Міжнародне співтовариство усвідомило, яку небезпеку містить в собі корупція як для окремої країни, так і в цілому світа.
Уряди країн світової співдружності вже давно обговорюють проблему глобалізації корупції на внутрішньому і міжнародному рівнях, прийнято цілу низку відповідних документів.
Основні міжнародно-правові норми та принципи, на яких має будуватися діяльність державних та інших органів країн світу в боротьбі з таким суспільним явищем, як корупція, закладено в документах Організації Об’єднаних Націй, зокрема:
Резолюції ООН “Попередження злочинності та кримінальне правосуддя у контексті розвитку: реалізація та перспективи міжнародного співробітництва”;
Рамковій Конвенції ООН проти організованої злочинності;
Декларації ООН про злочинність і суспільну безпеку;
Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях;
Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб;
Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку та ін.
Радою Європи приділяється значна увага питанням посилення боротьби з корупцією, що стала сьогодні міжнародною проблемою. Лише за останні роки вони розглядалися на багатьох європейських форумах. Прийнято спільний проект Комісії Європейського товариства і Ради Європи “Октопус”, Конвенцію про корупцію у контексті цивільного права, Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права, Угоду про створення Групи держав проти корупції, затверджено статути Групи держав по боротьбі з корупцією та комісії по запобіганню корупції. Радою Європи створена міжнародна Група по протидії корупції, яка працює під керівництвом Комітету з кримінальних проблем. Саме цією Групою разом з Європейським Союзом розроблено проект “Октопус”, у якій беруть участь 16 східноєвропейських країн, у тому числі й Україна. Ця програма є першою спробою реальних кроків по боротьбі з корупцією у країнах Центральної та Східної Європи.
27 січня 1999 року Рада Європи відкрила для підпису Кримінально-правову конвенцію про корупцію. Ця конвенція Ради Європи охоплює всі види корупційних діянь. Наряду з підкупом державних посадовців, вона стосується приватно-підприємницької діяльності. В її нормах закладені положення щодо міжнародного співробітництва у сферах надання правової допомоги та екстрадиції.
Група держав проти корупції (ГРЕКО) – це Група держав, що домовились про конкретний механізм контролю за виконанням ними своїх зобов’язань з питань боротьби з корупцією. Зокрема, передбачено поїздки спеціальних груп експертів Ради Європи у країни-учасниці для проведення анкетування населення та оприлюднення його результатів у разі недостатності національних заходів у боротьбі з корупцією.
Короткий огляд цих міжнародних актів свідчить про те, що світова співдружність розглядає корупцію на сучасному етапі як одну з найбільших загроз правопорядку, демократії, правам людини, чесності та соціальній справедливості. Загально визнано, що вона заважає економічному розвитку і становить реальну загрозу устоям суспільства. Тому пропонується загальний для всіх країн принцип – це доброчесність державного службовця.
Ось як виглядають основні етичні норми (принципи) поведінки посадової особи, які розроблені Міжнародним інститутом адміністративних наук. Головним принципом є зобов’язання виконувати роботу в обсязі повного робочого дня й отримувати за це певну заробітну плату. Це означає, що службовці повинні служити на благо суспільства, а не вдаватися до нескінченних зволікань і діставати для себе користь, провокуючи людей на підношення тільки за те, щоб було зроблене те, що входить в обов’язки даного службовця. Будь-яка додаткова оплата за послуги повинна надходити до держави, а не до службовця. Будь-яка додаткова компенсація, що виплачується державному службовцю, повинна відповідати продуктивності його праці, а не бажанню громадян заплатити за послугу, тому що такий підхід потягне за собою практику вимагання.
Узагальнюючи норми міжнародно-правових актів та інших документів, які стосуються боротьби з корупцією, їх можна розділити на такі, що передбачають: кримінальну відповідальність, адміністративні заходи та законодавчі механізми попередження корупції, процедури виявлення та притягнення до відповідальності корумпованих службовців, правові положення з питань економічних заходів подолання корупції.
Кримінальна відповідальність. Міжнародні норми розглядають хабарництво як найбільш явний прояв корупції. Ними рекомендується встановлювати кримінальну відповідальність службових осіб за будь-яке зловживання своїм службовим становищем і отримання за це грошей, подарунків, привілеїв і т.ін.
До суб’єктів корупційних діянь рекомендується віднести приватні особи й організації. Зазвичай, приватні особи несуть відповідальність лише за дачу хабара, але тенденція така, що комерційний підкуп та інші корупційні діяння, скоєні приватними особами, також розглядаються як правопорушення.
Наприклад, заслуговує на увагу всебічна регламентація відповідальності за хабарництво Кримінальним кодексом Франції. Під хабарництвом Закон розуміє незаконне отримання, вимагання, пропозиції або надання у відповідь на вимагання, прямо або побічно, підношень, подарунків, презентів і навіть обіцянок або будь-яких переваг для здійснення будь-якої дії, що входить у коло повноважень або обов’язків посадової особи, або обумовленого її виборчим мандатом, або дії, яка полегшена її посадою, обов’язками, мандатами. Отримання, пропозиція, вимагання хабара караються однаково – десятьма роками тюремного ув’язнення та штрафом.
