Смекни!
smekni.com

Видавнича діяльність українських вчительських товариств (стр. 2 из 8)

Іншим важливим питанням кінця ХІХ – поч. ХХ ст. для українців була боротьба за запровадження фонетичного правопису. Обґрунтування необхідності його в українській школі висвітлювалося у статті О.Поповича “Справа управильнення рускої правописи” [20].

Проте, незважаючи на свою змістовність, видавництво “Рускої Школи” наштовхнулося на значні труднощі. Видавати чотири номери щорічно як передачалося, не вдалося. Чи не найважливішою причиною була байдужість української інтелігенції, як з великою прохолодою поставилася до нового видання. Із розісланих 400 примірників вчителям, священикам та іншим лише 53 потрапило в такі руки, що зустріли “Руску Школу” радо й відразу вислали гроші на адресу товариства. Декілька примірників повернули редакції, не бажаючи їх придбати. Інші не повернули ні грошей, ні часопису і цим завдали видавцям значних збитків [21].

Ще на одну причину невдачі вказував В.Сімович у своїй праці “Стефан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і педагог” – брак кваліфікованих співробітників. Він писав, що маже весь перший номер “Руської Школи” заповнив своєю працею сам редактор (С.Смаль-Стоцький).

На думку С.Смаль-Стоцького, сприятливіший час настав на початку 90-х років, бо часопис “Зоря” змінив свою програму настільки. що перестав публікувати статті наукового характеру, а газета “Учитель”, виконуючи рішення загальних зборів УПТ, змушена була, в першу чергу, оглядатися на потреби народних шкіл. І саме тому, як зазначалося у вступній статті до другого випуску “Рускої школи”, “показується конечна (нагальна – Л.Ш.) потреба поповнити недостаток, який через те повстав на ниві руского духовного життя і подати в осібній часописи приют рускій науці” [22].

Напередодні видання другого номера “Рускої школи” в газеті “Буковина” з’явилося прохання до вчителів-українців надіслати статті педагогічного або наукового змісту (наприклад, доповіді українською мовою для учительських конференцій) з метою опублікування їх у педагогічному часописі. Упорядники сподівалися, що більше, ні на 100 українських шкіл знайдеться хоча б декілька учителів, які працюють на полі педагогічно-наукового письменства [23]. Ці сподівання не виправдалися, і в другому номері “Руської школи” також не з’явилося жодної статті, що вийшла б з-під пера українського вчителя.

Як за складом авторів, так і за науковим рівнем другий випуск “Рускої Школи” став вагомим явищем в суспільному житті Буковини та Галичини. Тут були вміщені такі статті: “Про лан науки рускої мови в гімназіях” (С.Смаль-Стоцького і Т.Гарнтена), “Задачі і методи історії літератури” І.Франка, “Слов’янські перекази о пожертвуваню власної дитини”, написані М.Драгомановим, літературні замітки (критичні статті) І.Франка та С.Смаль-Стоцького, а також “Посмертна згадка про д-ра Міклошича” [24].

Крім статті С.Смаль-Стоцького “Про план науки рускої мови в гімназіях”, нічого педагогічного ця “науково-педагогічна часопись” не містила. Статті І.Франка та М.Драгоманова й рецензії вказують на задум редактора – зробити з “Руської Школи” чисто науковий журнал. Звичайно, бути близьким, зрозумілим і доступним за змістом для широкого загалу українського вчительства цей випуск “Рускої Школи”, як попередній, не міг бути. Учительство, мабуть, більше потребувало часопису іншого характеру, де можна було б обговорювати ті питання, з якими українські педагоги зустрічалися у своїй повсякденній праці. Враховуючи те, що Наукове товариство ім.Шевченка у Львові почало видавати свої “Записки” суто наукового характеру. а також брак коштів та передплатників “Руської Школи”, провід товариства “Українська школа” прийняла рішення припинити видання часопису [25].

Але необхідність власного періодичного видання гостро відчували члени товариства. На п’ятих загальних зборах, що відбулися 27 серпня 1896 р., старший учитель І.Савицький порушив питання про випуск “Українською школю” так званого педагогічного листка, зазначивши при цьому, що його конче потребують вчителі, аби обговорювати свої нагальні справи. В результаті жвавої дискусії прийнято рішення, що товариство через брак коштів не буде видавати педагогічної газети. Вчителям запропонували надсилати свої статі дидактично-педагогічног змісту до центральної управи “Української школи”, яка, в свою чергу, буде пересилати їх до газети “Буковина”, де вони будуть надруковані в спеціальній рубриці [26].

Незважаючи на це, питання власного періодичного видання гостро стоять на порядку дня. Враховуючи численні пропозиції вчителів, керівництво “Української школи” прийняла рішення, що, починаючи з 1 січня 1903 р., буде видавати свій учительський орган. Проте намір так і залишився наміром через те, що товариство заборгувало кошти друкарні за попередні видання, а прибутків від реалізації книг та членських внесків було недостатньо, аби покрити видатки на випуск нової учительської газети. Чи не найголовнішою причиною, що змусила “Українську школу” відмовитися від свого задуму було те, що внаслідок опитування зголосилося передплатити новий часопис лише 60 чоловік. Товариство боялося в черговий раз зазнати невдачі, тому закликало вчителів стати передплатниками газет “Учитель” та “Буковина”, а також бути їх дописувачами [27].

