Попит на олії і шроти з боку Алжиру в останні роки має тенденцію до росту.
У структурі імпорту олій традиційно переважає соняшникову олію, що поставляється в основному з Аргентини й України. У дійсності, Алжир протягом останнього років є найбільшим світовим покупцем соняшникової олії (у 2003/04 МГ імпорт продукту склав 190 тис. тонн, що тоді як випливає за Алжиром Єгипет придбав "усього" 103 тис. тон).
З інших олій перевага віддається, головним чином, пальмовій і соєвій. Імпорт рапсової олії незначний, хоча в минулому сезоні він виріс з 2 до 10 тис. тон.
З протеїнових шротів імпортується винятково соєвий шрот (майже весь - з Південної Америки).
Слід також зазначити значний ріст імпорту, що очікується, соєвої олії в країну в 2004/05 МГ - з 40 до 120 тис. тон.
Розглянемо динаміку експорту та імпорту нафтопродуктів в Алжирі протягом 1998 – 2002 років (таблиця 1.4).
Таблиця 1.4
Виробництво, експорт та споживання нафтопродуктів протягом 1998 – 2002 років, млн.. тон*
| 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | |
| Виробництво нафтопродуктів | 62,3 | 63,6 | 66,8 | 66,0 | 70,2 |
| Сира нафта та її замінники | 38,4 | 39,9 | 41,5 | 40,6 | 45,6 |
| Конденсати | 16,6 | 16,4 | 17,1 | 16,5 | 15,9 |
| Зріджений газ | 7,4 | 7,4 | 8,2 | 8,8 | 8,7 |
| Імпорт | 0,2 | 0,3 | 0,3 | 0,3 | 0,4 |
| Прямий експорт | 40,7 | 41,4 | 44,7 | 44,1 | 48,3 |
| Сира нафта та її замінники | 19,3 | 19,3 | 21,4 | 20,4 | 25,4 |
| Конденсати | 15,5 | 15,3 | 15,9 | 15,6 | 14,8 |
| Зріджений газ | 5,9 | 6,8 | 7,4 | 8,1 | 8,1 |
| Споживання зрідженого газу | 1,5 | 1,5 | 1,6 | 1,7 | 1,7 |
*Джерело: Algerian authoritics
Алжир, збільшивши видобуток до 2010 р. більш ніж у 1,5 рази природного газу, зможе забезпечити 13% його попиту в Європі.
У 2003 валовий внутрішній продукт (ВВП) Алжиру, тобто сукупність зроблених товарів і послуг, становив 66 млрд. дол. США, або 5,400 тис. дол. у розрахунку на душу населення (таблиця 2.1 та рисунок 2.1) послуг приходилося близько 32% ВВП, частка сільськогосподарського виробництва - 8% і обробної промисловості - приблизно 60%. У 2002 щорічне збільшення ВВП складало 3,3%. За даними 2003 населення на грані бідності склало 23% [6].
Таблиця 2.1
Динаміка ВВП за 1998 – 2003 роки, млрд.. дол..*
| 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 |
| 48,85 | 54,42 | 54,85 | 55,90 | 66,0 |
*Джерело: Algerian authoritics
Рис. 2.1. Динаміка ВВП за 1998 – 2002 роки, млрд.. дол..
Сільське господарство. У 1996 у сільському господарстві було зайнято близько 1/5 працездатного населення країни, ця галузь економіки давала 11,7% валового внутрішнього продукту. Сільськогосподарське виробництво зосереджене головним чином у північних приморських районах. Найбільш рентабельним є вирощування винограду, крім того вирощуються різні зернові культури, цитрусові, оливки, фініки і тютюн. Розведення домашньої худоби спрямовано на задоволення внутрішніх потреб.
У 1990 майже 30 тис. дрібних землевласників одержали у володіння 0,5 млн. га, що були експропрійовані державою в 1973. У 1990-і роки уряд збільшив інвестиції в сільське господарство і розвиток іригаційної системи. З 1985 по 1990 частка державних асигнувань у сільськогосподарські проекти збільшилася з 10% до 14,5% видаткової частини бюджету. Крім того, уряд, з огляду на перспективу виснаження нафтових резервів, оголосив про намір щорічно вводити в експлуатацію 20 тис. га зрошуваних площ [4].
В роки французької колоніальної окупації виноград перетворився у ведучу сільськогосподарську культуру Алжиру. Вино вироблялося як на експорт, так і для споживання усередині країни. З від'їздом із країни європейського населення споживання провина в країні різко знизилося. Уряд Алжиру почало ряд кроків для скорочення обсягів винної продукції в номенклатурі експорту. Площі колишніх виноградників стали використовуватися для вирощування зернових культур, виробництва молочних продуктів, оброблення цитрусових, а те і просто засаджувалися деревами. При використанні виноградників, що залишилися, упор робиться на виробництво більш якісних вин, столового винограду й ізюму.
Озимі зернові культури, що займають більшу частину оброблюваної землі, призначені головним чином для споживання усередині країни. Це насамперед пшениця, ячмінь і овес. Ярові зернові культури представлені просом, житом і рисом. На початку 1990-х років Алжир продовжував імпортувати 75% зерна, споживаного усередині країни. Найважливішою технічною культурою є тютюн. Крім того, Алжир робить картоплю, апельсини, мандарини, оливки і фініки. Вирощування фініків зосереджене в оазисах Сахари.
Найбільш серйозною перешкодою на шляху розвитку алжирського сільського господарства є природні умови. Лише 3% земельних площ країни використовуються для постійного оброблення зернових. Інші 17% служать пасовищами або зайняті лісом. Основна частина території знаходиться головним чином у зоні пустелі.
