Наші предки чудесним вважали все незрозуміле. Особливо сильне враження на людину справляли такі явища, в основі яких лежали ще невідомі науці форми існування матерії, невідомі природні процеси. Електричні й магнітні поля, радіохвилі, радіоактивні випромінення існували в природі й до того, як людина їх відкрила та дослідила. І не тільки існували, а й зумовлювали ряд явищ, доступних безпосередньому спостереженню. Згадаймо хоча б вогні Святого Ельма на щоглах кораблів, що вражали уяву моряків, а насправді являли собою безневинний електричний розряд, один з проявів атмосферної електрики.
Інший приклад: магнітні бурі, що викликали розгубленість у мореплавців, коли стрілка компаса, замість того щоб вказувати на північ, починала безладно повертатися. Хіба могли мореплавці минулих часів знати, що причиною такої дивної поведінки магнітної стрілки є процеси, що відбуваються на поверхні Сонця й породжують могутні потоки заряджених частинок, які вторгаються в земну атмосферу і збурюють магнітне поле нашої планети?
Незнання природних причин цих і багатьох інших «таємничих» явищ природи, страх перед їхніми невідомими наслідками породжували уявлення про їх надприродне походження. Марновірні люди щиро вірили, що причина таких явищ знаходиться за межами матеріального світу.
Ми не будемо спинятися на так званих біблійних і подібних до них чудесах, а також на чудесах, що фабрикуються спеціально для обману віруючих. Переконливому викриттю таких чудес присвячено численну й різноманітну літературу.
Підійдемо до питання про чудеса з дещо іншого боку. В процесі наукового дослідження природи людина час від часу зустрічається з такими ситуаціями, коли нововідкриті факти або вступають у суперечність з тими чи іншими відомими науці природними закономірностями, з надійно встановленими загальноприйнятими науковими уявленнями, що добре зарекомендували себе, або не дістають у межах існуючих фундаментальних науковихтеорій задовільного пояснення. Здавалося б, що у таких ситуаціях наявна головна ознака чуда: невідповідність ходу того чи іншого явища існуючим науковим уявленням.
Виникає закономірне запитання: чи можуть подібні ситуації свідчити про те, що наука наблизилася до тієї межі, за якою начебто починається сфера дії надприродних сил? Чи вони виникають з якихось інших причин, що не мають спільного з надприродним?
Перш за все спробуємо розібратися в тому, чи правомірним є розуміння чуда як порушення законів природи? Так, коли б надприродні сили справді існували й свавільно порушували б закономірний плин явищ, такі порушення були б чудесами. Але з цього зовсім не випливає, що будь-яке порушення законів природи є чудом. Тут ми зустрічаємося з відомою філософською помилкою, коли нерозуміння діалектичного характеру процесу пізнання веде до того, що наближення до меж знань про матерію, які існують у даний момент, сприймається в релігійно-ідеалістичному плані як свідчення існування нематеріальних, надприродних сил.
Справа в тому, що матерія нескінченно різноманітна і наші знання про неї завжди відносні. Інакше кажучи, будь-яка наукова, у тому числі фізична теорія, якою б фундаментальною вона не була, має певні межі застосування. Це означає, що в природі завжди існує царина явищ, які не можуть бути описані за допомогою даної теорії. І коли в процесі наукового дослідження виявляються факти, що належать до цих явищ, вони не можуть дістати задовільного пояснення в рамках існуючих знань або навіть вступають з ними в явну суперечність. Таким чином, у подібних випадках ми зустрічаємося ніби з порушенням законів природи. Насправді ж має місце вихід за межі застосовності діючих теорій. Вихід, який кожного разу потребує їх узагальнення й розвитку.
Інакше кажучи, це означає, що нововідкриті факти,які виходять за рамки відомих законів і наукових теорій, вкладаються у загальніші теорії і підпорядковуються хоча й невідомим у даний момент науці, проте існуючим загальнішим закономірностям.
Таким є діалектико-матеріалістичний підхід до процесу пізнання природи, в основі якого лежить, з одного боку, принцип матеріальної єдності світу, сприйняття природи такою, якою вона є, а з другого — визнання нескінченної різноманітності світових явищ і послідовного розширення й поглиблення наших знань про об'єктивні закономірності, що керують цими явищами.
Що ж до наукових законів, тобто тих законів, з якими ми зустрічаємось у фізиці, хімії, біології, астрономії та інших природничих науках, то вони, будучи відображенням об'єктивних законів природи, здобуті в результаті пізнавальної діяльності людей. Отже, наукові закони є об'єктивними за своїм змістом і суб'єктивними за формою.
Закони Кеплера — це перші відкриті людиною фундаментальні закони, що стосуються небесних явищ.
На той час, коли учні відповідно до програми курсу астрономії почнуть вивчати закони Кеплера, вони вже будуть знайомі з цілим рядом найважливіших законів природи, починаючи з закону Архімеда і кінчаючи багатьма іншими законами фізики.
Тому доцільно, відштовхуючись від законів Кеплера, повести з учнями розмову про причинність і закономірність взагалі і дати уявлення про ці поняття з позицій діалектико-матеріалістичної філософії, а в зв'язку з цим розглянути питання і про чудеса.
Трудність полягає в тому, що вивчення законів Кеплера відбувається на одному з перших уроків астрономії і у розпорядженні вчителя ще немає найбільш вражаючих і переконливих прикладів (вони належать здебільшого астрофізиці), які могли б стати ілюстрацією до загальних положень світоглядного порядку. Однак цього не слід боятися. Навпаки, до загальних положень корисно періодично повертатися в міру проходження курсу астрономії. Це не тільки буде повторенням, що допоможе краще засвоїти і закріпити матеріал, а й покаже учням, що світоглядні висновки — це не загальні декларації, які повисають у повітрі, а положення, які можна і треба застосовувати для осмислення й глибокого розуміння конкретних проблем природознавства.
У зв'язку з цим ми ще не раз повернемося до питання про діалектичний характер процесу наукового пізнання і співвідношення відносної та абсолютної істини; зокрема, при розгляді питання про революцію у сучасній астрономії і нерозв'язані проблеми сучасної астрофізики.