Слід сказати, що саме газета “Буковина” надавала чи не найбільшу інформаційну підтримку діяльності “Української школи”. На її сторінках регулярно повідомлялося про засідання товариства, вміщувалися оголошення і, що найголовніше, в публікаціях, присвячених освіті, була повна солідарність з усіма заходами, справами та пропозиціями “Української школи”. Газета неодноразово закликала вчителів надсилати якнайбільше матеріалу до редакції або надрукувати її і виконувала свої обіцянки [28].

Отже, всі спроби видавати власний періодичний орган виявилися невдалими, а діяльність “Української школи” і найважливіші проблеми членів товариства висвітлювалися на сторінках “Буковини” [29].

На початку ХХ століття спостерігається підвищення активності українського вчительства, котре намагається боротися за свої права. Періодичні видання фахових організацій свідчили про це. Загалом педагогічна преса ВЛУВ і ВОУУБ була передовішою й сміливішою, оскільки матеріально залежали від крайової влади, а становище, в якому опинилося українське народне вчительство змушувало відвертіше говорити про його пекучі проблеми, ніж це робили на сторінках своїх видань культурно-просвітні педагогічні організації Галичини та Буковини.

Часопис “Промінь” побачив світ на початку 1904 р. Рішення про визнання його своїм фаховим періодичним виданням було прийнято на першому вічі українського народного вчительства Галичини та Буковини, що відбулося у Львові 18 липня 1904 р. Видавали часопис на Буковині (у Вашківцях над Черемошом). Головним редактором був І.Герасимович. До редакційного комітету входили представники від буковинського та галицького вчительства [30]. Спочатку “Промінь” виходив із таким підзаголовком: “суспільно-науковий орган русько-українського вчительства в Галичині і Буковині”, в 1905-196 рр. – як “суспільно-науковий орган українського учительства”, у наступному році – з підзаголовком: “Независимий орган українського учительства”[31]. Цим декларувалася незалежна від органів державної влади позиція щодо становища українських педагогів та шкільництва загалом. Слід сказати, що двотижневик принципово і кваліфіковано стояв на захисті української освіти та педагогів Галичини та Буковини.

Часопис “Промінь” зіграв неабияку роль у заснуванні товариства ВПУВ, ставши його друкованим органом, в згуртуванні вчительство навколо національно-професійних інтересів [32]. Адже провідними темами публікацій були: організація учительства, його участь у загальнополітичному житті суспільства, розбудова українського крайового шкільництва [33]. Становить інтерес опублікована на сторінках “Променя” стаття “Народна руська школа руські учителі в Галичині” [34], яка друкувалась у кількох номерах журналу за 1904 р. У ній розглядалися такі проблеми, як брак шкільних приміщень, значна частина з котрих була непридатною для навчання, антиукраїнська шкільна політика крайової влади, її однобічне протежування польським школам і, навпаки, негативне, часом і вороже ставлення до українського шкільництва, тяжке матеріальне становище вчителів. В тому ж році побачила світ ще одна велика стаття під псевдонімом Свояк “Темні сторони народного шкільництва в Галичині” [35]. Вона насичена статистичними даними, які свідчать про масову неписьменність населення, недостатню кількість початкових шкіл у краї, надзвичайно низькі заробітки народних учителів.

Заслуговують на увагу статті про правничо-службові відносини учительства. Наприклад, “Регуляция учительської платні”, “Дисциплінарний законопроект буковинського учительства” та інші. В 1905 р. в журналі започаткована рубрика “Причини до інтерпретації галицьких шкільних законів”, яка давала кваліфіковані юридичні поради на запитання вчителів, з якими вони зверталися до редакції [36].

В “Промені” друкувалися ювілейні статті про видатних громадсько-політичних та культурних діячів: Б.Грінченка, І.Франка, М.Павлика, С.Пігуляка, Е.Канта [37]. Подавалася хроніка культурно-освітніх подій та заходів із життя українського вчительства [38]. Під рубрикою “Надіслане” надавали місце для публікацій різним політичним силам, які висловлювали свої погляди щодо розвитку українського шкільництва. Часто під цією рубрикою друкувалися також повідомлення з окружних учительських конференцій у Галичині і Буковині, відозви та приватні спростування [39].

Належне місце на сторінках двотижневика займала художня література: тут друкували поезії, оповідання та фейлетони таких знаних в Західній Україні та за її межами авторів як І.Франка, Д.Макогона, В.Лебедєвої, Н.Кобринської, О.Маковея. Бібліографічна частина “Променя” інформувала про нові видання та рецензувала окремі праці та підручники, що могли зацікавити українського вчителя, стати корисним у навчально-шкільному і виховному процесах [40].