ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДЕРЖАВНОЇ ОБЛІГАЦІЇ
ОБЛІГАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ФІНАНСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ
Державні облігації – це облігації, випущені від імені держави в цілому, або від якого-небудь її окремого органу. Тобто емітентом виступає або держава в цілому, або окремі її органи. На розвинених зарубіжних ринках цінних паперів держава або її органи, коли вони виступають у ролі емітентів, звичайно діють як рядові учасники ринку, тобто нарівні з інституційними. Як правило, від імені держави в цілому облігації випускаються міністерством фінансів.
В Україні облігації від імені держави випускаються міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Обсяги випуску облігацій внутрішньої державної позики встановлюються постановою Кабінету міністрів (відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”). Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення ОВДП, за діючим українським законодавством, виступає Національний банк України. Кошти від розміщення державних облігацій зараховуються до державного бюджету. Таким чином, державні облігації випускаються з метою фінансування загальнодержавних (бюджетних) потреб.
У практиці державного управління зустрічаються випадки, коли держави беруть кредити у своїх національних банків під певний відсоток, пізніше повертаючи борг і кошти по відсотках. Такі операції можливі через те, що Нацбанк має певні грошові кошти, які може надати в якості кредитів. Але питання полягає в тому, хто буде головним їх користувачем і який буде встановлено відсоток за такими кредитами. Чим менше держава братиме в борг у Нацбанка, тим більші можливості для цього матимуть інші - комерційні банки, виробники і продавці товарів та послуг. Тому в ряді країн, наприклад, в Данії державі взагалі заборонено брати кредити у Національного банку. Далі я докладніше розглядатиму це питання.
З економічної точки зору кредити Центрального банку (ЦБ) країни та вкладання ЦБ у державні цінні папери – одне й те ж саме. І в тому і в другому випадках ЦБ емітує в обіг безготівкові гроші, не будучи обмеженим раніше залученими коштами. Зокрема, у вересні 1998 року більше 30% нетто-залучень уряду у банках Російської Федерації належало Банку Росії у формі державних цінних паперів.[1] Різниця лише в тому, що за умов прямого кредитування Центробанком бюджету може бути встановлено неринковий відсоток (раніше по таких кредитах в Росії він дорівнював 3-10%). При такому рівні відсотків начебто визнається, що державі не варто сплачувати за ринковими ставками своєму ЦБ за право через кредит бюджету здійснити емісію. Внаслідок цього, з боку уряду створюється можливість маніпулювання обсягом та дохідністю ринку державних цінних паперів.
Сьогодні серед економістів поширена думка, що внутрішні кредити в якості засобу покриття дефіциту бюджету можуть стати ефективним засобом регулювання обсягу та дохідності ринку державних цінних паперів, знижуючи його негативний вплив на інвестиції та ринок корпоративних цінних паперів. Кредити широко застосовуються як у розвинутих країнах (Голандія, Італія, Франція тощо), так і у тих, що розвиваються. Зокрема, у Німеччині у 1995-1996-х рр. третина боргового фінансування федерального бюджету була покрита за рахунок позик; та й Сполучені Штати у 1996-1998 рр. постійно залучали внутрішні довгострокові грошові кредити для покриття дефіциту федерального бюджету.
Починаючи з 1930 року в Америці спостерігається дефіцит бюджету. Причому, на кінець 1991 року дефіцит бюджету США лише за державними борговими зобов’язаннями склав 3600 млрд. амер. дол., з яких 65% припадає на держоблігації, які знаходяться у вільному обігу.[2]
Звичайно, з огляду на розуміння того, як працює фінансовий ринок, нас власне і цікавлять облігації, що знаходяться у вільному обігу. Отже, структура, наприклад, американського ринку держоблігацій станом на 1991 рік була такою: 24% становили облігації з терміном погашення до 1 року, 56% (найбільшу частину) становили облігації з термінами погашення між 1 та 10 роками, і лише 20% припадало на облігації із терміном обігу понад 10 років.
У свою чергу структура українського ринку внутрішньої державної позики дещо інша. Левову частку (91%) ОВДП становили так звані короткострокові облігації (з терміном погашення 63-364 дні), в той час як обсяг облігацій з погашенням 546 днів (середньострокових) дуже незначний, а загальна їх вартість до погашення дорівнювала трохи більше 50 млн. грн. Таким чином, можна зробити висновок про короткостроковість українського боргу за ОВДП.
