Серед видань УПТ були досить оригінальні календарі. Коломийська філія УПТ видала ряд кишенькових студентських календарів, призначених для одного шкільного року. Кожен із календарів містив в собі астрономічний календар, чисті листки для заміток, вимоги до вступних іспитів в гімназію, обов’язкові правила для гімназистів, визначні дати в українській історії, зразки розв’язання завдань з алгебри та геометрії та багато іншого. В календ ариках Коломийської філії УПТ зазначалося, що прибуток від їх розпродажі буде спрямований на інтернат УПТ в Коломиї [122].
Товариство “Українська школа” для позакласного читання українських дітей видало “Образки з природи” І.Синюка, “10 казочок для дітей”, “Малий катизизм”, повість “Як бідні збагатіли”, казку “Тисяча і одна ніч”. Воно мало також гарну традицію дарувати дітям книжечки з нагоди ювілеїв. На честь 50-літнього ювілею перебування на престолі цісаря Франца-Йосифа товариство видало ювілейну книжечку “Наш цісар”, яку в день свята одержали учні народних шкіл [123]. В пам’ять 50-х роковин смерті Тараса Шевченка “Українська школа” закупила декілька тисяч книжок із життєписом Великого Кобзаря, що їх видавала чернівецька заміська філія товариства і вручила молоді в народних школах [124].
Цілком зрозуміло, що цієї кількості книжечок для дітей не було достатньо. Тому наприкінці 1902 р. газета “Буковина” повідомила: “Чернівецька філія товариства “Руська Школа” ухвалила видавати “Крейцарову бібліотеку” для шкільної молоді. Всі ми знаємо, що така бібліотека потрібна, і тому кожний учитель повинен видавництво морально підтримати. Оскільки наших філіальних грошей вистачить, доти будемо бодай щомісяця пускати між наших школяриків брошурки, що мали би своєю цікавістю вщіплювати в дитячі серця охоту до читання. любов до рідного слова”. Далі редакційний комітет на чолі з учителем І.Карбулецьким просить надсилати на його адресу коротенькі оповідання, байки, віршики. прислів’я, загадки бажано гумористичного змісту, бо упорядники задумали перших 2-3 книжечки випустити саме такого характеру. Учителі відгукнулися на дане прохання, і тому перша книжечка із серії “Крейцарова бібліотека” вийшла вже в січні 1903р. [125].
Брошурки, що видавала Чернівецька заміська філія, були не тільки гумористичного змісту, тут були вірші й оповідання патріотичного змісту, що прищеплювали дітям любов до рідного краю. Наприклад, в травні 1903 р. вийшла книжечка з біографією О.Поповича, його віршем, написаним для дітей, смішинкою С.Воробкевича, а також приказками та прислів’ями.
Важливою справою було і розповсюдження видань Українські періодичні видання Галичини та Буковини повідомляли про вихід нових книжечок для дітей, їх ціни (слід сказати, що вони були дешевими і цілком доступними для всіх верств населення) допомагали розповсюджувати видання “Крейцарової бібліотеки”, а також закликали батьків підтримувати як морально (надсилати цікавий матеріал до редакції), так і матеріально (замовляти якнайбільше книжечок у видавців, причому кожен 10 примірник вони могли одержати безкоштовно) [126].
З метою одержання якомога більше матеріалу придатного для друку в “Крейцаровій бібліотеці” чернівецька філія товариства оголосила конкурс на краще оповідання гумористичного або серйозного змісту, яке ніде раніше не було надруковане. Для переможців були визначені 3 премії (в розмірі 20, 10 та 5 крон) за найкращі твори, на думку редакції. В такий спосіб малося на меті не тільки заохотити українських батьків та вчителів збирати матеріал до “Крейцарової бібліотеки”, а й одержати велику кількість оповідань, бо за умовами конкурсу надіслане авторам не поверталося назад [127].
Слід сказати, що українські вчителі взяли активну участь у розповсюдженні видань “Крейцарової бібліотеки”. Деякі філії “Української школи” закуповували книжечки із даної серії і дарували їх дітям вчителів, що належали до товариства та кращим учням народних шкіл. Учительська газета “Промінь” як додаток до деяких своїх номерів надсилала своїм передплатникам брошури із серії “Крейцарової бібліотеки”. Тут можна було прочитати: “Сподіваємося, що не найдеться ні в Буковині, ні в Галичині рускої школи, в котрій не розходили би ся книжечки. Тим способом ширили би у нас просвіту, підтримувало би видавництво, а коли б розходилося кожного числа не як до тепер 3-5 тисяч примірників, а 10-13 тисяч, то книжечки могли б продаватися вдвічі дешевше [128].
1905 р. учитель І.Карбулицький, який редагував “Крейцарову бібліотеку” і доклав чи не найбільше зусиль, щоб видання із цієї серії могли побачити світ, на загальних зборах Чернівецької філії “Української школи” заявив, що не може надалі виконувати свої обов’язки, тому був обраний редакційний комітет у складі народних учителів Івана Синюка, Іллі Ілюка та Дарія Пігуляка. Це не знизило якості книжок, що видавалися в такому ж самому об’ємі і за такою ж ціною, як раніше. Ці книжечки і наділі користувалися великою популярністю серед українського населення завдяки гарному добору матеріалу й доступній ціні [129].