До знаходження Алжиром незалежності в економіці країни існували два чітко помітних сектори сільськогосподарського виробництва: орієнтований на ринок сучасний сектор, що знаходився в руках європейських поселенців і деяких заможних алжирських землевласників, і традиційний сектор, у якому трудилася гнітюча частина алжирського селянства. Європейським колоністам належали кращі землі, у тому числі 75% усіх зрошуваних земель, у їхніх господарствах використовувалися сучасна сільськогосподарська техніка, кращі насіння і добрива. Традиційний сектор складався з дрібних земельних наділів, оброблюваних працею їхніх власників, а також безземельних селян і сезонних сільськогосподарських робітників. Після завоювання країною незалежності в господарствах, що раніше належали європейцям, була проведена земельна реформа. Ці господарства перейшли у ведення "самоврядних" сільських комітетів. У 1962 комітети склали соціалістичний сектор сільськогосподарського виробництва.
У 1972 почався другий етап здійснення земельної реформи, змістом якої став перерозподіл більш 650 тис. га. Кожен селянин-хлібороб ставав власником наділу, але при цьому трудився в рамках кооперативного господарства [2].
Лісове господарство. Лісами покрито приблизно 4,7 млн. га території Алжиру. Зустрічаються великі простори, покриті чагарником і корковим дубом, а також значні площі, на яких виростають алепськая сосна, вічнозелений дуб і кедр. В роки війни за незалежність були випалені значні лісові масиви. Велика частина деревини використовується на місцях як паливо і будівельний матеріал. Лісове господарство Алжиру знаходиться у введенні Державної асоціації виробництва пробки і деревини. У 1991 в Алжиру було перероблено більш 300 тис. куб. м деревини і пробки. По виробництву пробки країна займає третє місце у світі після Іспанії і Португалії.
Видобувна промисловість. По запасах коштовної мінеральної сировини Алжир займає одне з перших місць на континенті. Тут добуваються нафта, природний газ, залізна руда, фосфати, вугілля, цинк, ртуть і інші рудні копалини. Видобуток залізної руди зосереджений у декількох районах, у першу чергу Уэнзе, Бени-Сафе і Заккаре на північному сході країни. У районі Бешара і Ксіксу виробляється видобуток бітумного вугілля. Інші важливі корисні копалини, що добуваються в Алжиру, - свинець, цинк і фосфати.
Основні родовища природного газу зосереджені в районі Хасси-Рмель, а головні нафтові родовища знаходяться в Хассі-Месаудє, Эджелє, Хассі-Рмелє, до півдня від Хассі-Месауда й у долині Іллізі. По нафтопроводу нафта надходить у порти Беджаія і Сехіра (Туніс), а природний газ по газопроводу з Хассі-Месауда надходить у Мостаганем, Оран і Алжир.
Розвідка, видобуток і розподіл нафтогазопродуктів знаходяться під контролем держави. У період 1966-1968 здійснення всіх операцій, зв'язаних із продажем нафти, узяла на себе державна компанія СОНАТРАК. У 1967 уряд націоналізувало всі нафтові компанії, крім французьких, а в 1971 придбав 51% акцій компаній, що належали французькому капіталові. Однак у 1980-і роки нафтові запаси Алжиру стали зменшуватися, і СОНАТРАК приступила до пошуку іноземних компаній, готових інвестувати засобу в нафторазвідку. У 1991 з'явився закон, що гарантує іноземним компаніям право на видобуток до 49% запасів нафти і газу. У 1995 обсяг видобутку сирої нафти склав 36,8 млн. т. У тому ж році виробництво газу досягло 60,6 млрд. куб. метрів. Алжир поставляє велику кількість зрідженого газу країнам Західної Європи і США. У 1990 з 12,7 млрд. дол. США - загальної суми експорту Алжиру - 12,3 млрд., тобто 97%, були отримані від вивозу нафти, газу і нафтопродуктів. У 1995 надходження від експорту нафти і газу склали біля половини обсягу національного бюджету [2].
Промисловість. До моменту досягнення незалежності промисловий розвиток Алжиру знаходилося на низькому рівні. Найбільший розвиток одержали харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів і текстилю. Подібно іншим галузям економіки, промислове виробництво випробувало на собі важкі наслідки від'їзду з країни європейських підприємців і фахівців. Більш того, європейські компанії, побоюючись націоналізації, не випробували бажання інвестувати капітал в економіку Алжиру.
Починаючи з 1970-х років в урядових планах економічного розвитку Алжиру пріоритет віддавався промисловому розвиткові країни. Великі сталеливарні заводи були побудовані в Аннабє і Джіджелє. На заводах Константини і Сіді-Бель-Аббеса стали виробляються трактори й інша сільськогосподарська техніка. У Скікдє був споруджений великий нафтохімічний комплекс. Швидко розвивалися целюлозно-паперова і текстильна промисловість, виробництво цементу й електроустаткування. У багатьох регіонах Алжиру виникли дрібні виробництва взуття й одягу і навіть дрібні металургійні підприємства, обладнані на засоби приватних інвесторів. Виробництво сільськогосподарського інвентарю, вантажівок і верстатів, що ніколи було монопольною сферою діяльності Національної машинобудівної компанії, стало моделлю для реструктурування інших великих національних компаній. Успіх експерименту спонукав у 1990 Всесвітній банк надати Алжиру додаткова позика в розмірі 99,5 млн. дол. для реструктурування інших промислових підприємств.