5) оновлені, відредаговані і взаємоузгодженні положення низки статей ЦК. Крім того, вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.
У 1-му розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст.4 принципу, відомого ще римському праву, — "дозволено все, що не заборонено законом" — посилені засоби обмеження ініціативи і самостійності учасників цивільних правовідносин. Так, ст.5 ЦК 1963 р. жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не лише дотримання законів, а й повага до "правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм".
Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі й гідності фізичних осіб та організацій.
Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згадується як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо). У зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінилася класифікація форм власності. ЦК виходив із існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних і культурних потреб (ст.87, 88).
Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані зі здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і сумісною (без попереднього визначення часток, котрі, однак, припускаються однаковими).
На відміну від ЦК УСРР 1922 р., де вина не фігурувала як умова відповідальності за порушення зобов'язань, ст.209 ЦК 1963р. встановила: особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом чи договором.
Таким чином, закріплений принцип відповідальності "за вину з винятками".
З багатьох можливих варіантів побудови системи зобов'язань законодавець обрав структуру, що нагадує Цивільний кодекс Франції 1804 р
У 1967 році вийшла робота О. С. Иоффе„Советское гражданское право” присвячена загальній частині цивільного права та праву власності.
Прийняття Конституції СРСР та УРСР розширило сферу цивільно-правового регулювання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1981 року були внесені зміни і доповнення до загальносоюзного, так і до цивільного законодавства України. Вони були спрямовані на зміцнення державної та суспільної власності, розширення цивільно-правових гарантій, охорони особистих немайнових прав громадян, вдосконалення зобов’язальних відносин, планової та договірної дисциплін, підвищення ролі прямих договорів.
У 1972 році побачила світ праця Ойгензихт В.А, „Проблема риска в гражданском праве” в якій він походить від того, що ризик завжди носить суб’єктивний характер, так як реалізується через людину.
В березні 1990 року було прийнято Закон „Про власність в СРСР”, в якому перераховувалися три основні форми: „власність громодян”, колективна і державна. Крім цього, допускалося існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян. Власність могла бути дольовою або загальною і змішаною. Формами власності громадян були власність трудового господарства, селянського і особистого підсобного господарства. Формами колективної власності – власність орендного підприємства, кооперативу, господарського товариства, товариства, акціонерного товариства, господарської асоціації, громадської організації і фонду, релігійної організації. Державна власність поділялась на загальносоюзну, союзну, автономних республік, автономних областей і округів, власність адміністративно-територіальних утворень(комунальна), державних підприємств, трудових колективів, державних установ. Істотні зміни в цивільне право також вносить Закон СРСР „Про підприємства в РСРС” від 26 травня 1988 року, „Про кооперацію в СРСР” від 6 березня 1990 року, Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року. Згідно з союзними актами в УРСР були прийняті закони „Про власність” від 17 лютого 1991 року і „Про підприємства в УРСР” від 27 березня 1991 року. У травні 1991 року були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу СРС і союзних республік. Ті були прийнятті такі важливі акти, що стосувалися цивільного права, як Закон „Про підприємництво” від 7 лютого 1991 та Закон „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року.
Основну роль в Цивільному праві того часу відіграли два нормативні акти, тобто кодекси, які повністю відповідали тогочасним вимогам. Кодекси поступово демократизувало суспільство. Незважаючи на ідеологічну направленість, цивільне право розвивалось досить стрімко. Внесок в цивільне право Радянського періоду зробили такі вчені: Алексеев С.С, Братусь С.Н, Варкало В., Дмитриева О.В, Иоффе О.С., Красавчиков О.А., Курылев С.В., Кофман В.И., Лейст О.Э., Матвеев Г.К., Матвеев Ю.Г., Недбайло П.Е., Новицкий И.Б., Ойгензихт В.А., Рахмилович В.А., Собчак А.А., Тархов В.А., Флейщиц Е.А., Церетели Т.В., Шаргородского М.Д., Е.А. Флейшиц, С.В. Курылева, Ланд коф С.Н, Маслов В.П., Агарков М.М., Ряшенцева В.А., Підопригора О.А., Дроніков В.К., Індиченко П.Д.
Так наведемо декілька робіт вчених з України, щоб зрозуміти великий вклад України в цивільне право СРСР. Наприклад Матвеев Генадій Костянтинович:“Вина в советском гражданском праве”, 1955; - “История семейно-брачного законодательства Украинской СССР”, 960; - “Основания гражданско-правовой ответственности”, 1970; - “Советское семейное право”, 1978, 2-е вид. 1986; - “Международное частное право”, 1982.; чи Матвеев Юрій Геннадійович: - “Англо-американское деликтное право”, 1973; - “Международные конвенции по авторскому праву”, 1976, 1978; - “Международная охрана авторских прав”, 1987.
Тобто стає зрозуміло, що українські вчені зробили великий внесок в розвиток Цивільного права РСРС.
:
2. Українська школа.
Після проголошення незалежності України почався самостійний розвиток держави. Право сучасної України переживає період оновлення та входження у європейський правовий простір. Важливим з огляду на необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права є вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини Так почався новий етап розвитку цивільного права. Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Поступово створюються нові акти, твори, що розвивають цивільне право в ногу з часом. Так проголошена Конституція затвердила наші права та відповідно обов’язки, які стосуються і цивільної галузі. Конституція України закладає підвалини для усіх галузей права та інших підсистем, у тому числі і для цивільного права, оскільки вона виконує функцію „соціального служіння” всьому народу держави[6]. Так, наприклад, у Конституції у восьми статтях міститься норми стосовна права власності громадян, юридичних осіб, держави, територіальних громад. Відповідно ці норми знайшли своє відображення та розвиток у нормах інституту права власності Цивільного кодексу України. На думку Є.О. Харитонова і Н.О. Саніахметової, приватне право можна визначити як сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не перебувають у відносинах влади і підпорядкованості один одному, рівноправно і вільно встановлюють собі права та обов’язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою[7]. Однак, навіть закріплені в Конституції та законодавчих актах права і свободи громадян не можуть бути реалізовані доти, доки не буде розроблено відповідного механізму, який би забезпечив можливість їх реалізації.
Так незалежна держава прийняли новий Цивільний кодекс, адже до цього ми користувалися цивільним кодексом ще 1963 року, що не відповідав вимогам сучасності. У нас змінилося і формулювання предмету Цивільного регулювання, наприклад, кодексом 1963 року регулюються майнові відносини і пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини, а сучасним кодексом: цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній власності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
За цей період вчені зробили великий ривок у розвитку цивільного права, так, наприклад, Кузнєцова Наталія Семенівна дала життя “Ринок цінних паперів: правові основи формування та функціонування” 1998, “Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве” 1993. Сібільов М. Загальні „характеристики” сфери приватного права.
Правовими принципами цивільного права, що існують у літературі сучасної держави можна визначити такі:
1) юридична рівність суб’єктів цивільного права; свобода підприємницької діяльності; свобода договору; свобода особистості; закріплення в нормах цивільного права новітніх досягнень світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напрацьованих світовим товариством[8];
2) свобода особистості; всебічна охорона власності; юридична рівність суб’єктів цивільних правовідносин; свобода підприємницької діяльності; свобода договору[9].