Змістовна інформація про проблеми українського шкільництва подавалася у запровадженій рубриці “Хроніка шкільного життя”, а також у статистичних таблицях про стан українських середніх шкіл у Галичині і Буковині, що часто містилися на сторінках часопису [74]. Час від часу друкувалися матеріали про культурних діячів та педагогів, що внесли вагомий вклад у розвиток української культури й освіти: Костянтина Личаківського, Едварда Маркевича [75].
Оскільки часопис “Наша школа” був органом “Учительської громади” і товариства ім.Сковороди в Чернівцях, то систематично публікував матеріали про діяльність товариств та їх філій під постійною рубрикою “З товариства “Учительська Громада”, а також історію організаційного руху буковинських викладачів середніх шкіл, які об’єдналися у Товаристві ім.Сковороди, подає у своїй статті В.Кмицевич [77].
Українські періодичні вчительські видання, що виходили у світ завдяки педагогічним товариствам, ставили перед собою завдання правдиво висвітлювати становище українського шкільництва в Галичині та Буковині. Матеріали, що вміщувалися на їх сторінках, свідчили про низький рівень розвитку української освіти: недостатню кількість початкових і середніх шкіл, складне матеріальне та моральне становище вчителів. Разом з тим учительські товариства у власних періодичних органах намагалися підвищити інтелектуальний та фаховий рівень педагогів, а також висвітлювали власну організаційну діяльність та суспільну працю, спрямовану на розв’язання існуючих проблем.
Не менш важливою і необхідною була діяльність педагогічних організацій спрямована на видання періодичних видань для дітей та молоді, аби подбати про належне національне виховання підростаючого покоління. У 1890 р. професор Володимир Шухевич почав видавати ілюстрований часопис для дітей і молоді під назвою “Дзвінок”, про який газета “Учитель” писала: “вже давно ожидана ілюстрована газета для “дітей і молодіжи” стане як можна судити після змісту першого числа на висоті своєї задачі і заступить бодай в части великий брак книжок для читання молоді” [78]. Проте В.Шухевич зіткнувся із значними матеріальними втратами [79], і тому у 1892 р. звернувся із пропозицією до проводу УПТ аби воно взяло на себе обов’язки пов’язані із виходом у світ “Дзвінка”. Позитивну відповідь на таке прохання було дано 26 травня 1892 р. [80].
Провід УПТ призначив редактором В.Шухевича, а адміністративну діяльність було доручено здійснювати К.Паньківському (За редакцію “Дзвінка” у різні роки відповідали: В.Білецький (1896-1902 рр., 1904-1999 рр.), К.Галицька (1909 р.), К.Гринечева (1909-1913 рр.), а також І.Крип’якевич (1914 р.) [81]. У 1890-1893 рр. часопис виходив із підзаголовком: “письмо ілюстроване для дітей і молодіжи”, в 1894-1906 рр. письмо ілюстроване для науки і забави руских дітей і молодіжи”, а в 1907-1914 рр. – “ілюстративний часопись для дітей і молодіжи”. Часопис вміщував на своїх сторінках оповідання та казки І.Франка, В.Лебедєвої, І.Крип’якевича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та інших, а також майстерно зроблені переклади Р.Кіплінга, Р.Бернсона; поезії Л.України, С.Воробкевича, Б.Лепкого, Ю.Федьковича, Н.Кобринської, М.Коцюбинського та багато інших авторів. “Дзвінок” ставив перед собою завдання розширити кругозір української молоді, тому публікував матеріали не тільки про українських князів та гетьманів, видатних культурних та громадських діячів, про призначення релігійних свят і їхнє святкування українцями, а й про політичну ситуацію в Росії, повінь в Парижі, Новий рік у Філадельфії, храм св.Петра в Римі, про католицьку державу Ватикан. Цьому сприяли й інші наукові статті та популярні розповіді із всесвітньої та української історії та культури, географії, природничих наук, посмертні згадки про видатних людей [82].
Заслуговували на увагу дитячі п’єси та спеціально складені сценарії, які могли використовувати вчителі для проведення позакласних заходів. Регулярними на сторінках двотижневика були такі рубрики “Веселий кутик” (публікувалися жарти та смішинки), “Золоті зернятка” (вміщувалися корисні поради). Величезною популярністю серед дітей користувалися кросворди та ребуси. Був у “Дзвінку” також додаток для дітей дошкільного віку [83]. Редакція вела постійне листування із своїми юними читачами, в якому знаходяться численні схвальні відгуки, на все те, що публікувалося, а також побажання дітей якнайчастіше бачити нові номери журналу у своєму домі. Юні дописувачі надсилали загадки, кросворди, смішинки для того, аби їх надрукували у “Дзвінку”, повідомляли про те, як вони збирають гроші на потреби УПТ під час Різдвяних свят та купують різні атрибути товариства, таким чином допомагаючи йому [83].
