В процесі багатовікового спілкування з природою, з все плодючою матір’ю – землею кожна нація встановлює з нею і всім сущим на ній партнерські стосунки. Це відбувається в процесі пізнання людиною довкілля, шляхом проб і помилок, є формування стереотипу поведінки людини в природному середовищі, регулюванні відносин з ним в процесі господарювання. Людина намагається пояснити найзначніші явища природи, синхронізацію свого життя-буття з сезонною ритмікою природи і фенологічними явищами тощо.
Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами континентів відбулося лише 0,5-0,4 млрд.років тому.
Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в грунтах, а також появу крупних тварин. Велике значення мав біологічний обмін речовин, який включився і геологічний і суттєво його трансформував.
З розвитком органічного світу абіотична геосистема поступово перетворилась на глобальну екосистему – біосферу. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на землі рослинності, яка містить хлорофіл. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини – найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більш впливав на природу.
З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. На відміну від інших організмів людина – це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїм процесами обміну речовин у живій природі, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Вплив її пов'язаний не тільки з ростом народонаселення, а й з технічною оснащеністю та вміння організувати працю.
В історії взаємодії людського суспільства і природи Бачинський Г.О. виділяє три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на наші планеті глобальної соціоекосистеми – незамкнена, частково замкнена, замкнена.
Перша стадія взаємодії суспільства та природи, а в цей час для людського суспільства природне довкілля було практично необмеженим, тому глобальна соціоекосистема виступала як функціонально незамкнена.
Друга стадія взаємодії суспільства та природи, що тривала до середини ХХ століття. Людство своєю діяльністю починає задавати природі відчутної шкоди, особливо після розвитку хімії та одержання перших кислот. Це період активного використання людиною ресурсів, взаємодії з природою.
Третя стадія почалася в середині ХХ століття, після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Він характеризується розвитком глобальної екологічної кризи.
Людина своєю діяльністю на планеті, все більше впливає на природу, на жаль, переважно негативно.
Усе згадане змусило людей перемислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення походження та розвиту складних взаємозв’язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи.
Література.
1. Учебная литература. Физиология. Под редакцией проф. С.А.Георгиевой, Москва. «Медицина».1986.
2. Основи екології та соціоекології. Навчальний посібник під редакцією Енколо В.М., Львів. 1998. Видавництво фірма “Афіша”.