У ряді випадків авторитарна модель держави важко відтличити від тоталітарної. Для обох характерно всевладдя однієї особи або вузьких груп осіб, що спираються на ієрархічно структурований державний апарат або апарат зрослої з державою політично домінуючої партії, відсутність або слабість конституційно-правової системи захисту прав і свобод людини від зазіхання з боку влади. Основне ж розходження між цими моделями лежить у масштабі втручання державної влади в суспільну і приватну сфери. При тоталітаризмі межа між -цими сферами фактично стерта, а при авторитаризмі, хоча існує значне обмеження індивідуальної свободи, усе ж державна влада уникає настільки травні втручання в приватну сферу.
Партія республіканців і ПДС, відкрещиваючись від крайніх форм тоталітаризму, ринуться до встановлення авторитарного режиму з "демократичним фасадом". Хоча вони завіряють у своїй готовності точно додержуватися основні принципи вільно-демократичного ладу, зафіксовані в Основному законі ФРН, на ділі їхні пропозиції націлені на зміну цього ладу під гаслом забезпечення "етнічної гомогенності" німецького народу (республіканці) або "відновлення в напрямку соціалізму" (ПДС). Запропоновані ними міри в кінцевому рахунку призвели б до узурпації влади вузькою кастою, до посилення впливу бюрократії, обмеженню прав і свобод громадян, відстороненню їх від реальної участі в політичному процесі, відтискуванню і придушенню інших партій - конкурентів перемігшої партії, до встановлення ідеологічного диктату. Правда, у випадку приходу до влади ці партії припускають зберегти у визначеній мірі свободу громадян - насамперед у господарської (республіканці) і в приватної сферах. Їх авторитарний режим, можливо, став би більш "м'яким" і "демократичним", чим прецеденти, але це не змінює суті справи: саме авторитарному предполагає придушення в тієї або іншій мірі свободи особи в ім'я якийсь вищих інтересів - або державних, або національних, або інших колективних (наприклад, партії або так називаних трудових колективів).
ХДС/ХСС. СвДП. СДПГ розглядають державу як організоване на плюралістичній основі співтовариство вільних індивідуумів (за словами Г. Хайнемана, президента ФРН у 1969-1974 р., "держава - це ми усе і кожний із нас окремо"), а не уніфіковане співтовариство людей, у якому розчинена була би особистість (кредо тоталітаристів сформулювала не хто інший, як Муссоліні: "Усе для держави, ніщо поза державою, ніщо проти держави"). Партії демократичної орієнтації, у противагу право- і ліворадикальним. прихильні ліберально-демократичним цінностям На їхню думку, поза демократією, тобто поза можливістю вільної співучасті на рівноправній основі в процесі політичного волевиявлення, немислима справжня свобода особи. Саме в умовах демократії державна влада, що надається стать контролем громадян, стає реальним інструментом здійснення їхніх інтересів і запитів, а не перетворюється в самодостатню силу.
Хоча висунуті "зеленими" проекти суспільного устрою носять явно утопічний характер, проте вони є потужним імпульсом для розвитку демократичної політичної культури, збуджуючи суспільні сили до активного пошуку нових форм демократичної співучасті, нових можливостей самореалізаціі. При цьому що проповідується ними принцип непримусу варто сприймати не просто як абстрактно-гуманістичний і утопічно-пацифістський, але в контексті їхніх зусиль по "приборканню державної влади і перетворенню її в більш цивілізовану.
Поки партії демократичної орієнтації мають тривку опорну базу в товаристві і займають ключові позиції в політику, вони можуть служити надійним заслоном політичному екстремізму і всяким крокам до авторитаризму. Авторитарна модель зберігає свою привабливість лише для вузької меншості населення. Є підстави думати, що в колишньої ГДР у міру більш глибокого інтегрування в західну систему цінностей буде зменшуватися тяжіння до авторитарної ідеології.