Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.
Управління банківськими ресурсами– це діяльність, яка пав’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.
У практиці зарубіжного менеджмента управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання:
не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;
сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;
забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення «дешевих» ресурсів.[12,27]
Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів – наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта. Якісне обслуговування, на думку А. Дау-гласа, багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів. Важливе місце серед них належить депозитному проценту, його диференціації в залежності від строку вкладу.[19,88]
Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, яке б надало банку прибуток, а для досягнення цього комерційний банк повинен підтримувати везначене співвідношення між власними та залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспромож-ності комерційного банку, а також можливість потрапити під контроль інших комерційних банків та кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так іна проведення банком кредитної політики в цілому.
Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу також не краща політика для комерційного банку. Це пов’язано з можливістю втрати певної групи акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня сплати дивідендів і ринкової вартості акції. Як результат, незбалансованість в структурі капіталу може призвести до погіршення показників, які характеризують діяльність комерційного банку.
Тому потрібно вибирати таку структуру банківського капіталу,яка при найменьших затратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільному рівню доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.
2. Страхування депозитів як один з важливих елементів успішного функціонування комерційного банку
У ринкових умовах банківські кризи будуть неминучі. У зв’язку з цим стає питання страхування банківських депозитів. Для населення таке страхування буде важливим елементом системи соціального захисту. Для підприємств та організацій воно дасть змогу знизити ризик втрат, які пов’язані з банківською нестабільністю. Для самої банківської системи таке страхування дозволить послабити небезпеку вилучення депозитів та попередити розповсюдження банківської кризи.
Страхування депозитів може бути державним та здійснюватися за рахунок бюджету. Його засновником повинна бути установа з великим контрольними повноваженнями по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню.
Особливу увагу питанню страхуванню депозитів приділяється в банківській практиці західних країн. Більшість промислово розвинутих країн або вже ввели в дію, або вводять механізм захисту депозитів. Ці механізми можуть бути державними, як у США, Великобританії та Канаді; можуть створюватися самими банками, як у Франції, Німеччині та Нідерландах; та мати змішаний характер, як у Бельгії та Японії.[20,13]
Основна мета страхування депозитів полягає у тому, щоб забезпечити збереження вкладів населення, підприємств та організацій у випадку банківського краху. Це один з елементів соціального захисту та у той же час важливий інструмент підтримки життєздатності кредитної системи. Забезпечуючи гарантію збереження вкладів на банківських рахунках, страхування депозитів зменьшує небезпеку вилучення вкладів у випадку погіршення кон’юктури та неплатоспроможності окремих установ.
Незважаючи на розбіжності у схемах депозитного страхування, до їх спільної риси можна віднести теріторіальну ознаку здійснення страхування, яка не робить різниці між національними та іноземними банківськими установами, які функціонують у даній країні. Страхувння розповсюджується як на вклади резидентів, так і нерезидентів. По відношенню до страхування валютних вкладів існує різноманітна практика: деякі країни такі вклади страхують, інші ні. Міжбанківські вклади, як правило, не страхуються. Велика кількість країн встановлює максимальні ліміти на розміри депозитів, які належать страхуванню.
Страхові організації можуть виконувати лише технічні функції, а в окремих країнах, як, наприклад, у США, можуть мати великі контрольні повноваження по відношенню до банківських установ, які підлягають страхуванню.[3,21]
На даному етапі розвитку банківської системи України потрібно враховувати досвід страхування депозитів зарубіжних країн для того, щоб попередити можливість банківської кризи. Ця проблема стоїть перед керівними органами, які повинні дозволити банкам ефективно використовувати коливання процентної ставки по вкладам в якості засобу компенсації як індивідуального ризику неповернення боргу, так і ризика знецінення грошей.
Банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного перепливу капіталів, нагромадженню коштів для структурної перебудови економіки, розвитку підприємництва.
Досвід розвитку зарубіжних кредитних систем показав доцільність побудови дворівневої банківської системи, де існує розподіл функцій центрального банку та інших кредитних установ. Ця система характерна для усіх ринково розвинутих країн і на цей час застосовується також в нашій країні.
Для більш успішного функціонування комерційного банку, підвищенні його платоспрможності та ліквідності необхідно приділяти увагу доцільному формуванню та регулюванню його пасивів, завдяки яким формуються ресурси банку.
Згідно з існуючими в банківський практиці традиціями ресурси комерційного банку поділяються на власні, залучені та запозичені. Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, які б приносили банку прибуток. Для цього комерційний банк повинен:
- підтримувати співвідношення між власними та залученими коштами;
- підвищувати частку власного капіталу по відношенню до його активів;
- у структурі залучених коштів не повинні домінувати великі міжбанківські кредити;
- підвищувати якість обслуговування клієнтів;
- нарощувати стабільну частину власних коштів – статутного фонду та резервного капіталу.
Тому потрібно вибирати таку структуру банківського капіталу,яка при найменьших затратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільному рівню доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.
Отже, успіх функціонування комерційного банку залежить від постійного аналізу коштів, які знаходяться на депозитних рахунках, постійній роботі з клієнтами, гарному обслуговуванні, а також потрібно враховувати досвід страхування депозитів західних країн таких, як США, Канада, Німеччина, бо це ще один з важливих елементів, який сприяє покращенню діяльності банку.
Література
1. Ukrainian Economic Review. – K., 1995.
2. Wright D. Bank Marketing for the 90s: New Ideas from 55 of the Best Marketers in Banking. – N.Y., 1991.
3. Dale K. Bank Supervision Around the World. Group of Thirty. – N.Y., 1982.
4. Dale K. Op. Cit. – N.Y., 1991.
5. Banking Sistem Aroad. – L., 1987.
6. Frank Wood. Business Accounting. – M., 1992.
7. Gel Geld Bank and Borsenwesen.- Hamburg, 1993.
8. Pecchioli R. M. Prudentional Supervision in Banking. – P., 1987.
9. Geld A. and Honshan P., Finiacial Sector Reforms in Adjustment Programs, World Bank. – N.Y.,1989.
10. Aristobulo J., From Good Bankers to Bad Bankers: Ineffective Supervision as Major Elements in Banking Crises. – L., 1998.
11. Sheng Andrew, The Art of Bank Restructing: Issues and Techniques. – N.Y.,!990.
12. Schumper, Joseph A., The Theory of Economic Development. – L., 1995.
13. Kapoor Michacl Are banks ready?// Business Central Europe. – 1996 - № 2.
14. Ukraine in the World Economic Space: Proceedings of the Second Congress International Ukrainian Economic Association. – K., 1996.
15. Banks Restructuring in Traditional Socialist Economies. – L., 1990.
16. Keith Butters J., Rh. D. – N.Y., 1975.
17. Banking Institutions in Developing Markets. – L., 1998.
18. Weisskenneth D., Bulding an Import / Export Business Revised and Expanded.– N.Y., 1993.
19. Potter, Douglas A. Automated Accounting Systems and Procedures Handbook.– N.Y., 1991.
20. A reflection on the State of Japan’s biggest banks // The Economist– 1995–№ 7