П.П. Шевченко
НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА
ПВІДЕННОЇ УКРАЇНИ У 20-ті–30-ті РОКИ ХХ ст.:
ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ.
З розпадом радянської комуністичної системи та здобуттям Україною незалежності з’явилася можливість повернути із забуття ряд соціальних та історичних проблем, котрі вимагали нагального розв’язання. Руйнування командно-адміністративної системи дозволило науковцям заглиблюватися не у визначені цією системою проблеми, а відшукувати забуті, або раніше заборонені сторінки історії. Такий пошук дав можливість звернутися до теми німецької національної меншини півдня України , особливо її життя у період 20–30-их років ХХ ст. Ті несправедливості та порушення елементарних прав людини, які були вчинені по відношенню до німців у колишньому СРСР, та в Україні зокрема, вимагали встановлення історичної правди та відновлення справедливості. Але перший ентузіазм дослідників минув і ми змушені констатувати той факт, що сьогодні, на жаль, про німецьке населення в Україні, про його історію та сучасність, існує дуже мало наукових розвідок. І дослідження ці далеко не вичерпують існуючої проблеми. У першу чергу ми маємо на увазі відсутність праць, в яких німецькі переселенці та їхні нащадки розглядалися б під кутом зору взаємодії з населенням України, їх інтеграції в українське суспільство тощо.
Ситуація відсутності саме українських за духом наукових розробок зумовлена кількома факторами, що протягом довгого часу впливали на українську історію. Ідеологія й державна політика за часів Російської імперії і Радянського Союзу (який фактично теж був імперією) розглядали Україну, як свою інтегровану частину, тому німці, зокрема ті, що мешкали на її території, досліджувалися виключно у російському контексті. Про те, що жили німці на українській землі нагадувало лише вживання географічної назви "Україна", коли йшлося про певні регіони імперії ( а за часів Російської імперії навіть цей термін був замінений назвою "Малоросія"). Значно вплинув на дослідницьку діяльність також той факт, що тривалий час після остаточної депортації німців з України та Поволжжя до Казахстану та Сибіру у 1941 році, теми, пов’язані з ними, були небажаними для наукових досліджень, що стало наслідком утвердження негативного стереотипу у свідомості громадян та й у науці.
З метою докладного розгляду проблеми німецької національної меншини півдня України у 20– 30-тих роках ХХ ст. важливим, на нашу думку, є визначення кола історичних джерел та аналіз історіографії даного питання. Для зручності оперування існуючим матеріалом ми пропонуємо виділити наступні функціонально самостійні періоди, котрі за сутністю та формою написаної протягом них літератури є цілком відмінні один від одного і мають лише їм притаманні характерні ознаки:
Література, що написана у 20– 30-ті роки ХХ ст. діячами КП(б)У та органів влади УСРР (Цей період відзначається формуванням тоталітарної системи влади в СРСР. Література, написана у цей час, є відображенням суспільних та політичних процесів того часу.).
Праці, що написані дослідниками історії СРСР у повоєнний період аж до початку "перебудови" у ІІ половині 80-х років (Дослідження цього часу практично уникають розгляду проблеми німецької національної меншини у 20–30-ті роки ХХ ст.).
Література періоду "перебудови" ( У 80-ті роки спостерігається значний інтерес до обраної нами теми і у цей час з’являється ряд журнальних статей, що починають дослідження історії України 20–30-их років і життя німців зокрема.).
Історичні розвідки вчених незалежжної України (За час незалежності зроблено перші серйозні кроки у галузі дослідження нашої теми. Саме праці цього періоду створюють основу, за допомогою якої ми можемо продовжити теоретичне осмислення історичних подій 20– 30-х роів.).
Отже розпочнемо докладніший аналіз джерел з теми "Німецька національна меншина в Україні у 20–30-ті роки ХХ ст." написаних у зазначені нами періоди.
Література, написана у 20– 30-ті роки за своїм характером не може вважатися суто історичною. Причина цього криється у тому, що здебільшого це статистичні звіти про проведену роботу, політичні доповіді на різного роду з’їздах, нарадах, конференціях і т.п. Прикладом такої літератури можуть служити: “Отчёт о деятельности рабоче-крестьянского правительства Украинской Социалистической Советской Республики за период с 1 октября 1922 г. по 1 октября 1923 г.”(2). У звіті є окремий розділ “СССР и национальный вопрос на Украине”. Тут дається звіт про заходи проведені урядом за вказаний у назві період. Також у розділі “Культурная работа советской власти” розповідається про заходи уряду щодо роботи серед національних меншин. Цей звіт дає можливість скласти уявлення про офіційну точку зору уряду на стан у галузі національної політики. Але важливих даних він не містить.
Подібною за характеромє книга “Стан і завдання культурного будівництва на Україні”(3). У книзі є статистичні дані , що стосуються німецької національної меншини та її життя у різних галузях суспільної діяльності. Тут також подається детальний огляд стану культурного будівництва в Україні у середині 20-х років ХХ ст. Більша частина книги присвячена розвиткові України взагалі у вказаний період, але у розділах "Видавнича справа" та "Національне питання і культурне будівництво" вміщені як статистичні дані, так і теоретичні міркування щодо життя національних меншин.
