пережити те чи інше почуття. Почуттю наказувати не можна, гово­рив К. С. Станіславський. Звідси зрозуміло, наскільки важливою є педагогічна майстерність, уміння впливати на виховання, щоб «підвести» його до виявлення почуттів.

Суть цієї майстерності — в умінні знайти, помітити, а іноді й створити психологічну ситуацію, що збудила б емоційне ставлення до явищ навколишнього світу. Багат­ство і різноманітність цих ситуацій залежить від того, наскільки глибоко вихователь зуміє проникнути в ду­ховний світ дитини; збудити в дитині емоційну чуйність до того, що вона бачить; створити в ній емоційне став­лення до самої себе; спонукати її до виявлення благород­них почуттів в активній діяльності.

Особливо велике значення має використання і ство­рення такої психологічної ситуації, в якій думку, ідею глибоко переживає весь дитячий колектив. У цьому разі треба тільки дуже уважно стежити за тим, щоб жодна дитина не лишилась не охопленою виниклим поривом благородного почуття, що спонукає до дії. Чим більше мета приваблює людину своїм моральним благородством, тим сильніше виявляються почуття, що супроводжують її вчинки. Розкриття цієї привабливості, пробудження моральних та естетичних почуттів і на їх основі прагнення до досягнення мети — важлива перед­умова педагогічної майстерності у вихованні в учня також і вольових якостей. Треба лише, щоб, пояснюючи учням зміст відповідної діяльності, вихователь створював у них уявлення про те, що їх зусилля, спрямовані на подолан­ня труднощів,— це частина захоплюючої боротьби за утвердження своєї особистої гідності, особливо якщо в цій діяльності розкриваються мотиви обов’язку перед суспільством, боротьбі за утвердження нормальних відносин між людьми.

Підлітки, а тим більше юнаки і дівчата прагнуть гартувати свою волю серйозними, як вони кажуть, спра­вами: сама природа юності вимагає, щоб перед вихованцями виникали труднощі, які виходять за межі навчання. Для вольового загартування треба залучати підлітків, юнаків і дівчат до праці, що має велике суспільне значення, відіграє певну роль у створенні а зміцненні матеріально – технічної бази суспільства. В.О.Сухомлинський та його колеги вважають винятково важливим моментом формування свідомості учнів, виховання громадянськості, те, щоб і в емоційній оцінці праці, яку виконує колектив, яскраво висту­пала суспільна, громадянська спрямованість. Найбільшу виховну силу має та праця, в якій підліток, юнак відчу­ває себе громадянином і борцем.

Моральна значущість мети підносить працю, учні вбачають у ній перевірку, випробування, утвердження своїх вольових сил. При цьому дуже важливо знайти для кожної дитини той ступінь фізичного, інтелектуального і вольового напруження, який дасть змогу їй досягнути мети, пережити радість успіху, але не вичерпає всіх її ду­ховних сил, не дозволить їй остаточно видихнутись. Якщо вихователь не зуміє правильно розрахувати сили дитини, то вона або не знаходить праці для випробування своєї волі, або ж непосильна праця призводить до фізичного й духовного її виснаження — і в тому і в іншому випадку вона відступає перед труднощями. Додержання цього правила у використанні вольового фактора в навчанні і в суспільно корисній праці — дуже важлива умова єд­ності виховання і самовиховання. В.О.Сухомлинський та його колеги уважно стежили за тим, якою мірою вольове напруження дитини відповідає її внутрішнім духовним силам.

Уміния внести в працю учнів вольове начало — важ­лива риса педагогічної майстерності. Кожний вихователь старанно вивчає індивідуальні сили дітей і надалі уважно стежить, щоб вихованець, виконуючи ту чи іншу роботу, що вимагає від нього напруження фізич­них і розумових сил, не тільки добивався мети, а й пере­живав у зв'’зку з цим моральне задоволення. Не допускати розчарування дитини в навчальній праці, навчиті її якнайменше витрачати свої сиди даремно — це винят­ково важлива умова виховання в учня звички примушу­вати себе.

Важливе виховне завдання В.О.Сухомлинський вбачає у формуванні в учнів корисних звичок і в запобіганні шкідливим.

Корисні звички охоплюють насамперед сферу праці, взаємовідносин у колективі. Формування корисних зви­чок В.О.Сухомлинський пов’язує з вихованням почуттів і взагалі з емо­ційним життям дитини. Він так організував життя і працю дітей, щоб діяльність, потрібна для утвердженяя корисних звичок, викликала й поглиблювала в них життєрадісні, світлі почуття, залишала слід у душі як щось приємне. Емоційно – естетичне спонукання робить працю, що повторюється день у день, духовною потребою. І тільки тоді, коли людина відчуває, переживає цю потребу, її власні вольові сили стають джерелом самовихо­вання — найважливішого фактора закріплення корисних звичок.

