Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.
Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.
В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:
• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільне наймання працівників;
• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зов? нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.
Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.
Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.
Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залученням найманої робочої сили.
Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що дер-Іжава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.
Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.
Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:
по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у споживанні);
по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;
по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.
Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.
Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності
Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише державні підприємства.
Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.
За формами власності та організацією (рис. 4) можна виділити такі основні види підприємництва:
Рис. 4. Види підприємництва за формами власності та організації
• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);
• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;
• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);
• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);
• орендне — береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право бути власником результатів праці, добі ходів та розпоряджатися майном;
• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;
• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;
• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників.
Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.
В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.
В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.
Права підприємця:
• створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;
• купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;
• самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;
• укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої праці (контракти, угоди);
• самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на основі найму;
• отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;
• брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.
Обов'язки підприємця:
• укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;
• здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;