ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Завдяки широкому використанню капіталу з Європи, масовій еміграції робітників, застосуванню наукових відкриттів І запровадженню багатьох винаходів США вийшла на перше місце в світі за випуском продукції 1 обсягом виробництва.
Багатства країни концентрувалися в руках трестів. Засновник першого тресту — Дж. Рокфеллер встановив контроль над нафтоперегінними підприємствами, торгівлею, пізніше — над видобутком нафти. Його трест «Стандарт йол» став одним з найбільших у світі.
Ще одна найбільша монополія США — трест Дж. Моргана «Юнайтсд стейтс стіл корпорейшн («Стальний-трест») — об'єднав рудники, шахти металургійні заводи, залізниці.
На 1904 р. 445 трестів контролювали майже 3/4 усього промислового виробництва СІПА — класична країна трестів.
ОСНОВНІ ПОДІЇ ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. Після вбивства у1901 р. У.Мак-Кінлі президентом США став колишній віце-президент Теодор Рузвельт. Його президентство (1901—1906) проходило в умовах розгорнутого в країні масового руху проти трестів. У перших рядах цього руху виступали робітники 1 фермери. У стані неспокою і бродіння перебувала дрібна і середня некорпорована буржуазія, тисячі представників якої розорилися через конкуренцію з монополістами.
Президент США висунув 1 запровадив програму «Справедливого курсу», яку було розроблено групою політиків на чолі з сенатором з Вісконсіна Р. Лафоллетом. Уряд Рузвельта почав судові процеси проти ряду монополій («Стандарт йол»), м'ясного тресту тощо), звинувативши їх у порушенні антитрестівських законів. Викриття в пресі антисанітарних умов на бойнях і заводах м'ясного тресту у Чикаго призвели до прийняття закону про контроль уряду за якістю і санітарними умовами виробництва та продажу харчових продуктів і аптечних товарів.
Було також видано закон про охорону природних ресурсів а метою припинення їх розкрадання. Проте поширювався він не на всю країну, а лише на 235 млн. акрів суспільних земель.
Згодом Рузвельт: сповістив про внесення ним до конгресу біллів про прогресивний прибутковий податок 8-годинний робочий день та інші. Але вони так і не стали законами, оскільки .їх не прийняли комісії конгресу або Верховний суд
У 1903 Р. було створено міністерство торгівлі і праці. Однак його заходи про «Охорону інтересів населення від сваволі корпорацій» .звелись до опублікування кількох документів про розслідування діяльності ряду трестів. НІ публічні судові викриття, ні заходи щодо обмеження зловживань корпорацій не зачепили інтересів монополій-
4
Успіх політики реформи Рузвельта на фоні прямолінійних дій, спрямованих на підтримку великого капіталу та президента У- Тафта (1909 -1912 р.р.), призвів до кризи в середині правлячої республіканської партії. У 1912р. від неї. відокремились радикальні групи буржуазних, реформа-торів На чолі з Р. Лафоллетом, до яких незабаром приєднався і Рузвельт. Вони створили Національну прогресивну партію.
Розкол республіканської партії сприяв перемозі на виборах 1912. демократа В. Вільсона. Ним була розроблена програма «Нової демократії». За ініціативою Вільсона було прийнято ряд законів;
—закріплювалось право на організацію робітничих спілок, страйків і пікетування;
—відмінялося судове переслідування за участь у страйках, крім випадків коли було завдано непоправної шкоди підприємству; — заборонялось використання праці дітей у промисловості; . — відмінявся параграф антитрестівського закону Дж. Шермана 1890 р., за яким страйки профспілок вважались . змовою самі профспілки
монополіями, що мали на меті обмеження активності; встановлювалась система компенсацій за нещасні, випадки на виробництві (закон 1918 р.),
Конгрес прийняв закон У. Адамспсона, який встановив 8-годинний робочий день плату за його перевищення у півтора розміру для робітників, зайнятих на магістральних залізницях; фермерам надавалась можливість, брати у держави кредит: закон про товарні склади передбачав видачу-позик фермерам під майбутній урожай основних сільськогосподарських продуктів.
Але ні антитрестівський закон Дж. Клейтона (1914 р.), ні прогресивний прибутковий податок не скоротили прибутків монополій. Найбільш істотною частиною програми «нової демократії» Вільсона. стало створення федеральної Резервної системи банків, яка цілком відповідала інтересам великого капіталу і сприяла підкоренню господарського життя країни могутній фінансовій олігархії.
