Періоду 20–30-х років стосується монографія Ясницького Г.І. “Розвиток народної освіти на Україні (1921– 1932рр.)”(27). Ця праця вкрай заідеологізована. На кожній сторінці вихваляється роль комуністичної партії та засуджуються так звані "вороги народу", "націоналісти", "ухильники" та ін. Національне питання в Україні у даний перід зводиться лише до проблем запровадження українізації та русифікації. Обговорюється боротьба цих двох тенденцій та способи вирішення проблеми, які запроваджувала радянська влада. Про освіту національних меншин в Україні цього періоду не згадується нічого, що досить дивно булоб для стороннього читача. Але ми усвідомлюємо, що винна у відсутності цього аспекту життя освіти у першу чергу комуністична ідеологія того часу.
У книзі Калініна "Народное образование в СССР"(28) зовсім не згадується про національну школу та про особливості виховання дітей національних меншин їх рідними мовами. Навіть у історичному огляді у розділі №11 "Немного истории" зовсім не згадується про створення національних шкіл і розвиток національної освіти у 20-ті роки. Національне питання у період написання даної роботи замовчувалося всіма способами.
Досить великою за об’ємом є наукова праця “Национально-государственное строительство в СССР в переходный период от капитализма к социализму)”(29). Але з точки зору нашої проблеми у ній немає практично нічого корисного. Всі події, що цікавлять нас, обминаються стороною, хоча їх розгляд, очевидно, був би необхідний з огляду на те, що мова йде саме про національну державу. У першому томі (він присвячений періодові 1917–1936 років) основна увага звертається на боротьбу радянської влади з українськими національними силами за владу. Другий том починається з подій Великої Вітчизняної війни тому не цікавить нас. Таким чином одне з найважливіших питань 20–30-х років замовчане навіть у такій великій монографії. Це свідчить про однобокий підхід авторів до розгляду питання становлення національної держави в СРСР.
Характерною є також збірка документів "Коммунистическая партия– вдохновитель и организатор объединительного движения Украинского народа за образование СССР. Сборник документов и материалов"(30). У книзі підібрані документи, що підтверджують офіційну точку зору на інтернаціоналізм українських і російських комуністів та робітників. Послідовно доводиться вирішальна роль партії у створенні СРСР. Підкреслюється прагнення народу до єднання. Відсутні будь-які згадки про опір народних мас проти свавілля і терору комуністичної влади. Про роль і місце національних меншин у процесі становлення радянської влади в Україні та створенні СРСР не говориться нічого.
Подібною до попередньоъ є і збірка документів "Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа"(31). У цю збірку увійшли основні постанови партії і уряду з питань народної освіти з жовтня 1917 по липень 1973 року, а також окремі директивні документи комсомольських, профспілкових органів та органів народної освіти. Лише невеличка кількість документів стосуються освіти національних меншин та й ті лише побічно. Ми спостерігаємо ту ж тенденцію до приховування політично невигідних фактів.
Збірник документів і матеріалів "Культурне будівництво в Українській РСР 1917–1927"(32) на відміну від попередніх збірників містить два документи, що безпосередньо стосуються національних меншин: “Документ №33: Наказ народного секретаря освіти Української Радянської Республіки про відкриття на Україні шкіл всіх національностей. 15 лютого 1918 р.”, “Документ №56: Декрет РНК УСРР "Про карність агітації, скерованої на підбурювання до національної ворожнечі". 10 лютого 1919 р.”.Про німців у збірнику немає жодної згадки. Вступ до книги написаний у дусі інтернаціоналізму, багато комуністичних лозунгів та штампів.
У збірнику документів "Культурне будівництво в Українській РСР 1928–червень 1941 р."(33) ніяких згадок про національні меншини немає. На цьому другий період, визначений нами, закінчується, а з початком перебудови починається третій.
Основною ознакою третьго періоду (кінець 80-х років) є розвиток досить широкого демократизму у суспільстві, що відобразилося на характерові і спрямуванні наукових розвідок у галузі іторії України. У цей час виникає неабиякий інтерес до заборонених раніше сторінок історії. Повертається в історичну науку і тема історії німецької національної меншини в Україні. Особливу цікавість викликає перід 20–30-х років коли радянська влада особливо жорстоко розправлялася з усіма непокірними їй і небезпечними для неї. Цей період був довгий час заборонений для докладного, а головне правдивого висвітлення.
Тому у II половині 80-х років з’являється ряд робот присвячених подіям 30-х років та їх аналізові. До таких робот належить робота Гордона Л.А. та Клопова Е. В. "Что это было ? Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30–40-е годы"(34). Книга дає загальну характеристику епохи 20–30-х років. Автори використовують цікаві документи, велику кількість історичних джерел. Хоча книга не стосується безпосередньо України вона дає досить системну і цілісну оцінку сталінізму як явища, що має певне значення для визначення орієнтирів та створення історичного тла у дослідженні теми німецької національної меншини в Україні, яка у той час була складовою частиною СРСР.