В цілому під управою “Крейцарової бібліотеки”, яку протягом декількох років (1903-1908) видавала Чернівецька філія товариства для дітей окремими маленькими і дуже дешевими книжечками, випущено приблизно 200 тисяч примірників даного видання. Вони досить швидко розповсюджувалися в Галичині та Буковині і мали великий виховний вплив на дітей та молодь [130].
Правда на цьому видання книжечок для дітей Чернівецькою заміською філією “Української школи” не припинилося. Воно продовжувалося в період з 1909 до 1914 рр. під назвою “Дитяча бібліотека”, хоч і не настільки активно, як це робилося раніше. Із видань цієї серії на особливу увагу заслуговують календ арики для дітей, де, окрім самих календарів із зазначеними святковими днями, були навчальні оповідання, розповіді про видатні постаті та події в українській історії й літературі, а також корисні поради [131].
Українська преса постійно закликала батьків купувати саме календ арики, випущені “Українською школою”, бо прибуток від їхнього розпродажу йшов на потреби товариства, відповідно і на потреби національної школи та її вчителів [132].
Серед книг для дітей виданих ВПУВ відзначається своїм цікавим змістом та літературною майстерністю збірка поезій Марійки Підгорянки “Відгуки душі”. Прибуток, одержаний від продажі цієї книги, передбачалось спрямувати на будівництво бурси для учительських синів [133]. З цією метою видавалися також товариством ВПУВ кишенькові календ арики [134].
Товариство “Учительська громада” взяло на себе завдання видавати книги для молоді середніх шкіл. У 1910 р. цією справою зайнялася Коломийська філія “Учительської громади”. Їй вдалося видати збірку поезій І.Франка, вибрані новели цього ж автора під назвою “В поті чола”, а також оповідання В.Стефаника та Л.Мартовича. З нагоди Шевченкового ювілею в 1914 р. центральний провід товариства у Львові видав “Кобзар” для молоді [135]. Кожне із видань “Учительської громади” одержувало, як правило, схвальні відгуки преси.
Вступне слово до “Вибору поезій” І.Франка було написане письменником А.Крушельницьким, де розповідалося про життя та творчість І.Франка. “Вибір зроблений взагалі добре і дає змогу познайомитися дійсно з тою глибокою поезією, - писав М.Євшан [136]. Упорядником вибраних оповідань І.Франка “В поті чола” був також А.Крушельницькій, ним було написане і вступне слово. Перевагу при виборі оповідань, було надано тим, які мали відношення до дітей, молоді та їхньої поведінки [137].
До “Кобзаря” Т.Шевченка ввійшло 136 поезій, частина із них в скороченому вигляді. Також до нього ввійшла біографія поета і пояснення до творів, котрі були важкими для розуміння молоддю. Слід сказати, що редактор цього видання професор Ю.Романчик виконав свою роботу на високому рівні [138].
Серед видань учительських товариств були власні статути та статути для філій. УПТ крім цього видавало щорічні звіти про свою діяльність, роботу навчальних закладів та інтернатів, а також інформативні календарі та заклики до громадськості з проханням вступати до товариства і робити пожертви на його користь [139].
Товариство “Українська школа” видавала також “Збірник законів і розпоряджень для народних шкіл Буковини”, статути для вчительських семінарій, яку створило товариство. За кошти цієї вчительської організації було видано статут товариства “Шкільна поміч”. Це було зроблено тому, що новостворене товариство переслідувало мету – підтримувати матеріально тих учнів краю, що навчалися в народних та середніх школах, тобто дбати про підручники, одяг [149]. Товариство ВПУВ друкувало звіти про свою діяльність, котрі відзначалися змістовністю та детальністю [141].
Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш плідною видавнича діяльність була в УПТ, якому в період від 1884 р. до 1913 р. вдалося випустити в світ, згідно каталогу всіх художніх книг – 190 видань [142]. Деякі із них було видано тиражем в 100 тис. примірників [143]. Товариство “Українська школа” до Першої світової війни видало більш ніж 80 книг різними тиражами (від 17 до 5000 примірників) [144]. Видавнича діяльність інших вчительських організацій (ВПУВ, ВОУУБ та “Вчительської громади”) була невелика. Товариство учителів вищих шкіл ім.Сковороди взагалі не здійснювало діяльності в цьому напрямку.
УПТ розпочало видавати книги у 1884 р. [145]. Оскільки матеріалу для друкування вистачало у 1885 р. було проведено конкурс на кращі дитячі твори. Згідно умов конкурсу товариство взяло на себе зобов’язання забезпечити їх випуск, а частину доходу від продажі одержали автори [146]. У 1886 р. УПТ організувало “Бібліотеку для молоді” з редакційним комітетом у складі Г.Врецьоки, Р.Заклинського та Зарицкого [147]. Згодом було створено “фонд видавничий”, а також товариство розпочало видавати літературу для молоді старшого віку [148]. В 1905 р. із членів проводу УПТ було створено видавничу секцію на чолі з доктором Левицьким [149], а в 1909 р. почала діяти при товаристві видавнича комісія під головуванням О.Макарушки. Створення даних організаційних структур говорило про те, що товариство приділяло видавничій діяльності значну увагу. Керівництво УПТ намагалося проінформувати якомога більше число людей про свої видання. а також мало свої розповсюджувачів. Крім того, товариство постійно дарувало свої книги культурно-просвітнім організаціям, школам, читальням, завдяки чому його видання потрапляли до української громадськості [150].