Механізм формування імунітету.
Патогенні мікроби проходять через шкіру та слизові оболонки в лімфу, кров та інші тканини та органи.
Організм захищають від мікробів покривний епітелій, антитіла, фагоцитоз, різноманітні захисні рефлекси.
Шляхом видалення фібриногену перетворюють плазму у сироватку крові, яка більше не зсідається. Вона знаходить широке застосування в лікувальній практиці (лікувальні сироватки з антитілами).
Клітини крові:
Еритроцити – червоні кров’яні тільця, дрібні, клітини округленої форми, які у міру дозрівання втрачають ядро і мають форму двоввігнутих дисків, що збільшує їх поверхню для контакту з киснем. Середня тривалість життя еритроцитів – 4 місяці. Для них характерна фізіологічна регенерація, що відбувається в червоному кістковому мозку (тіла хребців, ребра, грудина, головки трубчастих кісток). Руйнуються в печінці та селезінці (2,5 млн за 1 сек). Руйнування еритроцитів – гемоліз. В 1 мм3 крові міститься 4-5 млн (в жінок менше на 0,5). Вперше еритроцити побачив італійський лікар Мальпігі (1661 р).
Еритроцит зовні вкритий мембраною, а всередині майже повністю заповнений білковою речовиною – гемоглобіном (Нв). Нв складається з білка глобіну (600 Н) і залізовмісної сполуки – гемму ( Ч,А. Fe) (С3032 Н4816 О872 N780 S8 Fe4). В 1 л крові міститься 140-160 г Нв.
Основна функція Нв – транспортування кисню від легенів до тканин. У легенях під час вдиху Нв тимчасово з’єднується у нестійку сполуку, що називається оксигемоглобіном (Нв + О2 → НвО2). Кров, яка насичена О2 – артеріальна, має яскраво-червоний колір. У тканинах Нв приєднує СО2(Нв + СО2 → НвСО2 – карбгемоглобін, також нестійка сполука). Кров насичена СО2 – венозна, темно-червоного забарвлення (10% СО2 переносить Нв). Нв здатний приєднувати чадний газ СО що виділяється при неповному згорянні палива, і утворювати з ним стійку сполуку – карбоксигемоглобін (Нв + СО → НвСО). У цій сполуці він втрачає здатність приєднувати і переносити О2. У результаті настає важке отруєння організму.
Ще однією функцією еритроцитів є захисна – з них виділяється антибіотик еритрин, що бореться з деякими мікроорганізмами.
Кількість еритроцитів залежить від стану здоров’я й зокрема від висоти над рівнем моря. У людей, що живуть у високогірних місцевостях, еритроцитів у крові більше, що має пристосувальне значення, тому що в повітрі на висоті відносно менше О2.
При зменшенні кількості еритроцитів в крові або Нв в еритроцитах людини розвивається недокрів’я (анемія), органи і тканини отримують недостатню кількість О2 – виникає гіпоксія. Причиною є: погане харчування, порушення функцій червоного кісткового мозку, деякі інфекційні хвороби, надостача вітамінів, Fe, алкоголь, радіація.
Групи крові та резус-фактор. Правила переливання крові.
В 1901 році австрійський вчений Ландштейнер, а після нього чеський медик Янський довели, що в людей існують 4 основні групи крові, які успадковуються від батьків за певними законами генетики. Їх позначають І (О), ІІ (А), ІІІ (В), ІV (АВ). В Європі найчастіше трапляються перша – 46%, друга – 42%, рідше третя – 9%, найрідше – четверта 3%.
Групова належність крові залежить від особливих склеювальних речовин (білків) – аглютиногенів (А і В), що містяться в еритроцитах, та аглютинінів (λ і β), що є у плазмі крові.
В крові одної особи ніколи немає збігу однойменного аглютиніну й аглютиногену (λ з А, β з В), помилкове змішування їх під час переливання крові приводить до склеювання або аглютинації еритроцитів і наступного гемолізу з утворенням токсичних речовин.
| Групи крові | Аглютиногени в еритроцитах | Аглютиніни в плазмі |
| І (О) | Немає | λ і β |
| ІІ (А) | А | β |
| ІІІ (В) | В | λ |
| ІV (АВ) | АВ | немає |