Завдяки навчанню вираження емоцій стає організованим, а разом з тим і відносно однорідним у всіх членів даної культури. Крім того, воно створює можливість навмисного вираження емоцій, а також контролю над цим вираженням. У результаті виразні рухи здобувають характер специфічного "мови ", за допомогою якої люди розкривають один одному свої позиції і відносини, повідомляють те, що вони переживають.
КОГНІТИВНІ ТЕОРІЇ ЕМОЦІЙ І ОСОБИСТОСТІ
Чим більше сприйняття або пізнання зв'язані з ядром особистості, тим у більшому ступені вони містять у собі почуття або емоції. Коли Я-концепція зазнає критики, індивід схильний до страху або до прийняття оборонної позиції, коли ж Я- концепція підтверджується і схвалюється, індивід відчуває інтерес або радість.
Теорії Я постійно підкреслюють важливість вивчення "почуттєвого змісту " (як протилежного строгому семантичному) для розуміння індивіда. Вони знаходять, що це особливо важливо для психотерапевтів. Дійсно, подібний принцип використовується декількома напрямками сучасної психотерапії, наприклад у групах психологічного тренінгу, групах знайомств, у гештальттерапії.[11]
Емоція як функція розуму. Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як відповідь або як комплекс відповідей, обумовлених когнітивними процесами. Ці теорії мають загальний корінь з поглядами на природу людини, що можуть бути простежені від Аристотеля, Хоми Аквінського, Дідро, Канта й інших філософів. Це ідеї про те, що:
(а) чоловік насамперед і найбільшою мірою - раціональна істота ;
(б) раціональне по своїй сутності добре, а емоційне - погано;
(в) когнітивні процеси повинні використовуватися як фактор, що контролює і заміщає емоції.
Одна з найбільш розроблених теорій емоцій і особистості в цій традиції - теорія Арнолд. За Арнолд, емоція виникає як результат послідовності подій, описуваних за допомогою понять сприйняття й оцінки.
Арнолд використовувала термін сприйняття в значенні "простого розуміння об'єкта". Розуміти що-небудь - це знати, що із себе представляє даний об'єкт поза залежністю від того, як він впливає на сприймаючого. До того, як емоція виникне, об'єкт повинний бути сприйнятий і оцінений. У відповідь на оцінку об'єкта, т;; або інакше впливає на сприймаючого, виникає емоції як нераціональне прийняття або відкидання.[12]
Розходження між емоцією, сприйняттям і оцінкою визнаються незважаючи на той факт, що оцінка сама по собі характеризується як пряме й інтуїтивна і навряд чи не настільки ж безпосередня, як і сприйняття.
Емоція - це чуттєво-діюча тенденція, тоді як мотив - це діючий імпульс плюс розум. Таким чином, мотивоване дія є функцією й емоцією і когнітивними процесами.
Емоції як інтерпретація фізіологічного порушення. Шехтер і його співавтори (1966, 1971; Schachter, Sіnger, 1962) припустили, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і когнітивної оцінки. Деяка подія або ситуація викликають фізіологічне порушення, і в індивіда виникає необхідність оцінити зміст ситуації, що це порушення викликала. Тип або якість емоції, випробовуваної індивідом, залежить не від відчуття, що виникає при фізіологічному порушенні, а від того, як індивід оцінює ситуацію, у якій це відбувається. Оцінка ("дізнавання або визначення") ситуації дає можливість індивідові назвати випробовуване відчуття порушення радістю або гнівом, страхом або відразою або будь-який іншою підходящої до ситуації емоцією. По Шехтеру, те ж саме фізіологічне порушення може відчуватися, як радість або як гнів (або як будь-яка інша емоція) у залежності від трактування ситуації. Мандлер (Mandler, 1975) запропонував схожий розгляд емоційної активності.
В одному добре відомому експерименті Шехтер і Сингер (Schachter, Sіnger, 1962) перевіряли свою теорію в такий спосіб: в одній групі, випробуваним уводили епінефрин, викликаючий порушення, іншим - плацебо. Потім частина піддослідних одержала "пояснення" про дію введеного препарату - або істинне, або помилкове. Частині піддослідних інформації щодо впливу препарату не давали. Безпосередньо після цього половина піддослідних попадала в товариство людей, що демонстрували ейфоричну поведінку, а інша половина - у товариство людей, що находились у люті. Виявилося, що дезінформовані або ті, хто не одержали взагалі ніякої інформації індивіди були більш схильні імітувати настрій і поведінку, а суб'єкти, що точно знали дію епінефрину, були відносно стійкі. [13]
Теория Шехтера оказала величезний вплив на вивчення емоцій, особливо в соціальній психології. Та рядом авторів вона критиковалася.
