Повністю видалити гнійні поверхневі осередки (обмежені гнояки)' можливо не завжди, бо не у всіх випадках добре розвинута їх оболонка. Частіїие ж ці гнояки розкриваються і дренуються. Гнояки, що містяться в органах, видаляють шляхом їх резекції чи разом із ураженим органом, якщо це фізіологічне можливо (наприклад, видалення хронічного абсцесу легень щляхом лобектомії, абсцесу селезінки — шляхом спленектомії, карбункулу нирки — шляхом нефректомії). Поверхневі осередки хронічної інфекції, які не можуть самостійно закритися через великий дефект шкіри, повинні бути якомога швидше закриті пластичним шляхом після очищення їх поверхні. Цьому повинно передувати усунення чи значне зменшення розладів обміну: анемії, гіпопротеінемії, дегідратації, порушень вуглеводного обміну тощо.
Для лікування хворих з інфекцією треба застосовувати активні щодо ії збудників антисептики (для місцевого лікування), а у багатьох випадках — і антибіотики. Перед призначенням антибіотиків (антисептиків) обов'язково треба визначити вид мікроорганізмів — збудників інфекції — та їх чутливість до антибіотиків. Поряд із антисептиками (аплікація їх на гнійну рану, промивання порожнин, ванночки тощо) для місцевого лікування хронічної гнійної інфекції застосовують протеолітичні ферменти, сорбенти, вологі та мазеві на гідрофільній основі пов'язки, опромінення ультрафіолетовими та лазерними променями, лікування в аеротера-певтичних камерах та установках тощо. При хронічному сепсисі використо
вують УФО крові, переливання натив-ної крові та еритроцитної маси. Застосовують також інгібітори простагландинів та антигістамінні препарати, гемо-та лімфосорбцію тощо.
Для загальної терапії (окрім часто застосовуваної системної антимікробної терапії) хворим на хронічну інфекцію призначають інфузію детоксикуючих речовин (реополіглюкін), білкових та вуглеводних препаратів, рідше — жирових емульсій і імуностимуляторів та імунокоректорів.