Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,—
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.
3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) і поширюються за її бажанням відповідно до передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, яка включає в себе зв’язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов’язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров’я, інтимне життя (зокрема на-
явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця — відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім’ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.
Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим способом.
4. З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної Інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації; 3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.
Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.
Під зберіганням такої інформації ррзуміється її збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).
Використання конфіденційної інформації про особу — це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.
Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою комп’ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).
Публічний виступ — це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).
Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням встановленого законом порядку. Поширення
її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом: 1) в процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході операти-вно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) дія перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із здійсненням військового обліку військовозобов’язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.
В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. і 82, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386).
Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову криміна\ь-но-правову оцінку за відповідними статтями КК.
5 Суб’єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ст ст. 182 і 364 або 365,
6 3 суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.
У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст, 367 (425).
Конституція України (ст.ст. 32, 34).
КПК /ст. ст. 20, 27, 64, 65, 68, 185, 211-22),
Закон України ‘Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. (ст. ст 8, 91.
Закон України “Про інформацію” та 2жовтня 1992 р, (ст. ст. 1, 2, 9, 10, 12 20, 23,29,31,37).
Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р. (ст А),
Рішення КС у справі громадянина К.Г. Устименха № 5-зп від ЗО жовтня 1997 р,
Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (п. 3).
І. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності —карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах —
карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є конституційне право громадян на освіту, у т,ч, право на безоплатне отримання дошкільної, повної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути як громадяни України, так І іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають право здобувати освіту в закладах освіти України відповідно до українського законодавства та міжнародних договорів, Ними можуть бути як особи, що претендують на здобуття освіти у відповідному навчальному закладі (ч. 1 ст. 183), так і особи, що в ньому навчаються, — вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад’юнкти), докторанти (ч, 2 ст. 183).
3. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності; 2) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах.
Під навчальним закладом у цій статті розуміються такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якою формою навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Такими закладами, зокрема, є- дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, палами, центри та станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути,’консерваторії, акадгмії, університети тощо.