Фізичні зміни при емоціях так різко кидаються в око, що на роль їх в емоціях уже давно звернули увагу. Яке ж значення вони мають? Звичайно представляється такий порядок: зовнішнє роздратування викликає психічну реакцію, наприклад переляк, унаслідок цього з'являється здригування "від переляку", серцебиття.
Теорія Джемса- Ланге: Ланге(1890), Джемс (1892) висунули теорію, що емоції є сприйняття відчуттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього роздратування. Зовнішнє роздратування, яке служить причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, у кровообігу, у тонусі м'язів. Унаслідок цього у всьому тілі при емоції випробуються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.
Звичайно говорять: ми втратили близьку людину, засмучені, плачемо; ми зустріли ведмедя, злякалися, тремтимо; ми ображені, приведені в лють, наносимо удари. А відповідно до теорії Джемса-Ланге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; приведені в лють, тому що б'ємо. Якби тілесні прояви не випливали негайно за сприйняттям, то, на їхню думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію і думкою віднімемо з неї одне за іншим усі тілесні відчуття, з нею зв'язані, то від неї зрештою нічого не залишиться. Так, якщо з емоції страху усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабість у тілі і т.д., то не буде і страху. Таким чином, людська емоція, позбавлена всякої тілесної підкладки, є ні що інше як порожній звук.
Емоції можуть виникати без усякого впливу на психіку, під впливом чисто хімічних і лікарських впливів. Відомо, що вино "веселить серце людини", вином можна "залити тугу", завдяки вину зникає страх - "п'яному море по коліно".
Мухомор викликає припадки сказу і схильність до насильства. Настій мухомора в старовину давали воїнам, щоб привести них у "кровожерливий стан " (берсерки серед воїнів-вікінгів). Гашиш може викликати припадки буйства.
Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин у патологічних випадках. При захворюваннях серця й аорти з'являється туга. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об'єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини.
Емоції виражаються мімікою лицьових м'язів, рухами мови, вигуками і звуками.
ВИСНОВОК
Таким чином, можна припустити, що в людини існує готовність до визначеного роду реакцій, або, інакше кажучи, готовність до більш легкого навчанню визначеним способам поведінки. Научение направляється соціальними нормами; завдяки научению виникають також і такі реакції, що можуть не мати ніякої "природної " зв'язку з тією або іншою емоцією.
У суспільстві, крім мови, що виконує функції нагромадження, організації і передачі досвіду, існує ще мова виразних рухів, функція якої полягає в безпосереднім вираженні того, що почуває людину. Цією мовою в досконалості опановують актори, здобуваючи здатність пластично передавати емоції, викликані в результаті довільного наміру.
Отже, емоції (лат. emovere - збуджувати, хвилювати) - стани, зв'язані з оцінкою значимості для індивіда діючих на нього факторів. Виражаються вони, насамперед, у формі безпосередніх переживань задоволення або незадоволення актуальних потреб. Є одними з головних регуляторів діяльності. Головна особливість людських емоцій полягає в тому, що в суспільно-історичній практиці був вироблена особлива емоційна мова, що може передаватися як деякий загальноприйнятий опис. На цій основі існує, зокрема, емоційний відгук на твори мистецтва.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Изард И. "Эмоции человека" М., 1980.
2. Леонтьев А. Н. "Потребности, мотивы и эмоции." М., 1971.
3. Рейковский Я. “Экспериментальная психология эмоций”.
4. Речь и эмоции: Материалы симпозиума 11-14 ноября 1974 г./АН СССР.-Л.: Б.и., 1975.-126с.
5. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция .--М.: Изд-во Моск.ун-та, 1990.-197с.
6. Психология // Под ред. А.В. Петровского. М., 1986.
7. Никифорова А.С. Эмоции в нашей жизни. М., 1974.
8. Лук А. Н. Эмоции и чувства. М., 1972.
9. Павлов И.П. Полое собрание сочинений. М. 1978.
10. Лутошкин А.Эмоциональные потенциалы коллектива /Лутошкин А.; Ред. Р.С.Немов-М.: Педагогика, 1988.-128с.