НІМЕЧЧИНА
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА, На початок XX ст. вагомих змін в політичному устрої Німецької імперії не відбулося. Згідно з конституцією 1871 Р. до неї входили 22- монархії (серед них Прусія, Баварія, Саксонія) та кілька «вільних міст» (як Гамбург. Конституція надавала їм деяку незалежність, але фактично це був союз в якому не було навіть формальної рівності членів. На чолі імперії стояв король найбільшої держави-монархії Прусії (60% населення і понад половина території). Йому присвоювався титул імператора. Він був головнокомандуючим збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду-союзного канцлера, делегатів Прусії до верхньої палати парламенту й міг, якщо б забажав, здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.
Верхньою палатою Німецького парламенту була Союзна рада — бундесрат. Члени його призначалися керівниками держав. З 58 Депутатів 37 представляли Прусію, інші монархії мали в ньому від одного до шести місць. Конституція надавала бундесрату законодавчу та значну частину виконавчої влади, він мав право видавати укази, що мали силу закону,
Нижня палата парламенту називалася рейхстагом, який з 1887 р. обирався на 5 років Його законодавча ініціатива була незначною, як і. влада'. В разі якщо він відхиляв законопроект, уряд міг обійти цю перешкоду,
Згодом рейхстаг почав обиратися загальним таємним голосуванням на три роки, але виборчим правом користувалися лише чоловіки, І-'озпусі: рейхстагу міг бути проведений простою постановою Союзної ради, і це 45 раз відбувалося.
Імперський уряд був представлений в одній особі — канцлера. Кабінету міністрів не існувало. Міністри, які мали окреме коло обов'язків. Сули підлеглими канцлера.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Економічний розпиток Цієї країни відзначався впровадженням у промисловість найпередовішої техніки. Це дало можливість швидше завершити промисловий .переворот. Німеччина стала могутньою Індустріальною державою. Більшість її населення було
6
зайнято в промисловому виробництві, а не в сільському господарстві. Чисельність пролетаріату зросла з 1882 до 1907 р. з 5,9 до 10.9 млн. Майже половина підприємств мали більше тисячі робітників.
Німеччина обігнала інші країни Європи за темпами розвитку, за ступенем концентрації капіталу і на початок XX ст. зайняла 2-ге місце в світі за обсягом продукції. Частка Німеччини, в світовому промисловому виробництві збільшилася з 13% у 1870 р. до 16% у 1913-му.
ОСНОВНІ ПОДІЇ ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. Історичні умови виникнення і розвитку монополістичної стадії капіталізму в Німеччині надали йому ряду специфічних рис. Правлячим в Німецькій імперії став юнкерсько-буржуазний блок (юнкер-дворянин-землевласник, поміщик). Він відобразив форми виникнення буржуазного суспільства в Німеччині внаслідок поразки буржуазно-демократичної революції і трьох династичних воєн. На початку XX ст. великі дворяни-юнкери не тільки зуміли зберегти, а й значною мірою збільшили свій вплив і свою роль у державі. В руках дворянства опинився уряд та Інші органи правління, армія і дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію в найбільш реакційну державу Німецької Імперії. Це не означало, що між юнкерами 1 буржуазією не було суперечностей. Навпаки, протягом багатьох років між ними виникали жорстокі сутички, але загальний соціально-економічний розвиток і особливо зростання опору робітничого класу були причиною тою, що напередодні першої світової війни склалася сильна тенденція до переплетення Інтересів обох класів. Прогресуюча капіталізація сільського господарства, участь дворян у промислових підприємствах, придбання великих маєтностей підприємцями, родинні зв'язки — усе це зближало представників найбільших і найбага-гіших дворянських і капіталістичних роди н.
Однією з найважливіших рис Німецької імперії була надзвичайно висока питома вага мілітаризму у всьому суспільному житті країни (мілітаризм — політичне панування вояччини, підкорення всього господарства країни цілям загарбницької війни). Так, у 90-х р. XIX ст. виникли Пангерманський союз, Флотський союз, а на початку 900-х р.р антисоціал-демократичний союз і ряд інших організацій, які налічували десятки тисяч членів, від найбільш впливових політиків і громадських діячів, що займали високе становище в державі, до відсталих, безграмотних верств населення.
Доктрина «пангерманізму» стверджувала, що німці мають прав.) панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити політику сили по відношенню до інших держав, створювати міцний флот та армію, готуватися до війни за переділ світу. "Ми вимагаємо для себе місце під сонцем" — заявив канцлер Бюлов висловлюючи Інтереси німецьких промисловців та банкірів. ФРАНЦІЯ
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА. Країна жила за конституцією 1875 р. як парламентська ІП республіка. Головою держави був президент і він обирався абсолютною більшістю Національних зборів на сім років і міг бути переобраний на будь-який новий строк. "Конституція надавала йому права перевершувати за значенням законодавство парламенту.