Загалом літературний та естетичний рівень “Дзвінка” був високим. Редактори зуміли підібрати цікавий та змістовний матеріал і подавати його молоді в доступній формі. На особливу увагу заслуговують ілюстрації “Дзвінка”, які були досить вдалим доповненням до надрукованого в журналі. Щодо перших років видання, то важко високо оцінити професійний рівень часопису, але поступово його видавці зуміли виправити стан справ на краще і зробити дитячий журнал таким, що повністю відповідав потребам українських дітей та молоді. Перший український просвітньо-економічний конгрес у своєму рішенні щодо видавничої діяльності, опублікованому у 1910 р., рекомендував передрукувати найкращі поезії, оповідання, п’єси для дітей, що друкувалися на сторінках “Дзвінка”, і видати окремими книжечками [86].
Проте “Дзвінок” не міг похвалитися великою кількістю передплатників, адже у 1897 р. їх налічувалося 91, а в наступному ця цифра зменшилась до 85. Після того, як головним редактором в 1903 р. було призначено М.Малицьку, число передплатників зросло до 120, і в 1905 р. становило 500, а в 1913 р. – 514. “Дзвінок” мав своїх читачів і серед українців Буковини: у 1913 р. його одержували 18 приватних осіб і 28 шкіл, 36 примірників в цьому році УПТ надіслало до навчальних та виховних закладів безкоштовно [87]. Спроба розповсюджувати часопис у Східній Україні була невдалою, так як російський уряд не дав на це згоди [88].
Цілком зрозумілим є те, що за такої кількості передплатників видання журналу було збитковим, але УПТ не відмовлялося його фінансувати, розуміючи важливість цієї справи. Витрати покривались за рахунок щорічних дотацій від Галицького сейму в розмірі 100 ринських, а також із добродійних внесків на рахунок товариства [89].
Буковинське педагогічне товариство “Українська школа” також вирішило зайнятися справою випуску періодичного видання для молоді. Ініціатором цієї справи був А.Клим, голова товариства в 1912-1914 рр. Розраховуючи вартість видання, виходячи з того, що на Буковині в школах навчилося 50 тис. українських дітей, і якщо 20 тис. читали б новий часопис, то товариство могло б наважитися на видання дешевого журналу. Але через те, що на це не було відповідних коштів, вирішили укласти угоду з фірмою С.Раях у Чернівцях, за якою дане підприємство взяло на себе обов’язок профінансувати видання і зайнятися його розпродажем. Товариству залишалася лише творча праця. Для цього було вибрано редакційний комітет, до якого ввійшли: В.Сімович, Т.Ільницький, І.Каву ля та М.Гулат. 1 вересня 1913 р. повинен був зявитися перший часопис для шкільної молоді (тій, котрій виповнилося 15 років) під назвою “Квітник”. Редакційний комітет підготував рукопис. На жаль, він не вийшов з причин цілком незалежних ні від виділу, ні від редакторів [90].
Окрім видання учительськими товариствами власних періодичних видань та часописів для дітей і молоді, вагоме місце в їхній видавничій діяльності зайняла робота, спрямована на випуск у світ книг. Це були методичні посібники для вчителів та інші книги, що пропагували ідею національної школи, підручники, література для позакласного читання дітям різного віку.
Педагоги українських шкіл гостро потребували інформативної та методичної літератури рідною мовою, яка б познайомила їх із наводками педагогічної науки, а також розширювала кругозір вчителів. Саме тому УПТ започаткувало видання спеціальної серії книг під назвою “Книжки і видання до бібліотек учительських”. Тематика літератури, що виходила в цій серії була досить різноплановою, про що говорять назви виданих книг: “Коротка історія педагогіки” Т.Грушкевича, “Приписи для іспитів кваліфікаційних для шкіл народних і ви ділових”, “Нариси з домашньої педагогіки” Віри Лебедєвої, “Короткий огляд історії німецьких університетів” Г.Кричуна, “Нинішня географія” С.Рудницького, “Новий напрямок у науці малюнків” М.Коця та інші. Всього УПТ видало 20 книг призначених для вчительських бібліотек [91].
На Буковині вчителі змогли одержати методичні посібники українською мовою завдяки видавничій діяльності товариства “Українська школа”. Це були: “Методика науки в школі народній” М.Гаврищука, “Дидактика” С.Канюка, “Педагогіка” М.Барановського, що рекомендувалася для використання в учительських семінарах та учителям народних шкіл; “Наука читання й писання в першім шкільнім році” О.Поповича, “Вступ до методики науки природної” М.Гаврищука.
Ціль даних методичних посібників – зорієнтувати вчителя народної школи, як заохотити українських дітей до навчання, прищепити любов до рідного краю і всього національного. М.Гаврищук у своїй “Методиці” звертає увагу на те, що успішне навчання у вищих навчальних закладах можливе тільки тоді, коли викладання в народній школі проходитиме на належному рівні. Від давав дуже важливі рекомендації, як зробити виховання якомога ефективнішим і змістовнішим [92].
“Виховання повинне бути національне. Виховання космополітичне, що виховує дитину людиною всесвіту, минаючи рідний край, є зовсім хибре”, - зазначалося в “Педагогіці” М.Барановського. Тут детально характеризувалися основні складові виховання дитини, його форми, методи та засоби. Дуже цікавими бути такі розділи, як “Родина”, “Школа й церква як виховні чинники”, “Народний учитель як вихователь” та інші [93].