Мета будь-якого досліду, лабораторної чи практичної роботи – не тільки розкрити ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв’язок, а й добитися, щоб учні виявляли розумову і вольову активність, прагнули зробити хоч би маленький крок на шляху використання сил природи. У процесі таких дослідів ще глибше пізнається дійсність, але водночас людина пізнає і сама себе, переконується, що вона не іграшка в руках сліпих сил природи. Дослід, експеримент, праця, в ході яких ідея стає особистим переконанням, поглядом, – це сама суть багатства дійсних духовних відносин учня.
Люди, які в роки отроцтва і ранньої юності виконували трудові завдання, що мали світоглядну спрямованість, у зрілі роки відзначаються тим, що в них є свої погляди на важливі закономірності природи і праці; ці люди працюють творчо, своєю працею вони щось доводять, перевіряють. Ці люди допитливі й цікаві. Вони прагнуть зрозуміти складні переплетення причинно-наслідкових зв’язків у явищах природи, люблять фізичну працю й прагнуть внести в неї інтелектуальне начало. Вони переконують своїх товаришів по праці в тому, що жодне явище не може лишитися непізнаним, невивченим.
Навчити дитину активно бачити світ, керуватися в праці переконаннями – одна з головних передумов того, щоб знання виховували. В.О. Сухомлинський вбачає одне з найважливіших виховних завдань у тому, щоб світоглядні переконання формувалися в процесі активної діяльності. Одним з головних переконань, в яких розкривається активне бачення світу, є переконання в тому, що людина не тільки пізнає навколишній світ, а й своїм розумом, своїми творчими силами, працею підкорює сили природи, перетворює життя. Активне бачення світу полягає в тому, що дитина не тільки повинна добути істину основною працею, а й осмислити її, пережити як радість відкриття і подолання труднощів. Тоді істина стає для неї чимось дорогим, близьким.
Одне з найголовніших завдань виховуючого навчання – не допустити байдужого ставлення учня до знань, які він здобуває, такого ставлення, коли йому немає ніякого діла до їх змісту. Формування наукового світогляду – це вдумливе проникнення вихователя в душу дитини, уміле педагогічне керівництво її мисленням, процесом пізнання навколишнього світу, трудовою діяльністю. Знання лише тоді стають фактором формування наукового світогляду, коли процес навчання є частиною багатогранного інтелектуального життя вихованця, коли починається “гра” його інтелектуальних і вольових сил, коли навчання відкриває йому вікно у світ і в цьому світі йому відкривається багато цікавого, захоплюючого, коли він шукає в книжках, у природі, у навколишньому світі відповіді на питання, що його хвилюють. Жадоба знань – це не тільки результат умілого організованого викладання, а й сама сутність процесу формування наукового світогляду.
2.3. Загальнодидактичні методи навчання. Методи проведення уроків по В.О. Сухомлинському.
Як говорив В.О. Сухомлинський, всі загальнодидактичні методи навчання можна поділити на дві групи.
Перша – методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис; тлумачення понять, інструктаж, бесіда; самостійне читання книжки для первинного сприйняття знань; демонстрація і ілюстрація (кіно, схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); показ трудового процесу, вміння; самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота в процесі самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ.
Друга – методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення фактів і явищ природи, праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, програмування); виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, в лабораторії, у кабінеті); керування машинами, механізмами, апаратами для поглиблення, розвитку, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь та поглиблення знань.
Успіх розумового виховання залежить від творчого застосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання. Практика – невичерпне джерело теорії саме тому, що в практиці розкривається вся багатогранність теорії.
Дуже важливою умовою повноцінного розумового виховання є відповідність методів навчання, структури уроку і взагалі всіх організаційних та педагогічних елементів навчальній і виховній меті матеріалу, завданням всебічного розвитку учнів. Знання набувають для того, щоб у певній формі застосувати в житті, щоб переконаннями, які сформувалися в процесі навчання, людина керувалася в моральних, трудових, суспільних, естетичних відношеннях з людьми. Саме в цьому, у характері застосування знань, – сутьєдності морального і розумового розвитку. Готуючись до уроку, педагог повинен прдумати, як відбиватимуться повідомлювані ним знання в розумі його учнів. Залежно від цього він вибирає методи навчання.