Робота Бритченка С.П. “Деякі питання розвитку національних відносин на Україні”(35) також написана у роки перебудови, але її позиції досить міцно грунтуються на вихвалюванні ролі комуністичної партії та ленінських ідей. Події 20-30-х років оцінюються як перемога геніального ленінського плану у галузі національного будівництва. Робота просякнута фальшивим ентузіазмом часів перебудови. Помилки і прорахунки радянської влади висвітлюються досить неповно. Лише коротко згадано Сталінську політику щодо згортання національних відносин.
У ІІ половині 80-х років також з’являється велика кількість журнальних публікацій, котрі так чи інакше стосуються нашої теми. До таких публікацій ми можемо віднести статті Мовчана О.М.(36), Панчука М. та Польового Л.(37), Кулініча І.М.(38), Конквеста Р.(39) та багато інших.
Однією з перших спеціалізованих праць є брошура Б.В.Чирка “Национальные меньшинства на Украине: Актуальные проблемы развития национальных отношений, интернационального и патриотического воспитания”(40). Дана брошура складається з трьох розділів. Два з них безпосередньо стосуються нашої теми. Перший розділ “Работа партийных, советских и государственных органов с национальными меньшинствами в 20-х– нач. 30-х годов” містить досить докладний огляд роботи партійних органів у галузі національної політики (згадуються всі заходи, що стосувалися німецької національної меншини: створення німецьких національних районів, відкриття шкіл німецькою мовою, створення театрів та заснування періодичних видань для німців України).
У другому розділі “Сталинизм и судьбы народов Украины” мова йде про зміну національної політики у 30-ті роки, про терор, що розгорнувся у цей час та про тяжку долю німців, що спіткала їх. Ця праця, стала основою іншої, більш грунтовної праці, котру ми розглянемо пізніше.
У цих роботах вперше піднімається проблема німецької національної меншини в Україні та починається осмислення подій періоду радянської влади. Хоча кількість праць досить велика для нас цікавими є лише невелика їх частина. Інші статті та роботи носять загальноісторичний характер. Тому ми згадали лише деякі з них. У цих роботах є один спільний недолік: вони написані з точки зору радянської та компартійної ідеології. Наприкінці 80-х років, хоч і стала помітною демократизація суспільства, у науці ще спостерігалася залежність від ідеології, а тому об’єктивного висвітлення розглядуваних питань не було. Третій період за протяжністю досить короткий і його важливість у першу чергу визначається не стільки кількістю та грунтовністю праць, скільки важливістю проблем поставлених авторами. Отже ми наголосимо на тому, що детально не будемо зупинятися на всій гамі наукових розвідок, що стосуються 20–30-х років, а лише відзначимо, що саме у них було поставлено на розгляд проблему німецької національної меншини в Україні у 20–30-ті роки ХХ ст.
Останній, четвертий період, є тим часом коли зазначене питання починає досліджуватися рядом авторів більш грунтовно і об’єктивно. За час існування незалежної України було написано декілька наукових праць, котрі безпосередньо розглянули історичні події 20–30-х років і місце німецької меншини у них. Деякі з праць стосувалися нашої теми лише побічно (наприклад публікували матеріали про життя національних меншин в Україні вцілому). Далі ми здійснемо спробу розглянути ці праці і коротко проаналізувати їх.
Досить часто матеріали, що так чи інакше стосуються нашої теми, з’являлися в “Українському історичному журналі”. До таких матеріалів належать статті Бугая М.Ф.(41), Кульчицького та Максудова(42), Польового та Чирка(43), Гусєва С.О. та Цобенко М.М.(44) та інші. Стаття Бугая М.Ф. “Депортації населеня з України (30–50-ті роки)” на початку містить загальний опис проблеми виселення народів з України. Далі, на основі матеріалів ЦДАЖР СРСР вказуються постанови та розпорядження на основі яких до Сибіру, Казахстану та в інші райони висилалися поляки, німці та інші “неблагонадійні нації”. Автор аргументовано і досить докладно висвітлює питання виселення населення з України.
На наш погляд цікавими є статті Гусєвої С.О., Цобенка М.М. та Польового Л.П., Чирка Б.В.. У них досить широко висвітлені події 20–30-х років і приділена увага німецькій національній меншині. Але стаття Гусєвої С. О., Цобенка М.М. явно тенденційна і виявляє прихильність авторів до комуністичноі ідеології та політики партії по відношенню до національних меншин. У всих злочинах автори вважають винними Сталіна. Але факти, наведені у статтях, не вичерпують проблеми і вимагають більш докладного висвітлення та грунтовного осмислення.