(РЕФЕРАТ з біології)
АКАЦІЯ БІЛА
АКАЦІЯ БІЛА
Порода ця одержала свою назву за білий колір квітів. Однак вона лише подібна до справжньої акації листям та квітами. Наукова назва її робінія (псевдоакація). Так «хрестили цю породу ботаніки в честь Робена (Робіна) вченого-садівника французького короля Людовика XIII. Мандруючи в лісах Північної Америки, зокрема в Аппалачських горах, Робен звернув увагу на високе і струнке дерево з чудовими білими і надзвичайно запашними квітами. Повертаючись у Європу, він взяв з собою насіння з цього дерева. З часом ця порода оселилася в королівському парку Парижа, а потім дуже швидко поширилася по всій Європі.
Всі види акації належать до родини бобових, яка об'єднує 25 родів деревних і чагарникових порід. Родина складається зтрьох підродин: мімозових, цезальпінієвих і метеликових. До підродини метеликових входить 20 видів деревної рослинності, а акація біла має серед них найбільше поширення та народногосподарське значення. Зростають у нас і деякі інші види, які також називають акаціями, наприклад, акація жовта. Проте цей широко розповсюджений чагарник не акація і навіть не псевдоакація. Він належить до роду карагана. У напівпустельних та деяких районах пустель нашої країни зростає піщана акація — амодендрон — завойовник сипких пісків, позбавлених рослинності. Ця акація не боїться, якщо пісок засипле її майже повністю. Не гине вона і тоді, коли вітер видме з-під неї землю і оголить коріння. Через деякий час воно вкривається новими зеленими пагонами і рослина житиме. Цей чагарник є справжнім зеленим воїном-аскетом, який не боїться ні спеки, ні морозу.
Багато цікавого можна розповісти про різних представників з роду акації, але наше оповідання про акацію білу. Росте вона у нас скрізь: на Поліссі, в лісостеповій та степовій зонах. Важко навіть повірити, що це дерево американського походження, яке зустрічається тепер майже на кожному кроці, вперше було посаджене наприкінці XVIIIстоліття у парку графа Розумовського, а потім і в парках інших землевласників. Значне поширення у нас акації білоїзв'язане з іменем І. Н. Каразіна, який у 1808 році посадив її у своєму маєтку на Харківщині.
На початку XIXстоліття породу посадили в одеському парку, а у 20-х роках цього ж століття її вже можна було побачити в багатьох південних районах України. З того часу почався переможний наступ акації не лише в степовій, а й в північніших районах республіки. її стали саджати навіть в окремих районах Полісся. І тепер скрізь росте вона чудово, приносячи людям величезну користь. На Україні акація біла стала однією з найбільш улюблених деревних порід, її можна побачити на вулицях міст і сіл, парках і скверах, в лісосмугах вздовж шляхів, на еродованих крутосхилах і яружно-балкових землях. Якби не біла акація, степова зона України була б майже безлісною, а чимало міст і селищ утратили б своє зелене вбрання. Ця порода головна в зеленій оздобіміст, насамперед Дніпропетровська, Запоріжжя та багатьох інших населених пунктів.
Акація біла на ярах і еродованих крутосхилах є головною породою і в лісостеповій зоні. Досвід показує, що найкращий ефект дає акація на родючих грунтах з достатньою кількістю вологи. У цьому легко переконатися, оглянувши білоакацієві насадження в багатьох районах України. Хто бував на Канівщині або в районі Букрина на Київщині, очевидно, звернув увагу на чудові білоакацієві ліси. Порівняно недавно, років 20—30 тому, тут скрізь видно було величезні яри, голі розмиті крутосхили. За допомогою посадок акації лісівники поступово зарубцювали страшенні рани землі. Копітка і тривала робота дала свої результати.
Акація зростає тут на свіжих і родючих землях, а на ярах є незамінною породою. Вона відзначається в цих умовах довговічністю і високою продуктивністю, відмінним виконанням лісомеліоративних функцій. Кожне дерево поширює своє коріння в глибину на 5—6 і за радіусом на 10—15 м. Серед деревних порід мало є видів, які б мали таку велику і глибоку кореневу систему, як акація. За розмірами і глибиною проникнення коріння в землю рід акації має ще більш унікальних представників. Так, наприклад, коріння гігантської акації, яка зростає у південній частині Африки, проникло у землю на глибину понад 45 м. Коріння акації густо переплітає землю і надійно захищає ЇЇ від руйнування, зокрема на зсувах, яких так багато в зоні Придніпров'я та в інших районах України.
Найменше пошкодження коріння робінії викликає появу величезної кількості паростків. Ось чому доцільно саджати її на еродованих землях; а також у 3—4 ряди навколо вершин і стінок ярів. Для кращого виконання захиснихфункцій акацію необхідно саджати разом з коренепаростковими чагарниками, а також ліщиною, черешнею, грушею лісовою, кленами, липою та іншими породами.
Здатність акації утворювати кореневі паростки широко використовують лісівники. На Херсонщині та в інших областях на вирубках акацієвих деревостанів пошкоджують коріння за допомогою спеціальних розпушувачів, що викликає появу величезної кількості молодих паростків, які вже у дворічному віці досягають висоти 2—3 м. Завдяки цьому на вирубках старих акацієвих насаджень можна обійтися без створення лісових культур.