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА; Основу англійської монархії становить конституційний акт 1689 р., відомий від назвою «Білль про права». В ньому вказувалося, що тільки парламент має право приймати або скасовувати закони, встановлювати нові податки та розподіляти державний бюджет. З часом «Білль про права» доповнювався та удосконалювався,
Англійський парламент складався з двох палат: вищої — палати лов. дів та нижчої — палати общин. До палати лордів входили представники найбільш знаних родин країни. Титул лорда .могли присвоїти лише король чи королева і він передавався у спадщину. Нижня палата обиралася на основі загального голосування. Правом голосу користувалися всі особи чоловічої статі; які мали ступінь осілості 12 місяців, помешкання чи знімали житлову площу не менше ніж за 10 фунтів. Ці. правила поширювалися не тільки на міста, але й сільську, місцевість.
На відміну від Франції, де було багато партій,, у Великобританії домінували дві: консерватори (торі) і ліберали, (віги). Після перемоги .однієї з них, від партії, що перемогла, обирали голову уряду — прем'єр-міністра а партія, яка програла вибори, переходила в. опозицію. Ця система існує й зараз. Парламент став ареною гострих суперечок, тому, прийняття того чи іншого рішення залежало від парламентської більшості.
Змінюючи одні одних при владі консерватори й ліберали провели буржуазно-демократичні і реформи: узаконили діяльність профспілок, визнали право робітників на страйк, надали можливість здобути початкову освіту, трохи обмежили .Сваволю великих землевласників відносно орендарів. Було дещо розширено виборче право. ЕНОНОМІЧННИЙ РОЗВИТОК. На початок XX ст. Великобританія втратила свою промислову монополію, поступившись Німеччині і США. її частка у світовому промисловому виробництві зменшилася в 1870 -1913 р. 32 до 14 відсотків,
Основою англійського капіталізму стала не промислова монополія, колоніальна і фінансова.
Вивіз її капіталу був тісно зв'язаний з гігантськими колоніями. На початку XX ст. Великобританії Належало близько 40% усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищили зарубіжні капіталовкладення Франції і Німеччини разом узятих. Величезні доходи . від експлуатації колоній 1 наявність потужного "торговельного флоту дозволяли Великобританії не тільки покривати дефіцит у торговельному балансі, а й одержувати «вільні лишки», що вивозились за кордон. Незважаючи на втрату промислової першості, Лондон зберіг становище світового фінансового центру.
ОСНОВНІ ПОДЙ ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. У вересні 1900 р. до влади .в Англії прийшли консерватори. І зразу прийшлося вирішувати проблему торговельної політики. Впливові кола
5
буржуазії, які страждали "рід іноземної конкуренції, вимагали митного захисту. Рупором цих кіл став Дж. Чемберлен». Він почав гучну кампанію за відмову від вільної торгівлі і впровадження імперського мита. Проте впливові групи 'буржуазії, які вели великі зовнішньоторговельні операції і через те побоювались, що протекціоністська політика врешті-решт завдасть великої шкоди їхнім інтересам (зокрема, представники банків, суднобудування і вугільної промисловості), рішуче відхилили програму Дж.Чемберлена. Серед керівництва консервативної партії не було єдиної думки і Чемберлен вийшов із складу кабінету, продовжуючи свою агітацію.
За таких умов у 1906 р. до влади прийшли ліберали. Велику роль в уряді лібералів відіграв г. Ллойд Джордж. який займав з 1906 до 1908 р. посаду міністра торгівлі та в його віданні була промисловість. Як дуже хитрий дипломат він не раз запобігав страйкам та конфронтації між "буржуазією і робітниками. У 1907 р. Ллойд Джордж зірвав страйк залізничників, а в 1908 р. — суднобудівників. Під впливом цього політика в 1908р. парламент прийняв закон про 8-годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві. У 1908 р. Ллойд Джордж оголосив про введення податків на високі прибутки та мита на велику спадщину. За це консерватори оголосили його «революціонером», а дії ліберального уряду — «замахом на приватну власність». У 1905 р. на політичній арені Великобританії з'являється нова партія — лейбористська. По суті це була федерація різних організацій: тред-юніонів (профспілок). Незалежної робітничої партії, Соціал-демократичні. федерації та Виникнення третьої партії викликало занепокоєння У стані торі і вігів. Але було вже пізно. Через два десятиріччя основна «Маса виборців, яка голосувала за лібералів, перейшла на бік лейбористів
Гострою проблемою для Великобританії на початку століття була Ірландія
Так, у перших роках XX ст. в Ірландії виникла партія «ПІінн Фейн» («Ми самі»), яка вимагала політичної незалежності. За цими вимогами по слідували дії: у 1911 р. розпочався страйк залізничників, а у. 1912р. — дублінських трамвайників. Ліберали зрозуміли неминучість поступок ірландцям. Виходячи з цього, уряд у квітні 1912р. вніс у парламент новий білль щодо Ірландської проблеми, але консерватори зустріли білль вороже. Вони зажадали розчленування Ірландії — відокремлення її північної частини — Ольстера — найбільш розвинутої і промислової частини країни. Тільки Інша світова війна відтіснила Ірландську проблему на другий план.