Відповідність методів навчання завданням розумового розвитку визначає і структуру уроків, взаємозалежність їх етапів. Педагогічний колектив на чолі з В.О.Сухомлинським виробив структуру уроку для початкових, середніх і старших класів. У побудові уроку вони виходили з принципів:
· Поєднання, об’єднання, злиття практичної роботи, що виконують учні, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням, розвитком, застосуванням. У зв’язку з цим закріплення знань не є етапом уроку. Закріплення знань – це тривалий процес,що охоплює не тільки спеціальні вправи, лабораторні роботи та інші види самостійної роботи, а й оволодіння новими знаннями.
· Застосування знань (у різноманітних формах) як найважлвіши, головний шлях не тільки поглиблення, розвитку знань, а й їх виявлення, перевірки, обліку. Застосуванням знань педагогічний колектив прагне забезпечити постійний зворотній зв’язок: одержання вчителем інформації про те, як учні думають, яких результатів досягає кожен учень. Своєчасне одержання вчителем інформації про розумову працю кожного учня залежить від того, наскільки правильно дібрано завдання для застосування знань, наскільки враховано індивідуальні сили й здібності і особливо самостійність, індивідуальний характер розумової праці.
· Тривалість і поступовість процесу оволодіння знаннями. Якщо на вивчення того чи іншого розділу програмою передбачено три години, то це зовсім не означає, що після цих трьох годин учні повністю оволоділи знаннями. Знання розвиваються, поглиблюються поступово і протягом тривалого часу. Розвиток, поглиблення знань – тривалий процес, що відбувається і на уроці, і під час виконання домашніх завдань, і в ході самоосвіти (читання літератури, підготовка доповідей і рефератів тощо). Практична робота потрібна для закріплення, розвитку, поглиблення знань, розподіляється на тривалий час.
Уроки, що грунтуються на цих принципах, дуже різноманітні за структурою. У школі В.О. Сухомлинського на переважній більшості уроків граматики та арифметики в IIV класах робота починається з практичного застосування знань, здобутих раніше; у процесі цієї роботи поглиблюється розуміння правил, закономірностей, визначень та інших узагальнень. Чим яскравіше виступає в роботі учнів застосування, практичне використання знань у процесі їх розвитку і поглиблення, тим більше можливостей для перевірки знань і тим менша потреба в їх спеціальній перевірці. У школі В.О. Сухомлинського учитель IIV класів склав таку систему задач, у процесі розв’язування яких практично застосовуються всі знання мір довжини, ваги, об’єму, площі, що їх діти повинні міцно засвоїти в початковій школі. Якщо, розв’язуючи ці задачі, дитина щось забула, вона тут вже сама шукає те, чого не знає. Це дуже важливий методичний прийом, який використовувався і в молодших, і в середніх, і в старших класах: те, що треба назавжди засвоїти, запам’ятати, зберегти в пам’яті, пригадується, повторюється не у відриві від конкретних практичних знань, а з певною метою, при виконанні певної справи. Наприклад, один з учителів математики Павлиської середньої школи склав систему задач з тригонометрії, розв’язуючи яку учні без заучування запам’ятовують тригонометричні функції.
У середніх класах ще більше зростає роль осмислювання, розвитку, поглиблення знань у процесі оволодіння новими знаннями. У пояснення, розповідь дедалі більшою мірою вводяться елементи інструктажу – як працювати самостійно, і водночас інструктаж дедалі більше починає посідати особливе місце як самостійний метод. На уроках математики найважливішим шляхом поглибленого усвідомлення матеріалу є застосування знань. Особливо важливо це в тих випадках, коли сама суть знань, що їх набувають, полягає в виробленні вмінь, які грунтуються на розумінні теоретичного матеріалу. У системі роботи кожного вчителя середніх і старших класів повинні по методу В.О. Сухомлинського виробитися шляхи, форми, прийоми поєднання вивчення нового матеріалу із застосуванням знань і вмінь. У середніх класах ще більшого значення, ніж на початковому етапі, набуває робота, мета якої – заучування і збереження в пам’яті. По методу В.О. Сухомлинського, вчителі повинні добиватися того, щоб формули, позначення, одиниці вимірювання, особливості і властивості речовин та інші узагальнення повторювалися в процесі практичної роботи, пов’заної як з поглибленням, розвитком, застосуванням знань, так і з працею. Підготовка до уроків повинна вимагати перспективності, уміння бачити працю учнів протягом року, розподіляти її, по- перше, в часі, по-друге, між класною і домашньою роботою. Предметом особливої уваги є правильний взаємозв’язок між лекцією і подальшою самостійною практичною роботою.