В Україні станом на 1 вересня 1998 року заборгованість по ОВДП становила 10 млрд. грн. або ж 10% від ВВП, що не є великим показником. Водночас, збереження динаміки зростання боргу вже в недалекому майбутньому (3-5 років) ставить під загрозу платоспроможність держави. Динаміка боргу з ОВДП , що знаходяться в обігу на 01.09.98., відображена у Табл.1. (Додатку №1).
Варто також зазначити, що внутрішній борг України окрім ОВДП складається із заборгованості із виплат заробітної плати, заборгованості за соціальними виплатами та зобов’язань щодо компенсації вкладів населення в Ощадбанку. Станом на 01.01.96 р. обсяг внутрішнього державного боргу становив 8,002 млрд. грн., у тому числі заборгованість за ОВДП дорівнювала 31,6%. Протягом 97-98 років тенденція до накопичення внутрішнього державного боргу посилилася, у тому числі й за рахунок розширення ринку ОВДП.
Крім фінансування державних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення притоку іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином валюту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Причому держава не обов’язково повинна випускати облігації зовнішньої позики чи облігації деноміновані у іншу валюту. У розвинених країнах вона впливає на надходження валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації вище ставки по аналогічних цінних паперах інших країн. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимушені купувати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, підвищуючи попит на неї, а значить і її курс до інших валют. Однак, у разі придбання облігацій нерезидентами внутрішня заборгованість Державного бюджету трансформується у зовнішню, а також тісно пов’язуються між собою параметри функціонування ринків валюти і державних цінних паперів.
Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є вияв стримуючого впливу на інфляцію. У цьому випадку грошові кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, тобто “притримуються”. Зменшення кількості грошей в обігу знижує купівельний попит, а значить стримує інфляційну динаміку.
З огляду на те, що державні облігації, як особливий цінний папір, цікавлять іноземних інвесторів, частка нерезидентів покупців держоблігацій у більшості країн світу протягом останніх десятиліть неухильно зростає. Зокрема, частка нерезидентів власників боргових зобов’язань уряду США з 70-х років зросла більш як у 5 разів і становить їх п’яту частину на ринку.[3] Значні іноземні інвестиції у американські акції та облігації стали однією з головних причин невисоких процентних ставок у цій країні.
У 1998 році іноземний капітал також активно залучався до українського ринку ОВДП, але осіння фінансова криза та, як наслідок, конвертація ОВДП урядом суттєво знизили бажання іноземців вкладати свої кошти в українські облігації.
Вказані цілі можуть бути досягнуті лише за умови, що державні облігації здатні задовольнити низку вимог, зокрема, вимоги надійності, певності та ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють вказані вище вимоги, оскільки, держава гарантує виконання своїх зобов’язань, а державне управління є великою мірою сталим і послідовним. З огляду на ліквідність, держоблігації досить легко продати й купити на випадок необхідності, вони без суттєвих обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов’язань.
Маючи такі характеристики, державні облігації, природньо, представляють найбільший інтерес для великих інституційних інвесторів – комерційних та ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, тощо. Водночас, з огляду наявності вказаних вище характеристик, державні облігації є найменш прибутковими – відсоткові ставки по державних облігаціях є найнижчими серед усіх боргових цінних паперів. Оскільки всі інші боргові цінні папери наділені більшим ступенем ризикованості, меншою мірою певності й можуть бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків по них здійснюється значною мірою шляхом порівняння розбіжностей по вказаних вище критеріях між інституційними борговими паперами і державними облігаціями, що випускаються на аналогічний строк. Таким чином, відсоткова ставка по державних облігаціях виконує, окрім інших функцій, також функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не випускалися у даній країні.
ВИДИ ОБЛІГАЦІЙ ТА УМОВИ ЇХ ПОГАШЕННЯ
Загалом, облігації можуть випускатися у вільний обіг, з обмеженим обігом та без права обігу. Але, як правило, на вторинному ринку облігацій власне внутрішньої державної позики суттєвих обмежень не багато, тому можна припустити що вони обертаються вільно. Адже процедура купівлі-продажу ОВДП нескладна, також їх охоче приймають як засіб застави, а в 1998 році Національний банк певний проміжок часу навіть приймав їх як засіб обов’язкового резервування. Вільний обіг облігацій означає, що вони можуть вільно переходити із власності одних інвесторів у власність інших і при цьому умови купівлі-продажу є предметом домовленості між сторонами при угоді.