Парламент складався з двох палат: вищої (Сенат) та нижчої (палата депутатів). До вищої входили 300 сенаторів (225 з яких призначались на 9 років, а іншідовічно-самимиСЕнаторами). Палата депутатів обиралася на основі загального чоловічого виборчого права. Рада міністрів призначалася президентом, але була підзвітною парламенту хоча урядові акти і перевершували за значенням законодавство парламенту.
Місцевого самоврядування практично не існувало. За законами 1876-1882 р.р. посади мерів стали виборними. Реальна влада у департаментах І належала префектам, які призначалися урядом.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. Характерною рисою Франції було те, що вона стала світовим кредитором (лихварем). Місцеві капіталісту вважали для себе більш вигідним вкладати більші капітали не в промисловість , землеробство власної країни, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток. При застої промисловості, торгівлі, морського транспорту, при зниженні життєвого рівня народу, країна багатіла. Незважаючи на поразку у війні а Пруссією 1870—1871 р.р, Франція залишалася державою, величезною колоніальною імперією. Що мала значні економічні можливості. На відміну від Великобританії та Німеччини вона була аграрно-індустріальною країною: 43% її жителів були зайняті у сільському господарстві.
Чисельність населення зростала повільно, з 1871 по 1913 р.-вона збільшилась на 3,6 млн., тоді як населення Німеччини за цей же період 'виросло на 26 мільйонів.
7
Темпи промислового розвитку Франції на початку XX ст.- були невисокі (2,5%) річних, не набагато вищі ніж у Великобританії ( .1%). По- темпах зростання економіки Франція відставала від Німеччини і США, по обсягу промислового виробництва і від Великобританії.
Значну роль в економіці Франції грали банки. 5 їхніх головних представників на чолі з «Французьким банком» сконцентрували у своїх руках 73% загальної суми вкладів, 200 основних акціонерів «Французького банку» (двісті сімей) контролювали майже всю економіку держави.
ОСНОВШ ПОДП ВНУТРІПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. У Франції існувало безліч партій і груп. які суперничали між собою. Найвпливовішими були помірковані республіканці- Вони відстоювали Інтереси великої буржуазії. Цю партію завдяки прогресивним реформам підтримувала середня буржуазія, яка становила значну частину виборців.
На початку XX ст. зріс вплив партії дрібної частини середньої буржуазії - радикалів, її лідери, особливо Ж. Клемансо, набули популярності рішучими виступами проти монархістів та клерикалів, сміливими викриттями зловживань поміркованих республіканців. Клерикали ставили за мету посилення впливу церкви 1 . духівництва на політичне і культурне життя країни.
Під час парламентських Виборів у 1902 р. більшість голосів дістали ліві партії — радикали і соціалісти. Серед соціалістів на виборах перемогла група на чолі з Жоресом, яка блокувалась на виборах з радикалами. Після виборів правити в країні стали радикали. Радикальний уряд намагаючись зберегти довір'я виборців, розгорнув наступ на католицьку церкву. Було прийнято закон, за яким 'діяльність кожної релігійної конгрегації погрібне було оформляти спеціальним дозволом парламенту. Цей закон був відповіддю на відкриту, антиреспубліканську пропаганду католицької церкви.
У грудні 1905 р. кабінет правого радикала Рув'є, який прийшов на зміну кабінету Комба, провів закон про відокремлення церкви від держави. Але розходження соціалістів та радикалів стосовно закону про прибутковий податок примусило соціалістів стати в опозицію правлячим радикалам. Проте на парламентських виборах в 1906 р. партія радикалів, яку тепер підтримувала й буржуазія, ще більше зміцніла. Очолив раду міністрів Жорж Клемансо-
Жорж Клемансо був сином лікаря і сам лікар за фахом. Клемансо став визначним політичним діячем Франції завдяки розуму, бурхливому
темпераменту, ораторському мистецтву. Партія радикалів користувалася великою популярністю серед міських та сільських жителів. Однак, після призначення на пост прем'єр-міністра, Клемансо зосередив свої сили на боротьбі проти робітничого руху. «Тепер я по інший бік барикади», ~ говорив він. Уряд Клемансо обмежував свободу політичної діяльності, трудящих, свободу зборів, демонстрацій, використовував поліцію і війська для розправи з страйкарями.
Зовнішня політика радикальних урядів була спрямована на зближення з Англією з метою боротьби кроти Німеччини і розширення колоніальної імперії.
япошя
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА. У 1889 р. Імператор «подарував» країні конституцію. Підданим було дозволено користуватися демократичними свободами «в межах, установлених законами». Верхня палата парламенту складалася із знаті й осіб, призначених імператором, а нижня обиралася,] але виборчі права дістав лише 1% населення. Ухвалені парламентом закони могли набути чинності лише після затвердження їх імператором, і