Міжнародне співтовариство особливо занепокоєне транснаціональною корупцією. Воно звертається до країн світу з пропозицією внести зміни до національного законодавства, передбачивши кримінальну відповідальність також за підкуп різних посадових осіб поза межами своєї держави. У США ще в 1977 році після викриття низки фактів дачі хабарів, що були отримані крупними корпораціями за прийняття іноземних замовлень продукції, було прийнято Закон “Про практику корупції за кордоном”. Він передбачає за корупційні діяння корпораційний штраф у сумі до 2 млн дол., а для фізичних осіб – до 5-ти років тюремного ув’язнення.
На Заході значна увага приділяється і боротьбі з парламентською корупцією. Так, у Канаді правовідносини за участю парламентарів та членів уряду врегульовані нормами конституційного і кримінального права. В Акті про парламент і Регламенті парламенту існує ціла низка норм з правилами та рекомендаціями щодо поведінки парламентарів при зіткненні їх політичних і економічних інтересів.
Кримінальний кодекс Канади відносить таку форму корупції, як хабарництво парламентаря, до акту державної зради. Парламентарю за це правопорушення загрожує тюремне ув’язнення на строк до 14 років і автоматичне позбавлення депутатського мандату.
У США діють кодекси поведінки сенаторів і членів Палати представників Конгресу. Парламентарі повинні щорічно подавати декларацію з детальним описом усіх доходів і витрат:
повний заробіток, дивіденди, проценти за вкладами, доходи від рухомого і нерухомого майна;
фінансові та інші доходи, що отримані від неурядових організацій;
оплата транспортних та інших пов’язаних з ними витрат;
подарунки, отримані від будь-яких осіб та організацій, у тому числі у вигляді оплати транспортних витрат, харчування, проживання в готелях, пригощання в ресторанах, різних розваг;
фінансові та інші зобов’язання, заборгованості за ними;
угоди і домовленості з різними організаціями про можливу роботу тощо.
Корупційними діями, за які наступає кримінальна відповідальність, вважаються також розкрадання та привласнення чиновниками державного майна.
У деяких країнах кримінальне покарання наступає лише за сам факт виявлення майна, цінностей та різних витрат, що перевищують суму доходів службовця.
У статті 11 Указу Голови Китайської Народної Республіки від 21 січня 1989 р. сказано, що урядовець, майно або витрати якого вочевидь перебільшують його законні доходи, зобов’язаний пояснити джерела таких надходжень. Якщо урядовець не в змозі засвідчити своїх доходів, частина, що перевищує його доходи, має вважатись незаконними доходами. У такому випадку він підлягає ув’язненню на строк до 5 років, а частина незаконно отриманих доходів – конфіскації.
Покаранню підлягають не тільки фактичні розкрадання, але й неправомірне використання часу та праці державних службовців, державних приміщень і устаткування, наприклад EOM.
Міжнародні організації розглядають як небезпечні дії, коли особа зловживає своїм службовим становищем. Рекомендовано розглядати питання про встановлення кримінальної відповідальності за будь-яке відволікання державних ресурсів на порушення встановлених норм, навіть у випадку відсутності особистої користі для відповідальної посадової особи. Невиправдане збагачення тієї чи іншої посадової особи також повинно підлягати покаранню, навіть якщо при цьому не завдається безпосередньої шкоди державі або будь-якій приватній особі, оскільки спричиняється шкода моралі у державі і підривається довіра громадян до уряду.
У міжнародних нормах існує поняття – “конфлікт інтересів”, що розглядається як протиріччя між службовими обов’язками та особистими корисливими інтересами службовця. Поняття дуже широке і передбачає участь службовця в комерційній діяльності, прийняття управлінських рішень щодо осіб (організацій), з якими повинен вести ділові операції і т.ін. Такі дії вважаються загрозою для добробуту суспільства і кожна країна повинна розглядати питання доречності використання кримінальних санкцій. Це заслуговує на неабияку увагу у нашій державі.
Не менш небезпечними діями є ненадання службовими особами інформації щодо своїх прибутків, угод на суму, яка перевищує відповідну вартість; внесків на політичні цілі; банківських операцій. з іншої сторони, кримінальними діяннями вважається розголошення або використання службовою особою конфіденційної інформації, яка стала їй відомою у зв’язку з виконанням державних функцій. Останнє положення чітко відображено у ст. 10 Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб, де зазначено, що відомості конфіденційного характеру, якими володіють державні посадові особи, зберігаються у таємниці, якщо національне законодавство, виконання обов’язків або потреб правосуддя не вимагають іншого. Такі обмеження застосовуються також після залишення служби.