Основні біологічні властивості, яких в процесі еволюції набула акація в Аппалачських горах,— швидкий ріст, посухостійкість і світлолюбність. Вона любить не лише світло, а й простір. Як порода швидкоросла і світлолюбна в густих деревостанах швидко самозріджується. В сприятливих умовах на Україні вже у віці 5—6 років її висота досягає 5—7 м. Швидкий ріст акації продовжується до 10, зрідка 15 років. З часом, коли дерева починають плодоносити, ріст їх сповільнюється.
Робінія любить грунти глибокі, середньозволожені і свіжі, мириться з деяким засоленням і уникає заболочених, надто сухих і важких глинистих місць. На бідних і сухих грунтах вона ледве животіє. Акація біла порода грунтополіпшуюча, що значно підвищує її лісомеліоративну цінність. На її корінні знаходиться величезна кількість бульбочок, здатних засвоювати і нагромаджувати запаси азоту. У Північній Америці в сприятливих умовах живе акація до 350 років і висота дорослих дерев до 35 м. На Україні в найбільш сприятливих умовах висота її досягає 30 м і живе вона до 100—150 років. У 1897 р. біля Цюрупинська, що на Херсонщині, на чорноземно-супіщаних грунтах, вкритих зверху шаром піску, лісничий Й. А. Борткевич на значних площах посадив акацію білу. Тепер в цих напівпустельних умовах справжній густий ліс.
Лісонасадження пережили страшенні посухи 1921 і 1946 років, надзвичайно сувору зиму 1939/40 р. та багато а інших природних катаклізмів, проте й тепер вони вражають своїм відмінним станом. Середня висота насаджень 27—30 м, запас деревини на кожному гектарі 330 м3. Стовбури дерев у цьому лісі напрочуд рівні і добре очищені від сучків. Відмінно росте акація на чорноземах та в багатьох районах Одеської області, зокрема в Саратському. В полезахисних лісосмугах тридцятирічні дерева досягають висоти 20—25 м. В більшості степових і лісостепових районів, де менш сприятливі умови, висота акації наперевищує 10—15, на бідних і сухих землях 5—7 м, а у віці 10—15 років насадження навіть гинуть.
У 60—70-х роках минулого століття йшло посилене заселення степової зони і розорювання цілинних степів. У зв'язку з цим проводилися значні за обсягами лісопосадки та озеленення населених пунктів і скрізь саджали насамперед акацію білу. Вважали, що за допомогою цієї породи можна буде перетворити природу степу. Однак вже в кінці 70-х років минулого століття виявилося, що білоакацієві насадження на дуже бідних і сухих землях недовговічні. У зв'язку з цим у 1884 р. з'їзд лісівників Росії прийняв рішення: щорічні посадки акації білої не повинні перевищувати 5 % від загальної площі лісових культур. Вже тоді на підставі здобутого досвіду степового лісорозведення прийшли до висновку, що цією породою на малородючих землях захоплюватися недоцільно. Проте ще й тепер багато виробничників і навіть вчених вважають її маловимогливою до родючості грунту.
Тривалий досвід свідчить, що в несприятливих умовах вона як порода з надмірно ажурною кроною не може затінити грунт, заглушити бур'яни — злісних ворогів деревної рослинності, утворити лісову підстилку і притаманний лісу мікроклімат. Під шатром чистих білоакацієвих деревостанів до кінця травня, тобто початку появи на акації листя, бур'яни, насамперед злаки, встигають захопити всю територію і використати майже всю вологу та значну кількість поживних речовин. Все це й зумовлює недовговічність таких насаджень акації, зокрема у несприятливих умовах.
Чому ж деякі лісівники продовжують саджати її там, де не слід цього робити? Причин тут кілька: відсутність посадкового матеріалу потрібних порід, висока приживлюваність сіянців акації і їх швидкий ріст та зімкнення крон молодих деревець на третій-четвертий рік після посадки. Це дає можливість значно зменшити кількість доглядів за грунтом та вартість одного гектара лісових культур. Весною лісова «посівна» продовжується 7—10 днів. Лісівники змушені поспішати, бо затягування строків посадки веде до різкого зменшення приживлюваності саджанців. Весною, вже через кілька днів після настання теплої погоди, на деревах з'являється листя. Для лісівників це сигнал — пора припиняти посадки. В той же час акацію можна саджати майже два місяці, бо, як вже зазначалося, розвивається вона лише в середині або й наприкінці травня.
Варто підкреслити, що в процесі еволюції вижили лише ті різновидності акації, які розвиваються пізніше всіх інших деревних порід. Ця порода відмінно переносить літню спеку, проте боїться навіть невеликих пізніх весняних приморозків. Згадайте старе акацієве насадження у другій половині травня. Всі деревні породи давно вже вкрилися листям, а воно стоїть голе і чорне, з величезною кількістю сухих плодів, які залишилися з минулого року і торохтять від найменшого подиху вітру. Здається, що в деревах немає ніяких ознак життя, що вони загинули. Проте це лише обман зору, в них нуртують життєві сили і ждуть свого часу.