У цьому ж списку ми зустрічаємо брошуру "Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине. К 10-й годовщине октябрьской революции"(4). Ця книга складається з семи розділів та п’яти додатків. Тут подається повний аналіз стану національного питання, а також підсумовуються результати роботи, проведеної радянською владою за десять років періоду починаючи з 1917 року і по 1927 рік. Звичайно книга вкрай заполітизована і несе на собі відбиток пролетарської ідеології того часу. Але вона влаштовує нас як фактичний матеріал, що ілюструє політичне життя того часу і офіційну точку зору на стан розвитку національної політики в Україні.
У додатках до тексту містяться досить цікаві документи (зокрема: рішення партії, постанови з’їздів партії, резолюції сесій ЦВК та інше). Ці додатки дають можливість прослідкувати основні заходи, що вживала радянська влада на шляху вирішення проблеми, що досить гостро постала у цей час у сфері національної політики.
Праця Авдієнка М.О. "Народня освіта на Україні"(5) подає загальну характеристику освіти на Україні, яка в деяких аспектах стосується і стану освіти німецької національної меншини. Деякі таблиці у розділах книги містять цікаві статистичні дані щодо стану освіти серед німців-колоністів, що свідчать про один з найвищих рівнів освіченості німців у порівнянні з представниками інших національних меншин. Особливо цікавою є можливість порівняння статистичних даних у динаміці розвитку народної освіти за декілька років. У таблицях подаються цифри послідовно за десять років з 1917 по 1927 роки. З циз цифрових даних ми можемо побачити, що розвиток народної освіти відбувався досить послідовно і у 20-ті роки радянські органи влади досить багато зробили для розвитку освіти. Інша справа, що у виданні немає об’єктивної оцінки процесу і висвітлення недоліків у роботі практично відсутнє. За книгою важко судити про реальний стан справ.
Певну картину життя національних меншин взагалі і німецької національної меншини зокрема, а також діяльності органів влади створюють брошури: “Первое всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 8–11 января 1927 года”.(6), “Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств (27–30 ноября 1930)”(7), "Национальная политика ВКП(б) в цифрах"(8), також книги Буценка А. "Радянське будывництво серед нацменшостей УСРР"(9), Постишева П. "Національне питання в реконструктивний період"(10), Глинського А. "Досягнення й хиби в роботі серед національних меншостей"(11) та "Национальные меньшинства на Украине"(12), Попова М.М. "Національна політика радянської влади"(13), Скрыпника Н. "Культурное строительство в СССР"(14), Ряппо Я.П. "Народня освіта на Україні за десять років революції"(15), Хоменка А. "Населення України (1897–1927рр.)"(16), Гіршфельда А. "Міграційні процеси на Україні"(17), Авдієнка М. "Загальне навчання на Україні. Стан і перспективи"(18).
Ці видання не є безпосередньо корисними у плані відкриття нових сторінок історії німецької національної меншини у 20–30-ті рр. ХХ ст.. Але вони дають можливість скласти об’єктивне уявлення про політичну атмосферу того часу в країні, про основні тенденції у суспільному житті. Читаючи пожовклі сторінки цих книжок ніби знову поринаєш у ті далекі часи політичних баталій, суспільних потрясінь і жорстокого терору, розгорнутого Сталіном та його оточенням. У статистичних звітах ми бачимо прояви жахливих наслідків громадянської війни, голодоморів 1921–1922рр. та 1932–1933рр. Навіть офіційні дані, що були, ймовірно, фальсифіковані, говорять нам про масове знищення населення України у цей час(19). На сторінках цих книг часто зустрічаються посилання на політичні процеси того часу над так званими "ворогами народу". Ці процеси нагадують середньовічні полювання на відьом, коли численні жертви страчувалися за найневірогіднішими наклепами. А іноді навіть взагалі без будь-яких причин.
Вся ця література занадто заідеологізована. З кожної сторівнки злітають лозунги, автори з піною на губах вигукують заклики знищувати "ворогів народу", "націоналістів та шовіністів". Цей терор стосувався і німецької національної меншини.
Лише на деяких зі згаданих вище книжок варто зупинитися більш докладно. Досить цікавими є роботи Глинського А. "Досягнення й хиби в роботі серед національних меншостей" та "Национальные меньшинства на Украине". Ці книги майже однакові за своїм змістом, але книга видана українською мовою доповнена переліком головних законів ВУЦВК та РНК УСРР за 1927–1930рр. в питаннях національних меншостей. На відміну від російськомовного варіанту, дана монографія містить аналіз проробленої роботи на більш глибокому рівні і викриває деякі хиби національної політики радянської влади з точки зору автора, яка, треба думати, співпадає з точкою зору влади (інакше у ті часи просто не могло бути). Наявність критики досить рідкісна для тогочасної публіцистики, що вже почала у той час потрапляти під прес комуністичного режиму. Але всеж книга, як і всі тогочасні видання , заідеологізована і написана під сильним впливом сталінської доктрини комуністичної пролетарської держави де терор і диктатура пролетаріату (а насправді невеличкої купки партійної еліти) були головними методами керівництва цією державою.