Чим більше повсякденна трудова діяльність учнів стає в них звичкою, тим ширші перспективи для даль­шого їх морального розвитку, для формування в них нових моральних якостей, вироблення нових інтересів, запитів, потреб. У таких умовах перед вихователем від­криваються безмежні можливості для розкриття в кож­ному з підопічних його індивідуальної обдарованості, його покликання.

Такі педагогічні переконання колективу В.О. Сухомлинського. Вони сформувалися й утвердилися в процесі спільної ціле­спрямованої творчої праці.

1.8. Підведення підсумків про виховну роботу.

Завдяки єдиним педагогічним переконанням В.О.Сухомлинський та його колеги впев­нено добивалися мети. Ця мета — якомога повніше роз­крити здібності кожного юнака, кожної дівчини, що вступають у життя. Прагнення розвинути здібності і та­ланти всіх без винятку дітей, що прийшли у школу, червоною ниткою проходить через усю навчально-виховну роботу В.О.Сухомлинського. На першому місці стоїть формування мо­ральної і громадянської зрілості. Багаторічний досвід переконав колектив, що здібності, обдаровання, людська особистість розквітають лише на фоні громадянської зрілості. Якщо в людини міцна громадянська позиція, їй буде доступна творчість.

В.О.Сухомлинський та його колеги прагнули дати правильний напрям розвиткові людської індивідуальності, так будувати навчальну і виховну роботу, щоб жодний вихованець не почував себе нездібним. Наприклад, юнак має досить посередні здібності до творчого мислення, але в нього можуть бути не­абиякі здібності до якогось виду трудової діяльності, їх тільки треба розвивати. І В.О.Сухомлинський та його колеги добивалися того, що він досягає майстерності, досконалості: один — у рослин­ництві, другий — у технічній творчості, третій — у бу­дівельній справі, четвертий — у догляді за тваринами. Цілеспрямованість виховання в тому й полягає, щоб дати людині пізнати щастя праці і сьогодні, і в майбут­ньому.

У своїй роботі В.О.Сухомлинський додержував правила не допускати, щоб навіть один день шкільного навчання був без успіху, без результату. З учнями, що з трудом опановують знання, він проводив копітку індивідуальну роботу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, В.О.Сухомлинський добивався, щоб кожний з них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Цей успіх стає моральною підтримкою, яка нади­хає учня на подолання труднощів у навчанні.

В школі у В.О.Сухомлинського, як правило, не було другорічників: на другий рік залишалися лише окремі діти, які хворіли тривалий час. Серед факторів, які забезпечують підвищення якості шкільної підготовки підростаючого покоління, на пер­шому місці — піклування про здоров'я дітей.

Здійснюючи навчально-виховну роботу в тісному зв'язку з життям, з практикою, В.О.Сухомлинський та його колеги прагнули до того, щоб у виховний процес проникали найпередовіші явища суспільного життя. Кожний вихованець на влас­ному досвіді переконується, що духовне, культурне зро­стання можливе лише при наявності творчої праці вели­кої суспільної значущості і що праця стає цікавою, за­хоплюючою тільки тоді, коли вона осяяна громадянським почуттям, розумом і творчим задумом. Тому В.О.Сухомлинський прагнув зробити багатогранними спільні інтереси, що об'єднують дітей у колектив: це й цікавий задум творчої праці, і за­хоплююча книжка, і соціальна моральна естетична про­блема, що хвилює суспільство і через те схвилювала дітей, і дозвілля, подорож, туристичний похід, ігри тощо.

Спрямованість суспільства до перетворення науки в без­посередню продуктивну силу В.О.Сухомлинський намагався якомога яскравіше відбити у виховній роботі. Сільськогосподарська праця учнів у школі була насичена експериментуванням, дослі­дженнями. Творча думка дітей у технічних гуртках спря­мована на те, щоб ручну працю замінити механізмом. Юні хіміки заклопотані проблемою підвищення родючо­сті грунту хімічними засобами. Єдність фізичної праці і наукової думки — це одне з головних джерел самовихо­вання в процесі праці.

Зв'язок школи з життям В.О.Сухомлинський та його колеги здійснювали також, форму­ючи в свідомості вихованців моральне переко­нання, що головне джерело матеріального добробуту і повноти духовного життя — це праця робітників і се­лян, тих, хто виробляє метал і вугілля, нафту і машини, електроенергію й добрива, хліб і м'ясо; праця — основа людського щастя. Уся система морального і трудо­вого виховання спрямована на те, щоб утвердити в свідо­мості вихованця, який вступає на шлях самостій­ного трудового життя, прагнення створювати матеріальні блага і цінності для якомога ширшого кола членів сус­пільства. З раннього дитинства вихованці дістають задоволення від того, що вони щось дають суспільству, людям, привчаючись вбачати в цьому моральне виправ­дання того, що вони одержують всілякі блага від стар­ших поколінь.